WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → „Візове питання” в українсько-польських відносинах - Реферат

„Візове питання” в українсько-польських відносинах - Реферат


Реферат на тему:
"Візове питання" в українсько-польських відносинах
Вступ Республіки Польща до Європейського Союзу 1 травня 2004 року відкрив новий етап у відносинах між нашими країнами, що характеризується появою нових можливостей, а також і викликів для двостороннього співробітництва. Вплив розширення ЄС на відносини України з центральноєвропейськими сусідами, зокрема на українсько-польські відносини, є багатовимірним. Очевидно, що наслідки розширення ЄС безпосередньо відчутні на прикладі проблеми збереження "відкритого" характеру спільного кордону, що встановився після падіння комунізму. Власне, питання введення візового режиму країнами - кандидатами на вступ до ЄС перетворилось на найбільш резонансне при розгляді наслідків для України розширення ЄС на схід.
Стаття присвячена актуальному науковому завданню - вивченню політичних аспектів візової політики Республіки Польща щодо України на сучасному етапі, тобто в умовах розширення ЄС. Наукова новизна її визначається постановкою актуального наукового завдання, а також отриманими науковими результатами, які відображають внесок автора до вирішення поставленої проблеми.
Різні аспекти проблематики вивчення умов поїздок громадян у відносинах між Україною та ЄС і його країнами - членами та кандидатами на вступ, одним з яких донедавна була і Польща, висвітлюється у багатьох працях вітчизняних і зарубіжних дослідників. Тематично ці праці стосуються аналізу сучасних українсько-польських відносин, відносин між Україною і ЄС та між Польщею і ЄС в контексті розширення Євросоюзу. З числа їх відзначимо роботи вітчизняних авторів В. Кафарського, Є. Кіш, В. Посельського, Р. Павленка, С. Павленка, І. Солоненко, Л. Чекаленко [1], польських експертів Я. Боратинського, Г. Громадзького, Т. А. Ольшанського [2], а також низку спільних досліджень українських і польських експертів за участі та у співпраці з експертами з інших країн [3].
На жаль, перелічені праці не містять поглибленого комплексного аналізу візової політики Польщі щодо України в умовах розширення ЄС. У них лише фрагментарно визначаються її основні риси, характер, а залишаються практично не висвітленими відповідні політичні та соціально-економічні детермінанти, бракує поглиблених оцінок перспектив розвитку цієї політики після приєднання Польщі до Шенгенської угоди. Пропонована розвідка, не претендуючи на вичерпність, має на меті спробувати дати відповідь на питання, які дотепер належно не висвітлювалися.
Підписання Україною та Польщею 1996 року угоди про умови поїздок громадян, за якою встановлювався безвізовий режим, посприяло інтенсифікації взаємних контактів. Особливого значення безвізовий режим набув для українських громадян, які активно шукали за кордоном кращих можливостей для заробітку, розвитку ділової ініціативи чи задоволення культурних потреб. До речі, українці значно частіше їздили до Польщі, ніж поляки до України.
Уряд правих сил на чолі з прем'єр-міністром Є. Бузеком, за часів якого Польща розпочала переговорний процес про вступ до Євросоюзу, поставив за мету зробити "все можливе, щоб наші східні та південні кордони не стали цивілізаційними, економічними чи військовими бар'єрами, а були відкритими для співпраці" [4]. Водночас офіційна Варшава підкреслювала необхідність адаптації польської візової політики до системи ЄС через реалізацію положень статті 100 Договору Європейських Співтовариств та Розпорядження Ради Європейських Співтовариств №2317 від 25 вересня1995 року, а після набуття чинності Амстердамського Договору - також його статті 73. Зазначалось, що після ратифікації Амстердамського Договору всіма країнами - членами Союзу, кандидати до ЄС будуть зобов'язані прийняти в повному обсязі регуляції Шенгена [5].
