WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → „Інститут” та „інституція”: проблема розрізнення понять - Реферат

„Інститут” та „інституція”: проблема розрізнення понять - Реферат

вираженням суспільного життя" [14]. Історики зосереджують увагу на еволюційних механізмах розвитку інституцій та інститутів. Соціологія вивчає інститути, виходячи з практики та "повсякденного знання", не надто цікавлячись абстрактними теоретичними побудовами. Вона пропонує перелік явищ-наслідків, до яких необхідно підібрати явища-причини, детермінанти [15]. Економісти вбачають в інститутах засоби суспільного обміну та складові механізму регулювання ринкових відносин. І, нарешті, політична філософія в контексті інституційних утворень опікується проблемами "правильного" та "справедливого" облаштування суспільного життя.
Інша ситуація спостерігається на пострадянських просторах. Приміром, у політологічній традиції Росії закріпиласясвоєрідна єдність вказаних двох - ключових - понять інституційного аналізу: "інституції" та "інституту", та, як відзначають дослідники, відбулася фактична втрата такої специфічної категорії, якою є "інституція". Натомість у дослідженнях, присвячених інституціональній сфері, "присутня смислова двоїстість поняття - інститут як норма та інститут як організація" [16].
За першопричину редукції категоріального апарату інституціоналізму в російській мові дослідники вважають закріплення терміну "інститут" (замість "інституція") в процесі помилкового перекладу основоположної праці "першого інституціоналіста" Т. Веблена "Теорія дозвільного класу": у її підзаголовку говорилося саме про інституції ("An Economic Study of Institution"), а не про "інститути", як було перекладено [17].
Традиція ігнорування категорії "інституція" чи її неадекватного вживання під час перекладу праць із західних мов побутує часто-густо й нині [18]. Втім, в Україні в цьому розумінні спостерігаються ж певні зміни. Відтак, якщо назва книги неоінституціоналіста Д. Норта "Institutions, institutional change and economic performance" в перекладі на російську звучить як "Институты, институциональные изменения и функционирование экономики", то на українську - "Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки", тобто точніше [19].
Що ж означає кожен з двох термінів нині? Як правило, під інституціями хибно розуміють організації, котрі певним чином об'єднують людей (школу, приміром, чи тюрму або й університет тощо); інституції виступають як регулятивні зразки, тобто, по суті, програми, якими суспільство обмежує поведінку індивідів. Проте, як зазначає П. Бергер, "це загальноприйняте вживання надто однобоке... воно занадто пов'язує поняття інституції з тими соціальними сутностями, котрі визнаються та кодифікуються правом" [20]. П. Бергер, акцентуючи увагу на базових характеристиках інституцій, виокремлює серед них такі, як екстернальність, об'єктивність, спонукальна сила, моральний авторитет та історичність. Відтак, правильно було б розуміти за терміном "інституція" встановлення, традицію, порядок, заведений в суспільстві, а "інститут", відповідно, розглядати як закріплення таких звичаїв і порядків у законах і правових нормах.
Справді, інституція (тут погодимося з А. Туреном) сьогодні має позначати не те, що було інституційовано, а те, що є джерелом інституціювання, тобто, ті механізми, завдяки яким культурні орієнтири трансформуються в соціальну практику [21]. Інституції стосуються більше суспільства, ніж суверенної влади, яка постає лише виразником суспільної волі. Інституції витрактовуються представниками інституціоналізму як соціально-психологічні феномени.
З врахуванням цієї обставини, інститут в демократичному суспільстві - завжди інституція (але, завважмо, не завжди за демократії об'єктивно існуюча інституція є офіційним інститутом).
Маючи на думці цю настанову, звернемося до одного з визначень держави вітчизняними політологами: "…держава - це головна інституція суверенної влади, яка в рамках правових норм ...здійснює управління суспільними процесами" [22]. Але ж доцільніше було б наголосити, що держава, передусім, є найважливішим політико-правовим інститутом, джерелом об'єктивації усіх інших політичних інститутів. Держава - вторинний суб'єкт політики, який постає чи визначається правом. Саме демократична держава є механізмом, котрий трансформує інституції в інститути.
Логіку обгрунтування політичних інститутів дослідники простежують за допомогою невід'ємних (для пояснення інституційних утворень) характеристик, які певною мірою відрізняються від ознак інституцій та наголошують на організаційних формах їх функціонування. Серед цих характеристик, зокрема, виокремлюють психологічність, зазначаючи при цьому, що будь-який суспільний інститут за своєю генезою є психологічним утворенням, стійким продуктом обміну діяльністю. Наступною важливою характеристикою інституту є історичність: інститути позиціонуються як певний кінцевий продукт історичного розвитку суспільної сфери. Іншими не менш важливими ознаками інституту є структурність та функціональність. Структурність є підтвердженням того, що кожен інститут існує як наслідок своїх взаємодій з іншими інститутами соціальної системи. Функціональність означає, що інститути існують доти, допоки виконують визначені для них суспільством функції, сприяючи інтеграції суспільства й досягненню гомеостазу.
Отже, політичні інститути творяться відповідно, передусім, до потреб існуючої політичної системи. Згідно з цими, декларованими системою потребами, набувають певних функцій, утворюють регламентовані канали зв'язку з іншими елементами системи (підсистемами) тощо. Інституції ж є спонтанними, традиційними утвореннями. Підставою їх функціонування є аж ніяк не потреби (інтереси) системи, але - історична зумовленість.
Оперуючи поняттям "інституції", інституціоналісти витлумачували їх як певну "організуючу ідею", первинний елемент, що лежить в основі і соціальної, і політичної структури суспільства та позначає тривало існуюче об'єднання людей або обставин соціального характеру. Інституція як комплекс норм, що регулюють суспільні відносини, протиставляється органам влади та закладам, які забезпечують виконання цих норм. Показово, що один із засновників інституціоналізму, представник юридичної науки М. Оріу, перші називав "інститутами-речами", а другі - "інститутами-корпораціями" [23]. Тобто, в контексті зазначених аргументів, справедливим є ототожнення
Loading...

 
 

Цікаве