WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → „Мовне питання” після парламентських виборів: від політичної кон’юнктури до державної політики - Реферат

„Мовне питання” після парламентських виборів: від політичної кон’юнктури до державної політики - Реферат

радіомовлення дотримання телерадіоорганізаціями вимог закону щодо присутності української мови (при цьому при видачі нових та переоформленні старих ліцензій обов'язковим пунктом зазначалося: "мова мовлення - українська")3; 3) переведення діловодства уряду Криму на українську мову; 4) ухвалення постанови Кабінету Міністрів про необхідність часткового дублювання іноземних фільмів українською та ряд інших.
Ці дії дуже нагадували ініціативи "гуманітарного блоку" уряду В. Ющенка 2000 року4. Слід відзначити дві спільні риси мовної політики зразка 2000 року та 2005 - 2006 років: 1) в обох випадках ініціатива дій на підтримку української мови виходила не від Президента; 2) такими ініціаторами були або близькі до нього або безпосередньо призначені ним посадовці; 3) їхні дії (заяви) були б неможливі за умови, якби суперечили позиціїсамого В. Ющенка5. При цьому є й різниця: якщо ініціативи за часів В. Ющенка-прем'єра обмежувалися майже виключно заявами, не досягли декларованої мети (лунали думки й про те, що вони тільки погіршили суспільну думку щодо будь-яких заходів на підтримку української мови) та закнічилися відставками їх ініціаторів, то ініціативи за часів президентства В. Ющенка були значно успішнішими й тією чи іншою мірою все ж сприяли посиленню позицій української мови.
Сам Президент В. Ющенко у перший рік правління практично не втручався у мовну сферу. Чи не єдиним винятком став підписаний ним Указ від 26 вересня 2005 року, яким функції реалізації державної мовної політики покладалися на Міністерство культури і туризму. Водночас цей Указ викликав багато запитань своєю суперечливістю. Він мав назву "Про вдосконалення державного управління в інформаційній сфері", однак його метою проголошувалося "підвищення ефективності реалізації державної мовної політики". Єдиним пунктом, який стосувався мовної політики, було надання повноважень Мінкульту реалізовувати мовну політику, усі ж інші його положення стосувалися реєстрації друкованих видань, експертної комісії із захисту суспільної моралі та зміни чисельності міністерств юстиції, культури і туризму, а також Державного комітету телебачення і радіомовлення [3]. Причина появи та мета цього Указу, не кажучи вже про те, якими будуть кроки щодо його виконання і який вплив вони матимуть на мовну ситуацію в країні, досі невідомі.
Цей приклад свідчить про низьку пріоритетність для влади (уособлюваної до парламентських виборів виключно Президентом) мовних проблем, а відтак і якість рішень. Частково це, а також брак стратегії дій у мовній сфері, пояснюється традиційно - черговими виборами. На підтвердження можемо навести той факт, що в умовах акцентування уваги на мовних проблемах з боку антипрезидентської опозиції (блоки "Не так!" і "Народна опозиція", Партія регіонів та інші) влада обрала вже випробувану на минулих виборах заперечення існування мовної проблеми як такої. З подібними заявами не раз виступав, зокрема, голова уряду та №1 списку пропрезидентського блоку "Наша Україна" Ю. Єхануров.
Отже, дії влади у мовній сфері протягом 2005 - початку 2006 року мали три визначальні риси: 1) відкидання важливості мовних проблем (або й заперечення існування проблеми як такої); 2) нескоординованість, непроробленість, необгрунтованість дій у мовній сфері при 3) загальній орієнтації на посилення позицій української мови.
Відзначимо, що питання легітимності президентської влади для значної частини населення України (переважно Донбасу і Криму) за рік правління Президента В. Ющенка не набуло однозначного розв'язання. Причому в епіцентрі цього несприйняття перебуває комплекс світоглядно-культурних розбіжностей, перше місце серед яких посідає питання мови. Гострота цих питань для російської мовної групи (передусім на Сході й Півдні) традиційно посилюється у період виборів - головним чином, політиками, які використовують "мовне питання" у власних цілях. Водночас зростанню напруженості під час парламентських виборів 2006 року посприяли й дії влади, які були розцінені переважною частиною населення відповідних регіонів як "націоналістичні" й такі, що загрожують позиціям російської мови та російськомовних.
Завершення виборчої кампанії означатиме поворотний пункт і в подальшій реалізації мовної політики. Серед її можливих моделей найбільш імовірні: 1) продовження політики несистемної українізації; 2) відмова від будь-якого втручання у мовну сферу (політика часів президентства Л. Кучми); 3) посилення позицій російської мови - передусім у припиненні вже початих українізаційних ініціатив, а, можливо, й у формі підвищення в той чи інший спосіб юридичного статусу російської мови; 4) "регіоналізація" мовної політики - проведення політики українізації (у тому чи іншому вигляді) на частині території й невтручання у мовну ситуацію на Сході та Півдні; 5) формулювання консенсусної моделі мовної політики.
Ймовірність реалізації кожної моделі значною мірою залежатиме від розстановки сил у новообраному парламенті. При цьому "жорсткі" дії на підтримку як української, так і російської мов є найменш вірогідними. Адже, з одного боку, відбувається послаблення позицій Президента як головного гаранта реалізації українізаційної моделі (передання частини повноважень парламентові й уряду, зменшення рівня громадської підтримки), а з іншого Президент і пропрезидентські сили в парламенті все ж зберігають достатньо можливостей, аби не допустити реалізації "реваншистського" сценарію - посилення позицій російської мови.
Отже, в період після парламентських виборів і до наступних президентських мовна політика, найімовірніше, матиме характер домовленості між політичними силами, що проголошують себе захисниками обох провідних мов країни. Ця домовленість може бути поверненням до політики часів Л. Кучми - відмови обох сторін від активних "бойових дій" у мовній сфері. Але можливо також, що сторони домовляться про розподіл сфер впливу у мовній сфері - влада продовжуватиме лінію на українізацію в столиці, центральних та західних областях, не вимагаючи виконання тих самих положень, скажімо, в Донбасі чи в Криму.
Очевидно, що у першому випадку мовні проблеми буде "законсервовано" (як свідчить закон С. Паркінсона, вони в
Loading...

 
 

Цікаве