WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → „Помаранчева революція” як криза легітимності владної еліти - Реферат

„Помаранчева революція” як криза легітимності владної еліти - Реферат

еліти країні дісталася колишня комуністично-тоталітарна номенклатура, яка, завдяки зміні ідеологічних орієнтирів і рекрутуванню представників контреліти, зуміла зберегти свою владу і власність. Звернемося до визначення української еліти Я. Лесюка, президента фонду "Український вимір", який досліджує перспективи розвитку українського суспільства і формування національної еліти. На запитання, який зміст він вкладає в поняття національна еліта, Я. Лесюк відповів: "Формально вона існує. Проте це переважно управлінці вищого рівня, тобто еліта за посадою. Нашу еліту можна назвати неелітарною і в силу того, що вона тільки народжується, і в силу того, що не має низки специфічних рис. Ну, хоча б загостреного почуття відповідальності за справу, за своє добре ім'я, за вищі державні інтереси. У нас немає еліти, натомість є номенклатура, яка обстоює переважно корпоративні, кланові інтереси" [7].
Визначення поняття "еліта" є концептуально неоднозначним. На нашу думку, перш за все необхідно розрізняти поняття "політична еліта" і "владна еліта". До "політичної еліти" можна віднести як представників чинних владних структур, так і лідерів опозиційних політичних сил. Сутність поняття "владна еліта" фактично співпадає з класичним визначенням "правлячого класу". Як відомо, Г. Моска вважав, що "правлячий клас" - це клас, який здійснює всі політичні функції, монопольно володіє владою і користується її перевагами. Це найактивніші в політичному розумінні люди, орієнтовані на владу, організована меншість, яка керує неорганізованою більшістю [8].
По-друге, необхідно уточнити саме використання поняття "еліта", яке має значне якісне забарвлення. В. Парето стверджував, що до еліти можна зарахувати найздібніших та найбільш кваліфікованих осіб у відповідних сферах людської діяльності [9]. Як підкреслює Дж. Сарторі, В. Парето зупинив свій вибір на понятті "еліта" тому, що воно ґрунтується, в першу чергу, на якісних критеріях визначення, підкреслює необхідність ураховувати особистий потенціал людей, що домагаються елітарного статусу. Саме таке трактування дає можливість для розуміння "циркуляції еліт". Справді, коли заслуги і влада поєднуються, то спостерігаємо стан стійкої суспільної рівноваги; коли вони виявляються "розведеними" - настає нерівновага, котра породжує "циркуляцію": еліти "де-факто" витісняються елітами "за здібностями", тобто справжніми елітами [10]. Отже, можна говорити, що найсприятливіша ситуація у цьому відношенні - максимальне заповнення провідних посад в державі людьми, які за переконаннями, діловими і професійними якостями здатні проводити модернізаційні реформи. При великій розбіжності між спрямованістю фактичної еліти й актуальними суспільно-політичними завданнями ситуація стає нестабільною, конфронтаційною, і подальший ефективний розвиток можливий лише за умови оновлення фактичної еліти за рахунок людей, потенціал яких відповідає викликам часу.
Справді, необхідно проводити розмежування владної та елітної структур. Особливо варто наголосити на тому, що якісні критерії формування еліти не абстрактні, вони створюються домінуючими політико-культурними стереотипами та актуальними суспільно-політичними проблемами.
Нині побутує думка, що Україна не має справжньої політичної еліти, бо владного статусу досягають далеко не кращі представники суспільства. Але це не зовсім так. Адже для досягнення провідного становища в суспільстві необхідно мати певні якості, тобто бути в чомусь кращим за інших. Питання тільки - в чому? В. Парето стверджував, що до еліти належать люди, котрі володіють якостями, престижними й дефіцитними у певній спільноті. І не завжди такими критеріями відбору є порядність, професійність, компетентність, патріотизм та інші чесноти. В радянському суспільстві, наприклад, таким критерієм було "уміння жити", тобто безпринципність, аморальність, лицемірство. В сучасній Україні ці тенденції, на жаль, посилюються, "існує стійка тенденція до зниження морального порогу", поширюється думка, що "досягти елітарних позицій в суспільстві можна, лише нехтуючи нормами моралі" [11]. Відтак дуже важливим видається визначення саме критеріїв досягнення елітного статусу, аналіз шляхів просування до провідних кіл суспільства.
Політична наука стверджує, що в плюралістичному суспільстві найважливішим при формуванні еліт є не належність до певного соціального класу, а кар'єрні шляхи індивідів до елітного статусу. Будь-який метод рекрутування має бути функціональним відносно соціально-політичних систем. В демократичному суспільстві не можна повністю ігнорувати важливість дослідження соціальних позицій претендентів на елітний статус. Але саме селекція на базі досягнень стимулює розвиток творчості та ініціативи, робить суспільство динамічним [12]. Проблема відбору індивідів на провідні ролі у виробленні політичного курсу має критичне значення для політичного порядку і стабільності. Найважливішим досягненням сталих демократій є те, що вони навчилися регулювати потенційний конфлікт, пов'язаний з порядком зміни керівництва, та звели його до мобілізації голосів, а не зброї.
Часто зустрічається типологія рекрутування еліти за принципом відкритості - закритості. Відкритий тип рекрутування грунтується на відборі шляхом чесних конкурсів претендентів, при цьому визначальними є особистісні якості людини, її досягнення і досвід, а не соціальний статус. Тільки за умови, що саме індивідуальні, а не надіндивідуальні характеристики повинні бути критерієм відбору, еліта може бути демократичною і функціональною. Якщо ж домінує принцип висування на провідні позиції "своєї" людини, що довела відданість соціальній групі, лідерові, клану, то це закритий тип селекції, який призводить до негативних наслідків та поступової деградації еліти.
Ф. фон Гайєк у праці "Шлях до рабства" аналізує причини, які, на його думку, обумовлюють неминучу деградацію еліти закритого типу. Оскільки закрита еліта формується на ґрунті уніфікації поглядів і дій, то вона не може включати в себе людей с високим рівнем інтелекту. Бо чим освіченіші й інтелігентніші люди, тим різноманітніші їх погляди й уподобання, тим складніше домогтися від них одностайної підтримки певної системи цінностей та моделі поведінки. Отже, склад закритої еліти поповнюватиметься за рахунок осіб без власних переконань, схильних прийняти будь-яку готову просту систему цінностей, або за рахунок аморальних особистостей, які заради прибутку обстоюватимуть будь-які ідеї та здійснюватимуть будь-які дії.Зрозуміло, що сформована в такий спосіб правляча еліта, попри всю її згуртованість і дисциплінованість, досить швидко вичерпає свої можливості і гальмуватиме розвиток суспільства.
Закритий тип рекрутування притаманний традиційному суспільству, тоталітарним і авторитарним системам. Оскільки цей тип звужує соціальну базу рекрутування еліти, то він гальмує політичний розвиток, знижує функціональність політичної системи. Соціальна база еліти в демократичних країнах значно ширша - навіть при існуванні провідної верстви вихідці з нижчих соціальних прошарків більш представлені в політичній еліті.
Звичайно, нинішні демократичні системи "не дотягують" до критеріїв відкритої еліти - вона є нормативною метою, а не реальністю. Більшість адміністративного апарату складається не з обранців, а з призначених урядовців, тут селекторат є дуже вузьким. Але вузькість селекторату не завжди свідчить про недемократичний характер політичної системи. Важливим є критерій відбору, яким керується селекторат. Є він чесним конкурсом на базі здібностей і досягнень чи вирішальними
Loading...

 
 

Цікаве