WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → PR-маніпуляційний вплив. Комунікативна теорія і практика - Реферат

PR-маніпуляційний вплив. Комунікативна теорія і практика - Реферат

не дає й хвилини на відсіч і в такий спосіб досягає мети: створює враження необізнаності та некомпетентності опонента.
Заклики до позитивних змін. Тематичною домінантою цієї стратегії є вимога серйозних змін політичного курсу або методів вирішення назрілих проблем. Це може також торкатися конкретних політичних програм, кампаній, модифікації стилю адміністрування тощо. Одна з найулюбленіших стратегій і тих, хто перебуває при владі, і опозиціонерів. Якщо останні здебільш вимагають зміни політичного курсу чи методів вирішення економічних і соціальних проблем, то перші намагаються впроваджувати реформи, здійснювати адміністративні заходи, частково оновлюють команду тощо.
Підкреслений оптимізм. Ця стратегія є природним доповненням конфронтаційного дискурсу: піддаючи критиці опонентів, політик не може не обіцяти, що він забезпечить народові краще майбутнє. Наприклад, відомі всім обіцянки періоду перебудови: "Кожна сім'я в СРСР матиме окрему квартиру до 2000 року"; або ж економічна реформа за "500 днів" тощо.
Виступ на захист традиційних цінностей. Хоча у конфронтаційному підході домінує заклик до змін, це, як правило, не означає переосмислення традиційних цінностей або відмову від них. Виступаючи на захист моральних засад суспільства, політик може розраховувати на підтримку широкого кола виборців, занепокоєних зростанням молодіжної злочинності, поширенням наркоманії, корупцією в структурах влади.
Імідж центриста. Досвід свідчить, що успіх часто мають політики, які уникають крайнощів, дотримуються у боротьбі з опонентами "золотої середини". Вони намагаються враховувати інтереси різних прошарків суспільства.
Делегування критикизадля відсторонення від демагогічної риторики. Демагогія й особистісні випади проти опонента практикуються досить широко. Проте далекоглядні політики уникають відповідати на ці випади особисто. Вони найчастіше делегують проведення подібних акцій (різкі напади на опонента) політичним колегам, тобто "сурогатним" комунікантам. Такими комунікантами можуть бути посадові особи з близького оточення президента, скажімо, його прес-секретар, який не тільки відповідає опонентові, але й надає своєму виступові певної гостроти. Або ж для дискредитації супротивника використовують замовні матеріали в ЗМК.
Яскравим прикладом такої стратегії були виступи на російському каналі ОРТ журналіста С. Доренка, який за вказівкою Б. Березовського послідовно паплюжив політичних суперників свого шефа з виборчого блоку "Отечество - вся Россия", зокрема мера Москви Ю. Лужкова та членів його родини. Згодом, після опублікування стенограм деяких телефонних розмов телеведучого та магната, підтвердилося, що Б. Березовський прямо вказував С. Доренкові, кого треба "топити" в наступному телеефірі. З точки зору комунікаційних стратегій політичного дискурсу, акт опублікування стенограми цих телефонних розмов теж може розглядатися як делегування критики (в даному разі друкованим ЗМК) з метою захисту від демагогічної критики.
За критеріями безпосередності/опосередкованості дії політичного дискурсу ми поділяємо комунікативні стратегії його побудови на стратегії прямої дії та стратегії непрямої дії (або стратегії інформаційного заміщення).
Комунікативні стратегії, про які йшлося вище, належать до стратегії прямої дії.
Стратегії непрямої дії особливо розквітли нині стараннями політичних еліт, іміджмейкерів, політтехнологів [14]. До них належать такі.
Стратегія "прикрасити сухе дерево штучними квітами" грунтується на використанні імені діяча, що користується загальною популярністю, або чужого авторитету.
Стратегія "доведення до абсурду" передбачає гіперболізацію негативної інформації до такого рівня, що вона більше не сприймається негативно.
Стратегія "Беранже" спрямована на нейтралізацію ефекту резонансної події. Для цього надають більше інформації про менш значні події або переносять інформаційний акцент з головного змісту події на те, в яких умовах відбувалася ця подія.
Стратегія "підтримки слабкого лідера" полягає в тому, що серед команди суперника знаходять слабкого лідера і сприяють його просуванню на політичній арені. В результаті можуть статися помилки виборців у ідентифікації лідера політичної сили, або ж слабкий лідер у конкурентній політичній боротьбі "затьмарить" провідного лідера команди суперників.
Стратегія "переносу нехтування" полягає у зверненні до невдалих моментів поведінки, висловлювань, жестів політичного конкурента при висвітленні у ЗМК його діяльності.
Стратегія "викрадення результату" полягає в намаганні применшити ефект акції, позитивної для іміджу політичного конкурента, при висвітленні її у ЗМК як "тривіальної" події або у проведенні власного заходу одночасно чи після акції конкурента з метою відвернення уваги від неї.
До четвертого, елементарного рівня комунікативної побудови дискурсу належать тактики та прийоми впливу на адресата дискурсу.
Психолого-орієнтовані дослідження поділяють такі прийоми на прийоми навіювання і переконування.
До прийомів навіювання відносяться:
· тверді заяви, що подаються як факт;
· оперування порівняльними матеріалами;
· підбір фактів, посилення та послаблення висловлювань;
· подрібнення та терміновість передавання матеріалів;
· дозування позитивних і негативних оцінок;
· багаторазове повторювання інформаційного послання, що навіюється;
·· демонстрація позиції активного захисника інтересів об'єкта навіювання;
· підпорогова подача інформації;
· вибір моменту подачі інформації;
· уніфікація подачі матеріалу [15].
З нашої точки зору, до прийомів навіювання треба ще додати:
· безпосереднє звертання до почуттів аудиторії, до якої спрямований дискурс. Наприклад, виступаючи в Королівському інституті міжнародних відносин, міністр закордонних справ Великої Британії Дж. Стро звернувся до слухачів так: "Уявіть, що іракський народ відчуває дванадцять років по тому, як було прийнято резолюцію ООН, котра вимагала, щоб Ірак роззброївся протягом дванадцяти тижнів - дев'яноста днів" (ВВС World від 21 лютого 2003 року, о 14 годині 55 хвилин за київським часом);
· прийом висунення лозунга (слогана), що запам'ятовується і часто повторюється протягом усієї політичної кампанії (в ньому подається головна ідея). Наприклад, прихильники президента США Теодора Рузвельта під час його передвиборної кампанії постійно використовували лозунг: "Він не
Loading...

 
 

Цікаве