WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → “Третя хвиля” демократизації: підсумки і перспективи - Реферат

“Третя хвиля” демократизації: підсумки і перспективи - Реферат

ідеї, але й для багатьох антимарксистів, які розглядають людину лише як індивіда, що прагне максимального прибутку. Він категорично проти такого тлумачення, тому що, як зазначає М. Вебер у праці "Протестантська етика і дух капіталізму", вибір завжди здійснюється переважно в сфері свідомості, в ідеології. Центральна тема роботи М. Вебера, до аналізу якої не раз повертається Ф. Фукуяма, - довести, всупереч К. Марксові, що матеріальний спосіб виробництва - не "базис", а, навпаки, "надбудова", яка має корені в релігії та культурі. Ф. Фукуяма вважає: нерозуміння того, що економічна діяльність зумовлена свідомістю і культурою, призводить до досить поширеної помилки - пояснювати навіть ідеальні в природі явища матеріальними причинами.
Власне бачення цієї проблеми подає американський соціолог і футуролог О. Тоффлер. Так, зокрема, він пророкував, що останнє десятиліття ХХ сторіччя буде й останніми роками демократії у формі, зумовленій індустріальним суспільним розвитком. Якщо в індустріальному суспільстві основними силами були "традиціоналісти", прихильники аграрного порядку "першої хвилі", і "модерністи" - носії цінностей індустріалізму "другої хвилі", то наприкінці ХХ століття вже не спостерігається яскраво виражених полюсів у структуруванні влади. Нова соціальна реальність, заснована на ідеалі їх розмаїтості і неоднорідності, буде все більше витискувати реальність індустріальних спільнот з їхніми прагненнями - асиміляцією і гомогенністю. Зростаюча соціальна неоднорідність руйнує саму підставу ідеї масової демократії, як, власне, поняття "маси". О. Тоффлер робить висновок, що узгоджена з "мозаїчною" економікою "мозаїчна" демократія орієнтується на окремого індивіда [12]. Але розмаїтість викликає до життя групи і рухи, які почасти мають виражену антидемократичну спрямованість та претендують на тоталітарне панування в окремо взятому суспільстві, а то й в усьому світі. До них О. Тоффлер відносить три основні розгалуження: релігійні групи, окремі екологічні та націоналістичні сили, а також об'єднання людей, що дотримуються екстремістських поглядів (масонські ложі тощо). Тобто соціальні напрями, які залучають різні антидемократичні сили, мають різну основу: релігійного фундаменталізму, еко-фашизму, расизму, котрі воліють обмеження прав людини, порушення свободи віросповідання й несуть загрозу самій демократичній інституції приватної власності. Тільки стабільне суспільство є, за О. Тоффлером, значною мірою захищеним від наслідків діяльності таких груп. Однак щодо глобального перехідного періоду, то саме ці сили вступлять у єдиноборство з демократією ХХІ століття в епоху зрушень у владних структурах. Таким чином, робить висновок О. Тоффлер, замість прогнозованого "кінця ідеології" ми стаємо свідками виникнення як на глобальному, так і на національному рівнях множини нових пересічних ідеологій, кожна з яких містить власне бачення реальності. І, виходячи з цього, футуролог з'ясовує одну із фундаментальних підвалин сучасних демократій - свободу інформації. Закритість інформації властива репресивним режимам у корумпованих суспільствах. Свобода інформації тісно пов'язана з поняттям "свобода самовираження" особистості. А регулювати ці взаємини, на думку О. Тоффлера, мусить інформаційна етика.
Підсумовуючи своє дослідження, О. Тоффлер ще раз підкреслює, що зміна влади, яка відбувається на всіх рівнях - міжособистісному, соціетальному, глобальному - визначається принциповою зміною самої природи влади. Влада, заснована на силі і багатстві, втрачає свій вплив (хоча й не зникає взагалі). Справжньої влади в сучасних демократіях досягають знання в різних формах - інформації, науки, мистецтва, етики. Цьому типові влади відповідає і новий тип культури й у цілому - новий тип суспільства.