Відповідно до Національної програми підготовки до членства в Європейському Союзі, затвердженої урядом РП 1998 року, а також враховуючи положення Амстердамського Договору і Розпорядження Ради ЄС №574/99, яким було визначено перелік третіх країн, громадяни яких зобов'язані мати візи для перетину зовнішніх кордонів ЄС, Польща мала денонсувати договір з СРСР від 13 грудня 1979 року про взаємні безвізові поїздки та договір про безвізовий рух з Україною від 25 червня 1996 року [6].
На той час Польща мала безвізовий режим з п'ятнадцятьма країнами, що опинились у "чорному списку" ЄС. Відповідний графік, вміщений у національній програмі підготовки до членства, передбачав введення візового режиму з цими країнами до 2002 року. Зокрема, 2000 року - з пострадянськими країнами Середньої Азії та Північного Кавказу, а також з Македонією, Монголією та Кубою, 2001 року - з Росією, Білоруссю та Молдовою, 2002 року - з Румунією і Болгарією [7].
Характерно, що в цьому графіку Україна була винятком. Впродовж 2000 року не раз наголошувалося, що запровадження візового режиму з Україною відбудеться одночасно із вступом Польщі до ЄС [8], при тому, що граничною датою готовності Польщі до вступу уряд РП визначив 1 січня 2003 року [9].
На практиці Польщі вдалося дотриматися цього графіка лише частково: з Азербайджаном, Грузією, Таджикистаном, Туркменистаном, Киргизією візовий режим було запроваджено згідно з початковим графіком (2000 рік), а також з Молдовою (11 січня 2001 року). Можна вважати, що до попереднього графіка вписалися і випадки з Казахстаном (12 січня 2001 року) та Монголією (5 травня 2001 року). Що стосується Македонії і Куби, то візи було запроваджено 2002 року [10]. Неодноразово переносились терміни введення візового режиму для громадян України, Росії та Білорусі.
2001 року з'явились повідомлення про введення віз для України за рік до вступу, принаймні про це заявив на початку червня 2001 року Генконсул РП у Львові К. Савицький [11].
З приходом до влади восени 2001 року лівих сил Польща розпочала переводити "візове питання" в практичну площину. Уряд Л. Міллера визначив своєю головною зовнішньополітичною метою на 2002 рік завершення переговорів про членство в ЄС з тим, щоб 2004 року Польща могла стати членом Євросоюзу. Відповідно ставилось завдання "якнайшвидше" закінчити переговори в розділі "Юстиція та внутрішні справи", в рамках якого Польща мала взяти на себе зобов'язання запровадити візовий режим для громадян третіх країн [12].
В лютому 2002 року уряд Л. Міллера вирішив запровадити візовий режим для громадян Росії, Білорусі та України з 1 липня 2003 року. Це був, за словами Ж.-К. Філорі, речника комісара ЄС з питань розширення Г. Ферхойгена, "останній термін", на який Євросоюз міг погодитись [13]. Польщі довелося назвати цю дату, оскільки від подання графіка запровадження візового режиму прямо залежало закриття переговорів з ЄС в розділі "Юстиція і внутрішні справи". Проте польській стороні вдалося згодом, у червні 2003 року, відтермінувати виконання своїх зобов'язань до 1 жовтня 2003 року.
Постійне відтерміновування Польщею запровадження візового режиму із східними сусідами було зумовлене цілою низкою важливих чинників, які обумовлювали небажаність цього кроку. Однакпольська сторона не мала іншого виходу, як погодитися з вимогами ЄС.
По-перше, мережа консульських установ РП в Україні, Білорусі та Росії довго не була готова працювати в нових умовах за мільйонних обсягів щорічних перетинів кордону громадянами сусідніх країн. Так, 2000 року консульська мережа видала в усьому світі 185 тисяч віз, тоді як до Польщі в'їхало 6,1 мільйона українців, 5,9 мільйона білорусів, 2,75 мільйона громадян Росії [14]. У травні 2003 року Верховна контрольна палата РП негативно оцінила стан готовності до введення віз, хоча Єврокомісія, згідно з неофіційними даними, навпаки, вважала, що
Loading...

 
 

Цікаве