WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Шляхи та структурні фази демократизації суспільства - Реферат

Шляхи та структурні фази демократизації суспільства - Реферат


Реферат на тему:
Шляхи та структурні фази демократизації суспільства
"Вступаючи у постекономічну епоху, людство небаченою раніше мірою випробовує себе незвіданим" [1]. Ця теза В. Іноземцева досить чітко характеризує сутність трансформаційних процесів сучасності в економічному, соціальному, культурному і політичному житті суспільства. Зрозуміло, що масштабні прояви трансформаційних перетворень, які відбуваються як на глобальному, так і на регіональному і локальному рівнях, не вкладаються у звичні раніш теоретичні схеми, котрі ґрунтувалися переважно на детерміністських і лінійно-прогресистських ідеях.
Відповіді націй, народів, країн, культур на сучасні цивілізаційні виклики настільки неоднозначні й непередбачувані, що майже неможливо визначити якусь цілком певну тенденцію їх розвитку, а тим більше - єдину парадигму дослідження й політичного дискурсу трансформаційних процесів [2]. Втім, вважаючи за необхідне осмислити ці процеси й винайти для їх характеристики універсальну формулу, представники політичної науки ввели до активного вжитку такі поняття, як "трансформація", "модернізація", "демократизація". Вони широко використовуються у працях, зокрема, В. Іноземцева, В. Цвєткова, І. Кресіної, А. Коваленка, С. Єлисеєва, І. Шапіро, В. Васович, Г. О'Доннелла, Ф. Шміттера, присвячених вивченню окремих аспектів трансформаційних процесів.
У цій статті головну увагу буде приділено проблемі демократизації суспільства, тобто певній спрямованості політичного процесу, яка характеризується розширенням прав і свобод громадян та їх організацій, участю народу в політичному житті та його впливом на прийняття політичних рішень, посиленням контролю з боку суспільства за діяльністю держави, забезпеченням вільної конкуренції різних політичних сил, ідеологічного і політичного плюралізму. Основною метою статті, зокрема, є:
· проаналізувати сутність процесу демократизації;
· окреслити основні шляхи демократизації суспільства;
· з'ясувати, яким чином можна прискорити демократизацію;
· дослідити структурні фази демократизації;
· визначити певні закономірності демократичної трансформації політичних систем у посткомуністичних країнах.
На межі 1970 - 1980-х років виникла транзитологічна парадигма як своєрідна реакція на макросоціальні теорії, котрі переважали раніш в академічному середовищі, та у зв'язку з необхідністю осмислення особливого типу політичних процесів переходу від авторитаризму до демократії. Ці процеси відрізняються від процесів у стабільно функціонуючій системі такими ознаками:
· посиленням соціальної напруженості;
· кризою легітимності влади;
· різким зниженням ефективності політичної системи;
· зниженням передбачуваності поведінки індивідів і груп;
· зростанням потреби у колективному виході з кризи [3].
Досліджуючи демократизацію (або переходи до демократії) у різних регіонах світу, вчені-транзитологи керуються постулатом, що процес зародження і визрівання демократії не обов'язково має бути універсальним як у соціальному плані, так і за часовою протяжністю, оскільки поведінка та дії політичних акторів у такий період обумовлюються комбінацією внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) факторів. Іншими словами, для кожного етапу демократизації та для кожного регіону існує власний алгоритм успішного переходу до демократії. Проте в алгоритмі управління таким переходом можна виявити загальні кореляційні (як позитивні, так і негативні) зв'язки, знання яких, без сумніву, корисне і з наукової, і з практичної точок зору.
Початок процесу демократичного переходу (або демократизації) являє собою той історичний момент, коли його учасники (актори) усвідомлюють, що старий режим більше не може слугувати основою їхніх дій. У свою чергу, завершення процесу переходу визначається неможливістю повернення до вихідного стану, тобто перехід закінчується тоді, коли політичні актори починають розуміти незворотність змін.
Зазвичай перехід до демократії висуває дилему: реформа існуючого режиму (якщо він взагалі піддається реформуванню) або розрив з ним. Насправді істинна глибока демократизація поєднує в собі і реформу інститутів держави, і розрив з попередньою політичною практикою, і відмову від колишніх методів керівництва. Як правило, демократизація викликається глибокою внутрішньою кризою економічних, політичних, соціальних структур суспільства, "зношеністю" ідеології або системи цінностей, і тому безпосередньо пов'язана з проблемами модернізації та виступає її інструментом.
Сьогодні очевидно, що не існує і не може існувати унікального, однолінійного шляху демократизації. В різних країнах зміна авторитарних режимів відбувається по-різному, і саме особливості шляхів переходу формують основні риси майбутньої демократії. Демократія може виявитися результатом десятиліть поступової еволюції (Велика Британія, США), наслідування (Індія), динамічних перетворень (значна частина країн Східної Європи 1989 року), обвалів (Росія після 1991 року), революцій (Португалія і Аргентина), угод, досягнутих шляхом переговорів (Польща, Болівія, Нікарагуа, ПАР).
Як відомо, і післявоєнна історія дала чимало прикладів різних шляхів демократизації: редемократизація після іноземної окупації (Данія, країни Бенілюксу, Австрія); реформи політичних інститутів після визволення (Франція, Італія); впровадження демократії за допомогою окупантів, тобто шляхом нав'язування ззовні (Японія, Німеччина); трансформація авторитарних режимів "освіченим" монархом (деякі країни Східної Європи 1945 - 1948 років) або військовим диктатором; демократизація за ініціативою "згори", внаслідок договору з опозицією (Іспанія, Бразилія); в результаті тиску, стимульованого демократичною еміграцією (Греція); демократизація країн, що звільнилися від колоніальної залежності тощо. Можливі, треба думати, й інші варіанти.
Проте, якщо немає достатніх підстав вважати, що демократія в якихось частинах світу неможлива, то це не означає, що вона неможлива за будь-яких обставин. Укорінені антипатії, які важко перебороти релевантними засобами, диктатори, які міцно вчепилися за владу, або якісь інші фактори можуть зробити демократичні нововведення малоймовірними. Але переходи
Loading...

 
 

Цікаве