Аналізуючи процес демократизації в повоєнній Європі, німецький філософ К. Ясперс пов'язував воєдино поняття "свобода", "демократія", "право", "воля". Людина, вважає він, має дві претензії: по-перше, на захист від насильства, по-друге, на значущість своїх поглядів і власної волі. Захист дає їй правова держава, значущість поглядам і волі - демократія. До непорушності прав людини як особистості приєднується її право брати участь в житті суспільства. Таке можливо, за твердженням К. Ясперса, тільки за умов демократії, тобто за можливості всіх громадян здійснювати вільне волевиявлення.
К. Ясперс дає визначення поняттю "політична воля": "Воля людини починається з того моменту, коли в державі, де вона живе, вступають у дію прийняті законі. Така воля називається політичною свободою" [13]. Він ставить знак рівності між аналізованим поняттям і демократією. Проте К. Ясперс попереджає, що абстрактна абсолютна значущість демократичних методів і механічна більшість не може бути в усіх випадках надійним засобом для вираження справжньої волі народу. У більшості випадків ці демократичні методи ефективні, але іноді може виникнути необхідність поставити їх у певні межі. Але це дозволено тільки тоді, коли небезпека загрожує правам людини і самій свободі, тому що воля - найцінніше благо; вона ніколи не приходить сама собою, не зберігається автоматично. Зберегти волю, вважає К. Ясперс, можна лише в тому випадку, якщо вона усвідомлена і відчуваєтьсявідповідальність за неї. "Воля завжди піддається нападам і тому завжди в небезпеці. Там, де ця небезпека не відчувається, волю вже майже втрачено". К. Ясперс робить висновок, що вирішальною ознакою відчуття свободи є "віра у волю". З цього виникає надія на майбутнє.
Цілком аналогічний зміст вклав у свій останній публічний виступ Ф. Рузвельт: "Єдина межа нашим завтрашнім досягненням - це наші сьогоднішні сумніви. Тому давайте підемо вперед із могутньою і дієвою вірою в серці".
Таким чином, як свідчить історичний досвід, єдина можливість уникнути принципового розбалансування різних політичних сил і не допустити "зворотної хвилі" демократичного процесу - це зорієнтувати діяльність його інституцій на захист прав і свобод неподільного політичного і соціального атома - індивіда. Саме таку відповідь дає нам багатовікова політична практика, котра показує, за рахунок чого демократія може виявити свою конструктивну спроможність в організації політичного, економічного та соціального життя. І в цьому сенсі насамперед розвинені західні країни наочно продемонстрували неминучість домінування в культурному полі демократії універсальних цінностей прав людини, що означає визнання окремого індивіда як вирішального джерела влади і вимірника, показника ефективності політичних процесів. Тільки на цій ціннісній основі можна виявити універсальну природу сучасної демократичної організації влади, створивши мережу таких політичних інститутів, які дали б можливість перевести демократичну практику зі стану "безладдя", у якому вона перебуває з моменту розпаду тоталітарних структур, у фазу організації й подальшої стабілізації.
Література:
1. Сморгунов Л. В. Сравнительная политология: Теория и методология измерения демократии. - СПб: Изд-во СПб ГУ, 1999. - С. 128-130.
2. Хантингтон С. Будущее демократического процесса: от экспансии до консолидации //МЭ и МО. - 1995. - №6. - С. 87-88.
3. Хантингтон С. Указ. праця. - С. 90.
4. Ільин И. А. Наши задачи. Статьи 1948-54 гг. - Париж, 1956. - С. 343.
5. Цит. за: Ростоу Д. А. Переходы к демократии: попытка динамичной модели //Полис. - 1996. - №5. - С. 8-9.
6. Хантингтон С. Указ. праця. - С. 88.
7. Сморгунов Л. В. Указ. праця. - С. 145.
8. Ростоу Д. А. Указ. праця. - С. 6-7.
9. Растоу Д. А. Указ. праця. - С. 8
10. Токвиль А. де. Демократия в Америке. - М., 1992. - С. 23.
11. Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии. - 1990. - №3. - С. 134-135.
12. Тоффлер О. Проблемы власти на пороге ХХІ столетия // Свободная мысль. - 1992. - №2. - С. 118.
13. Ясперс К. Цель - свобода // Новое время. - 1990. - №5. - С. 35.
14. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве