WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → „Інститут” та „інституція”: проблема розрізнення понять - Реферат

„Інститут” та „інституція”: проблема розрізнення понять - Реферат

вказаних понять з "інституцією" та "інститутом". Останній, що прикметно, за М. Оріу, може мати, так би мовити, широке значення і вказувати на будь-яку організаційну форму, створену на основі звичаю чи позитивного закону, хай навіть вони виступають в ролі простого засобу юридичної техніки; в цьому сенсі позов власника, чи протест, чи заява про перевищення влади є інститутами [24].
Згодом до питання розрізнення інституційних утворень звертається неоінституціоналіст Д. Норт. Його пропозиції щодо розмежування двох понять зводяться до наступного: під "інституціями" слід розуміти закони, правила, звичаї, норми, а під "інститутами" - організації, тобто державні органи, політичні партії, профспілки тощо. Для Д. Норта перші - це правила, які визначають спосіб "гри", другі ж - суто актори, межі компетенції яких - лише формування стратегії та майстерність. За основну особливість інституцій Д. Норт пропонує брати їх здатність визначати та обмежувати сукупність варіантів виборів індивідів, а за головну функцію - зменшення невизначеності шляхом встановлення постійної структури людської взаємодії [25].
Згодом західні науковці пішли далі, зауваживши, що політичні інститути повністю не зводяться до нортівських "інституцій". Вони певною мірою можуть стосуватися також і "організацій". Є навіть сенс стверджувати, що політичні інститути - це специфічна форма інтеграції і правил, і стратегій, а тому можуть бути не тільки нормативними межами, а й уособлювати собою саму "рольовугру" [26]. Тобто, власне інститути виступають, можна сказати, полем, на якому розгортається протистояння та взаємодія "способу гри" й акторів. Серед останніх кожен по-своєму інтерпретує (й використовує) цей "спосіб".
Зазвичай поле діяльності політичних інститутів сприймалося як таке, що обмежується правовими рамками. Проте з часом дослідники наблизилися до формулювання і вивчення проблеми існуючих та активно функціонуючих позаправових інституцій та неформальних інститутів, котрі, як з'ясувалося, справляють об'єктивний та реальний вплив на політичне життя суспільства. Тобто, наука підійшла до розуміння того, що явища політичної сфери, громадянського суспільства (сьогодні - значно численніші, ніж, приміром, в середині ХХ століття) існують поза правом. Серед них, наприклад, такі прояви аномічного (тобто, того, що не підпорядковується нормативному порядку), як громадська думка, акції непокори (як у мирних формах, так і в терористичних проявах), лобі, клієнтелізм, блат тощо. Відтак методологічна настанова М. Дюверже стосовно того, що навіть політичні інститути, регламентовані правом (встановлені конституцією чи законами, котрі її доповнють), не повинні вивчатися в юридичному аспекті, але необхідно намагатися визначити, якою мірою вони функціонують у відповідності з правом, а якою вислизають з-під нього, необхідно визначати їх справжнє значення, спираючись на факти і не обмежуючись аналізом теоретичної важливості, якої їм надають юридичні тексти, є абсолютно справедливою і доцільною для застосування. Тож у жодному випадку їх не можна залишати поза аналізом. Таке розширення традиційного поля дослідження дозволило, зрештою, враховувати не лише юридичну - формальну - сторону інститутів, а й виявити інші їх складові: психологізм, традиційність, нашарування, не прописані у законах, кодексах поведінки тощо.
Політичні інститути постають у двох вимірах: суто зовнішньому правовому та внутрішньому (чи первинному) - звичаєвому. Очевидним є те, що перший не може справедливо та ефективно функціонувати в демократичному суспільстві, не базуючись на другому. Другий же вимір, у випадку, коли не отримує закріплення в праві, діє автономно (в тіні, так би мовити) і детермінує появу нелегальних політичних інститутів.
Остання обставина зумовлює постання проблеми, пов'язаної з ступенем ефективності поширених (чи перенесених) демократичних принципів інституціювання, які фактично "вживлюються" (чи вводяться) в уже усталену і традиційну мережу політичних утворень конкретного суспільства. Наслідком такої, сказати б, штучної інсталяції є постання абсолютно непередбачуваних комбінацій інститутів (як легальних, так і нелегальних).
Політичний інститут не можна повністю ототожнювати з політичною інституцією й тоді, коли йдеться про неформальні, позаправові його прояви. Говорячи, наприклад, про "інститут президентства", маємо на увазі, найперше, інституцію - традицію мати "керівника", якому суспільство довіряє, сприймає запропоновану ним програму дій чи розвитку. Постання ж окремого інституту вказує на запровадження правового механізму втілення його (приміром, того ж президента) влади.
"Тіньові" політичні інститути перестають бути суто інституціями, коли стають реальністю, у свій спосіб матеріалізуються у повсякденній практиці, при цьому випродуковуючи свої особливі закони функціонування та чітку й структуровану систему взаємодій. Неформальний інститут є власне таким тоді, коли постає як впорядкована та організована єдність механізмів і засобів втілення в життя певної стратегії чи тактики.
Задеклароване правило чи проголошений порядок речей автоматично не приводять до утворення політичного інституту. Наприклад, прийняття закону про трансформацію форми правління від, скажімо, президентської до напівпрезидентської не створює інституту напівпрезиденціалізму, оскільки необхідним є впровадження прийнятих актів у практику, здійснення певного комплексу дій потенційних учасників процесу та функціонуючих державних органів.
Зрозуміло, що є багато політичних утворень, які не можуть існувати без встановлення норм. Але є такі норми, які можуть функціонувати автономно і потенційно, в жодному випадку не сприяти утворенню повноцінного інституту: зміст поняття інституту охоплює і поведінку індивідів, і їх інтереси, а ще - стратегії, систему цінностей, настановлень тощо. Інститут постає не тільки інституцією, а й організацією з притаманними тільки їй правилами, що випрацьовуються в процесі конкретної взаємодії (взаємовпливу) встановлених норм з емпіричними втіленнями цих норм.
Варто звернути увагу й на підходи до витлумачення інститутів семіотикою. Семіотика ж розглядає інститути як продукт людської комунікації через знакову систему, що постала внаслідок впливу культури і
Loading...

 
 

Цікаве