WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → „Візове питання” в українсько-польських відносинах - Реферат

„Візове питання” в українсько-польських відносинах - Реферат

Польща добре підготовлена до запровадження віз з 1 липня. Інспектори ВКП зробили застереження, що запровадження віз матиме наслідком величезні черги перед консульствами [15]. Зокрема, в Україні ще не були готовими до відкриття нові консульства в Одесі та Луцьку [16].
Як показав розвиток ситуації після початку процесу видачі віз, неготовність консульської мережі давалася взнаки ще досить довго. Так, коментуючи видачу 10 серпня 2004 року в Генконсульстві РП у Львові мільйонної візи, Я. Сколімовський, директор Департаменту консульських справ і Полонії МЗС РП, визнав, що ця кількість "дещо заскочила" польську сторону, яка очікувала на цей період надходження 700 - 800 тисяч звернень про видачу віз [17]. Тому й не дивно, що першим безпосередньо відчутним наслідком впровадження віз для громадян України стало негативне враження від перебування у величезних чергах, особливо у Львові і Києві, до того ж загальну оцінку ситуації погіршувала ще й шахрайська діяльність кримінальних кіл із "сприяння в швидкому отриманні віз" [18].
По-друге, Польща затягувала із впровадженням віз через велике значення свободи транскордонного руху осіб для економіки РП і соціальної стабільності, особливо у східній частині країни. Питання, чи запровадження віз для росіян, українців і білорусів означає великі клопоти для польської економіки, набуло значної актуальності, оскільки йшлося про вагому роль громадян країн - східних сусідів у розвитку торговельного співробітництва та на ринку праці.
Хоча справжній бум у прикордонній торгівлі припав на середину 1990-х років, коли її обсяги дозволяли Польщі навіть врівноважувати зовнішньоторговельний дефіцит [19], і на початок століття вони залишалися досить значними. Так, 2000 року громадяни країн - східних сусідів зробили в Польщі закупівель на суму 2,2 мільярди злотих, 2001 року - на суму близько 2,8 мільярда злотих [20]. Зокрема, згідно з підрахунками Комітету з питань репатріації та іноземців РП 2002 року українці зробили в Польщі закупівель на 200 мільйонів євро [21]. Обсяги так званої нереєстрованої торгівлі зі східними сусідами становлять, за деякими джерелами, в середньому близько 700 мільйонів доларів США, зокрема, частка польсько-української нереєстрованої торгівлі становить 300 - 350 мільйонів доларів при в середньому 5 - 6 мільйонах перетинів кордону на рік [22]. Не секрет, що за рахунок прикордонної торгівлі живуть тисячі польських родин у східних воєводствах країни.
Важливу роль громадяни країн Східної Європи відіграють на польському ринку праці. Багато польських експертів вказували на позитивний ефект, що його дає іноземна робоча сила. Існує багато професій, в яких домінують громадяни країн Східної Європи, причому часто іноземна робоча сила не створює конкуренції для місцевих працівників, оскільки для останніх неприйнятні у певних випадках умови та оплата праці. Прогнозоване зменшення кількості трудових мігрантів зі Сходу Європи внаслідок введення візового режиму деякі польські експерти прямо пов'язували з ризиком банкрутства багатьох підприємств, зокрема, в будівельній галузі [23].
На жаль, дуже важко сказати, скільки українців працює у Польщі і легально, і нелегально. За даними МЗС України, в Польщі працює 300 тисяч наших громадян [24]. Відомо, що українці є найбільшою групою, яка працює у Польщі легально, домінуючи при цьому в таких секторах економіки, як торгівля, ремонтні роботи, освіта, обробна промисловість [25]. Натомість твердження про те, ніби українці посідають відчутне місце і в нелегальній трудовій міграції до Польщі [26] не одержало належного вираження у хоча б приблизних цифрах. Відомо, що 2001 року з Польщі було вислано 1701 українського громадянина, з них 18 % за нелегальне працевлашування [27]. Але обгрунтованою щодо загальної кількості нелегальних мігрантів вважається оцінка польського експерта М. Грабовського, який називає цифру близько 150 тисяч чоловік [28].
