WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Штрихи до портрета політичних лідерів країн Балтії - Реферат

Штрихи до портрета політичних лідерів країн Балтії - Реферат


Реферат на тему:
Штрихи до портрета політичних лідерів країн Балтії
В СРСР "прибалтійці" (литовці, латиші, естонці) вирізнялися серед маси "радянських людей". Різниця відчувалася на ментальному рівні - щось із поведінки, щось із побутової культури, щось специфічне помічали громадяни колишнього Радянського Союзу, відвідуючи "братні" республіки на берегах Балтійського моря.
Ймовірно, відмінність обумовлювалася тим, що народ, скажімо, Литви не потрапив під "жорна" репресивної машини тридцятих років; що лишилось багато людей, котрі були власниками, мали свою справу або належали до старої інтелігенції. Одне слово, тут було багато носіїв зовсім іншої, ніж радянська, культури. Вони й самі відчували, що були іншими. Вони пам'ятали своїх президентів, яких обирали до радянської окупації - Антанаса Смятону, Аляксандраса Стульгинскаса, Казіса Гринюса.
Середовище вирощує певний тип лідера. Це не означає, що на культурному грунті народу не може бути вирощений лідер-тиран або політична бездарність, але це говорить про певний порядок мислення і комунікацій. Тобто, для народу Литви не виникало питання, куди хилитися - на схід чи захід.
Першим президентом Литви в пострадянський період став Альгірдас Міколас Бразаускас (25 лютого 1993 року - 25 лютого 1998 року). Це сталося після відновлення незалежності 25 жовтня 1992 року, коли з проведенням першого туру виборів до Сейму Литовської Республіки було проведено референдум, прийнято конституцію та відновлено інститут президентства. Тоді, після перемоги Демократичної партії праці, лідер цієї партії Альгідас Міколас Бразаускас був обраний головою Сейму і, згідно з конституцією, почав тимчасово виконувати обов'язки президента - до президентських виборів.
На той час 61-річний Альгірдас Бразаускас успішно подолав немало кар'єрних щаблів радянської системи. Так, з 1965 року він був міністром промисловості будматеріалів. 1967 року став заступником голови комітету держплану. 1974 року здобув науковий ступінь доктора економічних наук. Альгірдас Бразаускас належав до системи, але литовський осередок цієї системи був заряджений національною ідеєю.
1988 року Альгірдас Бразаускас був обраний першим секретарем ЦК комуністичної партії Литви. Його кандидатуру підтримував литовський національний рух Саюдіс. Під керівництвом А. Бразаускаса 1989 року компартія Литви відділилась від компартії СРСР. Здавалося, не така вже й значна подія - розділення осередків партійної організації. Та у той період це був гігантський, нечуваний реформаторський крок.
1990 року на установчому з'їзді Демократичної партії праці А. Бразаускас був обраний її лідером.
Як зазначалося, А. Бразаускас був обраний президентом на п'ятирічний термін. На другий термін він не висував своєї кандидатури, але лишився гравцем з високою політичною енергетикою: Сейм призначав його прем'єр-міністром у 2001 та в 2004 роках. Тобто, в характері цього політика не амбітність понад усе, а політичний прагматизм. До речі, важко уявити політичного лідера іншої пострадянської країни, який би після формально вищої посади працював у політичній системі на формально нижчих щаблях.
На посаді президента А. Бразаускаса 1998 року змінив Валдас Адамкус. Його програма спрямовувалася на швидку модернізацію країни. На другий термін підряд В. Адамкасу обратися не вдалося. Після нього президентом 2004 року став Роландас Паксас. Термін його перебування у президентському кріслі обмежив Сейм; виконуючим обов'язки президента певний час був Артурас Паулаускас. Після цього В. Адамкус вдруге перемагає на президентських виборах.
В. Адамкус - людина досить незвичайної долі: він був литовцем в Америці і, можливо, американцем у Литві.
До речі, це що - закономірність? Країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія) висувають на найвищі державні посади представників (точніше - дітей) еміграції. Будучи інтегрованими в західні суспільства, вони не відчували бар'єрів у контактах із західними демократіями, тому сприймались як відкриті лідери. Натомість перед ними завжди виникала проблема діалогу із східними сусідами, у першу чергу з Росією.
До речі, Литва вже має договір про кордон з Російською Федерацією. Естонія і Латвія не узгодили територіальні проблеми з РФ, що характеризує певний темперамент відносин. Саме наполягання цих республік на визнанні радянської влади як окупаційного режиму ще раз підтверджує національний характер дій.
Одна з причин приходу на політичну арену лідерів із зарубіжжя в тому, що еміграція, яку вони представляли (а вона була перш за все політичною), була досить молодою. І на початку 1990-х років помітна кількість осіб повернулась на землю своїх батьків. Чимало цих людей увійшли в економічну і політичну еліту. Лідери із західною "закваскою", демонструють динамічність дій, високий патріотизм. Вони демонструють якості, яких так бракує українським політикам.
Деякі вчені закидають, що приплив лідерів, які виросли за кордоном, обумовлюється тим, що національна еліта в країнах Балтії слабка. Що ж, цю тезу відкидати цілком не варто, але, очевидно, тут спрацювало і прагнення суспільства до іншого, не радянського...
Історія Латвії (як і історія Литви) має свої символи державності - постаті "доокупаційних" президентів.Це Яніс Чаксте, Густав Земгалс, Алберт Квіесіс, Карліс Улманіс. Першим пострадянським президентом країни був Гунтіс Улманіс (1993 - 1999 роки).
17 червня 1999 року Сейм Латвійської Республіки обирає президентом Вайру Віке-Фрейбергу. 2003 року її було обрано на цю посаду повторно.
Вайра Віке-Фрейберга за своїм характером класичний представник потужного громадського діяча. Активна участь в багатьох громадських і наукових процесах, які мали гуманітарне спрямування, свідчить про високий ступінь комунікабельності цієї людини. До обрання президентом країни Вайра Віке-Фрейберга була президентом (1998 - 1999 рр.) і членом ради (1994 -1998 рр.) Академії французької мови Гуманітарного інституту Канадської академії наук; віце-президентом (1984 - 1989 рр.) і членом (1980 - 1983 рр.) Наукової ради Канади; запрошувалась парламентом Бразилії для участі в роботі комісії з питань реформи Конституції (1989 р.); член Консультативного комітету уряду Канади (1990 - 1991, 1995 - 1996 рр.); президент (1984 - 1986 рр.) і член правління (1982 - 1988 рр.) Асоціації підтримки балтійських досліджень. Високу соціальну активність її підтверджує ряд нагород та стипендій, здобутих до 1999 року. Потрібно відзначити, що кар'єра та віхи становлення нинішнього президента Латвії відбулися в Канаді. Тому однозначно, що вона для литовського суспільства символ західної культури, її політичний темперамент і методи діяльності близькі до західної моделі. Разом з тим В. Віке-Фрейберга зберегла національну ідентичність. А для Латвії мало того, щоб перша особа держави була ефективним менеджером - важливо, щоб вона була і національним символом. Гуманітарій, вчений, керівник наукових проектів, скоріш за все, буде значно відрізнятися від представникабізнесу, олігархічних кланів як поведінкою, так і способом мислення.
Література:
1. http://www.telegraf.lv
2. http://www.rus.delfi.lv
3. http://www.rosbalt.ru
4. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве