WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → PR-маніпуляційний вплив. Комунікативна теорія і практика - Реферат

PR-маніпуляційний вплив. Комунікативна теорія і практика - Реферат

своєму штаті, яка отримала назву "віртуальної". Г. Девіс, маючи досвід двадцятирічної роботи в адміністрації штату, вступив у передвиборчу боротьбу останнім, витративши на кампанію 9 мільйонів доларів (зібраних грошей), і переміг. Його ж суперник Ал Чекчі, колишній керівник авіакомпанії, витратив 40 мільйонів доларів із своєї кишені, а інший претендент, Джейн Гермен, член конгресу двох скликань, витратила 15 мільйонів доларів власних грошей. Обоє зазнали поразки. Провідним гаслом стратегії Г. Девіса, що забезпечила йому перемогу, було: "Досвід не купишза гроші".
Стратегія продажу найчастіше акцентує увагу на майбутньому, малюючи позитивні, якщо не райдужні перспективи. Яскраві приклади цього знаходимо у політичній комунікації, що точиться навколо Іраку. Так, у виступі під час дебатів на BBC World (16 лютого 2003 року, о 14 годині 59 хвилин за київським часом) міністр закордонних справ Великої Британії Дж. Стро заявив: "Якщо ми вдамося до воєнних дій, то від цього виграє мусульманський світ, так само, як і весь світ взагалі".
До класу відповідних (тих, що проводяться у відповідь на дії політичного суперника) відносяться стратегії, в аргументах яких дається оцінка попередніх мовних дій опонента. До цього класу належать такі стратегії, як захист, ігнорування та "я також... я краще".
Стратегія захисту будується на заперечуванні аргументів політичного суперника, що вдається до стратегії атаки. Наприклад, у новинах ВВС World (17 лютого 2003 року, о 21 годині 15 хвилин за київським часом) виступав член парламенту Великої Британії Дж. Міа, який, оцінюючи обговорення в ООН ситуації навколо Іраку, зазначив: "Ми не руйнуємо зусилля ООН, ми підтримуємо ООН". Стратегія захисту використовувалась і С. Хусейном в інтерв'ю американському телеканалу СBS 25 лютого 2003 року. Він, скориставшись тим, що передача транслювалася глобально, запропонував президентові Дж. Бушу зустрітися в теледебатах, аби кожен міг викласти свої погляди на проблему навколо Іраку і пояснити прагення США розв'язати воєнні дії.
Аналіз прикладів комунікативної стратегії захисту дозволяє зробити висновок, що при її застосуванні необхідно викласти позицію політичного супротивника, яка заперечується комунікантом, чи послатися на неї.
Стратегія ігнорування у чомусь схожа на стратегію продажу, оскільки застосовувані у ній аргументи не спрямовуються проти аргументів політичного супротивника. Проте, згідно з своєю комунікативно функціональною спрямованістю, вона є відповідною об'єктивованою аргументацією щодо використаних раніше політичним опонентом критичних аргументів, адресованих користувачеві даної стратегії.
Якщо ігнорування відповідає меті "замовчування" аргументів політичного супротивника, то стратегія "я також... я краще" застосовується, коли політичний аргумент є настільки виграшним, що замовчувати його комунікаційно невигідно. За своїм елементарним аргументним складом вона містить мовні дії, у яких висловлюється згода з виграшною тезою опонента, і запевнення, що користувач стратегії, якщо переможе у політичній боротьбі, теж втілюватиме цю тезу в життя, але ефективніше. Така стратегія популярна у внутрішньополітичній боротьбі. Досить перечитати програми багатьох партій та виступи їх провідних функціонерів перед виборцями або під час телевізійних дебатів, щоб виявити намагання "перетягнути" у свої документи найвиграшніші положення програм опонентів.
До тематичного підходу ми відносимо спроби описати змістову спрямованість стратегій політичного дискурсу [7]. Тематичні стратегії підрозділяємо на позиційні і конфронтаційні.
До позиційних слід віднести наступні.
Створення "поставлених подій". Такі події відрізняються від реальних тим, що їх заздалегідь планують і розігрують, аби заповнити новинні блоки мас-медіа. Це "ініціативи" політичних діячів, їх участь у церемоніальних актах тощо. Наприклад, прем'єр-міністр Японії Джунчіро Коізумі потрапив на перші сторінки газет, з'явившись на турнірі з боротьби сумо для вручення переможцеві кубка імператора. Пізніше провідні японські телемережі транслювали в новинах сюжет про те, як Коізумі презентував квіти всесвітньо відомому співакові Пласідо Домінго після його виступу в опері "Самсон і Даліла" [8].
Створення псевдоподій. Великий внесок у розробку і подальший розвиток цієї стратегії зробили не стільки представники мас-медіа, скільки спеціалісти з політичного маркетингу: їм потрібна постійна реклама в ЗМК лідерів, яких вони "розкручують", бо це сприяє поліпшенню іміджу останніх, а отже й кращому "продажеві" уміло "упакованих" політиків, впливу на формування громадської думки.
До класичного прикладу використання стратегії псевдоподії можна зарахувати сюжет в теленовинах за часів рейганівської адміністрації про відвідини президентом недільного богослужіння. Ніяких ознак "новинності" сюжет не містив, але відповідальні за підтримку іміджу вирішили рутинній процедурі надати статусу новини, аби підкреслити "високі моральні й духовні якості" свого шефа.
Особливо багато псевдоподій створюється під час передвиборчих кампаній. Для правлячої еліти це легальний шлях зайвий раз з'явитися на телеекрані у вигідному світлі й не платити грошей за політичну рекламу [9].
Стратегія призначення на державні або внутрішньопартійні посади не залишає байдужими ЗМК. У підсумку складається враження політичної активності і сили користувача цієї стратегії.
Створення спеціальних підрозділів для дослідження гострих соціальних (або екологічних) проблем. Ця стратегія використовується в політичному дискурсі для досягнення кількох цілей. Перш за все, користувач отримує репутацію політичного діяча, який розуміє проблеми виборців і прагне їх вирішити. Водночас ця стратегія дає можливість відтягнути момент, коли потрібно зайняти однозначну позицію з важливого питання, яке має як прибічників, так і супротивників.
Як приклад, можна навести вказівку Дж. Буша Національній академії наук (США єдині з країн "великої сімки" не підписали Кіотські протоколи) провести дослідження з проблем глобального потепління. Їх результати дали Дж. Бушу підстави зробити висновок, що ще, може, не час панікувати, а варто тільки ввести штрафні санкції проти підприємств, які викидають у повітря шкідливий газ [10]. Але ж світові добре відомо, що 25 % забруднення атмосфери припадає якраз на індустрію США. Таке політикування дає американському президентові можливість якийсь час не приєднуватись до
Loading...

 
 

Цікаве