По-третє, наскільки відомо, Росія, Україна і Білорусь просили польську сторону максимально відтермінувати запровадження віз [29].
Врешті, тривалий час деяким сторонам не вдавалося дійти згоди у візовому питанні. Так, Польща і Росія підписали угоду про режим поїздок громадян лише 18 вересня 2003 року, тобто всього за 12 днів до запровадження Польщею візового режиму. Уряд Л. Міллера запевняв, що введення візового режиму для громадян Білорусі, Росії та України "відбудеться у спосіб, якнайменш обтяжливий для взаємних контактів" [30]. Показово, що найсприятливішого режиму взаємних поїздок громадян Польщі вдалося досягнути у відносинах з Україною. Після тривалих переговорів та узгоджень 13 лютого 2003 року президенти Л. Кучма і А. Квасневський повідомили про досягнення сторонами згоди щодо запровадження візового режиму на принципі асиметричності: Польща заявила, що візи для українських громадян будуть безплатними, натомість Україна вирішила не вводити візовий режим для польських громадян [31]. Після узгодження всіх деталей відповідна міжурядова угода була підписана 30 липня 2003 року [32].
Асиметрична модель умов поїздок громадян стала вагомим політичним здобутком для обох сторін. Польщі не вдалося переконати Росію і Білорусь наслідувати український приклад. Тому основою режиму взаємних поїздок громадян з цими країнами стала необхідність отримання віз, а їх вартість була встановлена на засадах взаємності, хоча сторони погодились і на застосування багаторазових та безплатних віз, а також винятків для певних категорій [33].
Для України, з якою на той час вже запровадила платні візи низка країн Центрально-Східної Європи - кандидатів на членство в ЄС (Чехія, Словаччина, Болгарія), асиметрична модель стала важливим прикладом можливості досягнення взаємоприйнятного за даних обставин рішення. Надалі Україні вдалося домовитися про застосування асиметричної моделі також у відносинах з Угорщиною і Литвою.
Два інші важливі питання, пов'язані з проблемою встановлення сприятливого режиму для взаємних поїздок громадян, стосуються можливостей політичного впливу польської сторони в діалозі України з ЄС щодо лібералізації візового режиму, а також наслідків приєднання Польщі в близькому майбутньому до Шенгенської угоди.
Відомо, що польські негоціатори під час переговорів про вступ РП до ЄС повідомляли про наміри Польщі вести із Союзом діалог щодо встановлення спеціального режиму для так званого малого транскордонного руху зУкраїною. Йшлося про можливість безвізового перетину кордону для громадян України за умови перебування в радіусі кількох десятків кілометрів від кордону. Однак на початку 2002 року, коли Польща вже виходила на завершення переговорів у розділі "Юстиція та внутрішні справи", польська сторона вже не підтримувала цю ідею з огляду на особливу вразливість євроспільноти у справі захисту зовнішніх кордонів [34].
Згодом, в середині 2004 року, промайнула інформація, що польський уряд працює над отриманням згоди ЄС у справі лібералізації малого транскордонного руху [35]. Підставою для цього стала, певно, пропозиція Європейської Комісії від 1 вересня 2003 року органам ЄС про спрощення прикордонного руху з Росією, Україною, Білоруссю і Молдовою через введення нового типу віз для громадян цих країн. Малося на увазі застосування безплатних віз терміном дії від 1 до 5 років, які б дозволяли подорож вглиб території країни - члена ЄС на відстань до 50 кілометрів, тривалістю до 7 днів та без права працевлаштування [36].
МЗС України розцінило тоді пропозиції ЄК як, по-суті, перший крок ЄС до реалізації ідеї спрощення візового режиму з третіми країнами, очікуючи наступного затвердження ініціативи відповідними
Loading...

 
 

Цікаве