WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → „Мовне питання” після парламентських виборів: від політичної кон’юнктури до державної політики - Реферат

„Мовне питання” після парламентських виборів: від політичної кон’юнктури до державної політики - Реферат


Реферат на тему:
"Мовне питання" після парламентських виборів: від політичної кон'юнктури до державної політики
Мовні проблеми не втрачають гостроти протягом усіх років існування української держави, хоч і актуалізуються у суспільстві спорадично - під час виборів або під час зростання напруги у суспільстві загалом. Це чи не найбільш заполітизоване питання - тобто тема, яка використовується політичними силами різних спрямувань для досягнення власних цілей та реалізації власних інтересів. Водночас це сфера, у якій досі держава так і не сформулювала комплексної стратегії, а в суспільстві не досягнуто консенсусу між різними групами інтересів. І хоча неминучість і першої, і другого досі в повній мірі не усвідомлено, саме вони є необхідною передумовою розв'язання "мовного питання".
Дії виконавчої влади та окремих її представників у мовній сфері протягом усіх років української незалежності мали характер ситуаційного реагування, а подекуди й використання мовних проблем у власних цілях. Більше того, неочевидним для представників влади було й досі лишається те, що формування та проголошення програми розв'язання мовних проблем - єдиний шлях до їх розв'язання. І якщо у сфері зовнішньої політики, боротьби з корупцією, енергетиці після приходу нової ("помаранчевої") влади пріоритети справді змінилися (або, принаймні, таку зміну було декларовано), то в мовній політиці все лишилося без змін. Яскравим прикладом тут є обґрунтування Президентом ліквідації центрального органу, відповідального за іншу політику - релігійну. Мовляв, у демократичному суспільстві ніхто не має права вказувати громадянам, до якої церкви їм ходити. Тож і Держкомрелігії, за цією логікою, абсолютно не потрібний.
Утім, як стверджує класик мовознавства Г. Шифман, "брак мовної політики - це також мовна політика" [6], і в кожному випадку вона має своє пояснення. На обох останніх виборах мова (а разом з нею й інші складові ідентичності - релігія, ставлення до минулого) активно використовувалася проти "Нашої України" та В. Ющенка особисто. При чому не лише для дискредитації в очах виборців, а й для створення конфлікту всередині команди В. Ющенка - між носіями різних ідентичностей. Тож і не дивно, що самі лише слова "мова", "УПЦ-К(М)П" та "УПА" викликали у штабістів острах, а партійній пресі у кожному випадку було суворо наказано тему ігнорувати.
Та на загальному тлі ігнорування мовних проблем і заперечення їх актуальності в період минулих президентських виборів кандидат у Президенти В. Ющенко таки окреслив свою майбутню політику у мовній сфері. Зокрема, ключовою проблемою було названо меншинне становище української мови (регіональний, функціональний аспекти), а засобом її подолання так звану позитивну дискримінацію. При цьому вироблення моделі мовної політики, як стверджував В. Ющенко, відбуватиметься у діалозі двох мовних груп: "Історичний компроміс... полягає в тому, що ми, українофони, визнаємо, що російська мова для нашого суспільства - явище більше, ніж мова національної меншини чи сусідньої держави. А русофони мають погодитися з тим, що українська мова, переслідувана впродовж століть, має право на так звану позитивну дискримінацію - тобто компенсаційно-пільговий пакет" [4]. Прикметно, що тут цілі й завдання мовної політики чи не вперше формулюються в контексті статусу та взаємодії саме мовних груп, зауважуються й невідповідності між мовним та етнічним групуванням, зокрема, що стосується російської мовної групи (русофонів) - "російськомовної громади України" та українців, "які відчувають чималий внесок наших предків у розвиток сучасної російської літературної мови" [4; 5].
Заради справедливості слід зауважити, що, наскільки нам відомо, інтерв'ю часописові "Критика" - результат праці кількох інтелектуалів штабу В. Ющенка. Наскільки близьким таке бачення мовних проблем є для самого тепер уже Президента В. Ющенка лишається невідомим. Тим більше, що він сам неодноразово відкидав актуальність мовних проблем, вказуючи на їх штучність. Але окрім наведених вище двох протилежних позицій ("мовної проблеми немає" та "в Україні найбільшою проблемою є стан української мови"), кандидат у президенти В. Ющенко виступив ще з третьою. Так, напередодні першого туру голосування його штаб оприлюднив проект Указу1 з промовистою назвою - "Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України" [5]. Оскільки відповідного Указу (чи проекту закону) щодо української мови оприлюднено не було, то тим самим засвідчувалося, що найбільш проблемним питанням у мовній сфері кандидат В. Ющенко вважає становище російської мови та порушення прав російськомовних. І хоча така "багатовекторність" у мовному питанні видається алогічною, вона була відображенням неписаної традиції у мовній сфері: напередодні виборів давати певні обіцянки, а після виборів (за незначними винятками) уникати будь-якого втручання у мовну сферу, посилаючись на пріоритетність інших питань (економічних, соціальних тощо).
Відразу після виборів почали лунати заклики до виконання президентських обіцянок у мовній сфері, причому - з обох боків. Так, захисники російської мови (русофіли) вимагали гарантій збереження status quo. У поміркованому вигляді ця вимога формулювалася як "створення умов та заохочення громадян до вивчення державної мови, але і заборона на будь-яку примусову українізацію" [1]. (Показовою тут є саме остання фраза - сучасний баланс функціонування української та російської мов розглядається як природний, а будь-які дії на підтримку української мови як чиновницька сваволя). З іншого боку, захисники української (українофіли) вимагали від влади, яка "нарешті є українською", "повернення українській мові у власній країні тих прав і можливостей, яких вона була позбавлена" [2].
Слід зазначити, що за час після обрання В. Ющенка Президентом і до початку активної фази парламентської виборчої кампанії було вжито ряд заходів, які загалом засвідчили орієнтацію на "українізацію". Серед них можемо назвати: 1) "консультації" "гуманітарного" віце-прем'єра М. Томенка з керівниками провідних радіостанцій і телеканалів2; 2) перевірки Національною радою з питань телебачення та
Loading...

 
 

Цікаве