WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії - Реферат

Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії - Реферат

чорноморської політики на Стамбул - Константинополь - Царгород. Якщо для новоствореної української держави такий Виклик йде з боку Росії, то й Відповідь має спрямовуватися в зустрічному напрямі. Звідси, до речі, й непомірні апетити національних лідерів щодо прилеглих до кордонів Української держави 1920-х років "східних територій" - аж до Каспійського моря.
По-четверте, специфіка геополітичних концепцій обумовлюється принципово різними потужностями, а, отже, й різними амбіціями Росії і України. Російська імперія, охоплюючи 1/6 суходолу, могла дозволити собі конкурувати із Західною Європою і висувати геополітичні завдання, які б суперечили інтересам останньої. Розгляд центру тяжіння чорноморськоїполітики Російської імперії за морем став можливим саме тому, що Україна вважалася невід'ємною складовою "російського світу". Українська самостійність болюче вдарила по імперській ідеї, потребуючи перегляду і значної корекції змісту геополітичних теорій. З іншого боку, українська геополітика (якщо така взагалі можлива) мала скромніше завдання: ідеологічно закріпити за Україною право на володіння північним узбережжям Чорного моря - спірними територіями Новоросії та Криму. І декларація циркумпонтійського принципу організації геополітичного простору України лише підкреслює цей висновок.
Нарешті, по-п'яте, обидва чорноморські вектори не зникли назавжди в анналах історії, а й сьогодні проявляються у висновках науковців, у заявах представників деяких політичних партій, у програмах дій урядів обох країн. Схоже, Росія ніколи не погодиться на втрату статусу супердержави після розпаду СРСР і національне приниження, що супроводжувало цю втрату. На цьому тлі геополітичні ідеї М. Данилевського чи К. Леонтьєва завжди знайдуть прихильників. "Крим може бути або російським, або турецьким. Українським Крим не буде ніколи", - не раз доводилося чути в Сімферополі. "Без абсолютного контролю Москви над акваторією Чорного моря, - тверить сучасний російський геополітик М. Нартов, - неможливо говорити про припинення таласократичного впливу, що йде із Заходу, із антлантистської Туреччини - історично найдавнішого і найупертішого недоброзичливця Росії, або інших країн Середземномор'я, а цей контроль є можливим тільки після укладення повномасштабного договору" [22, с. 149].
Залишається додати, що пострадянська Україна своєю зовнішньою і внутрішньою політикою демонструє дивовижну невідповідність власним геополітичним інтересам, втрачаючи одну за одною непогані стартові можливості на Чорному морі. Свідомо чи підсвідомо копіюючи російських геополітиків, автори української стратегії роблять ставку на телурократичних заходах. Якщо для Росії такі методи є природними, обумовленими континентальним (євразійським) статусом цієї держави, то для України доцільнішими були б таласократичні тенденції. Проте, незважаючи на те, що ідеологи підкреслюють принципову різницю між Україною і Росією, українські геополітики все ще не усвідомлюють переваг, які відкриває Чорне море для нашої країни на Близькому Сході і в Середземномор'ї. Серед прикладів індиферентності держави до питань реалізації циркумпонтійського проекту слід назвати практичне зникнення національного торговельного флоту; слабкість військово-морських сил та відмову від добудови ракетного крейсера "Україна" зокрема; розпродаж українського рибальського флоту; занепад суднобудівної промисловості; значне скорочення товарообігу у дунайських і чорноморських портах; неефективність міждержавних утворень типу ГУУАМ (після виходу Узбекистану - ГУАМ).
Перелік можна продовжувати, але й цього досить, щоб усвідомити: вітчизняна геополітика має три стратегічні вектори - західноєвропейський, євразійський і середземноморський. Жоден з них не можна перекреслити простою декларацією або навіть вказівкою Президента. Вони існують об'єктивно, що обумовлюється вже географічним розташуванням країни. Але водночас не можна не бачити, що середземноморський вектор був і лишається "заручником" перших двох векторів.
Література:
1. Хаусхофер К. Континентальный блок: Берлин - Москва - Токио // Элементы. Евразийское обозрение. - 1995. - № 7. - С. 32 - 36.
2. Соловьев С. М. Петровские чтения // http://lib.ru/HISTORY/SOLOVIEV/chtenie.txt
3. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. Взгляд на культурные и политические отношения славянского мира к германо-романскому. - СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета; Изд-во "Глагол", 1995. - 432 с.
4. Леонтьев К. Н. Восток, Россия и Славянство. Философская и политическая публицистика. Духовная проза (1872 - 1891). - М.: Республика, 1996.
5. Грушевський М. С. Степ і море в історії України // Український історик. - 1991 - 1992. - Ч. 110 - 115. - Т. 28 - 29. - С. 58.
6. Липа Ю. Предназначение Украины. - Нью-Йорк, 1953. - С. 57 - 58.
7. Гаджиев К. С. Введение в геополитику. Учебник для вузов. - М.: Издательская корпорация "Логос", 1998. - 416 с.
8. Дугин А. Г. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. - М.: Арктогея, 1997. - 249 с.
9. Тихонравов Ю. В. Геополитика: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 269 с.
10. Шепелев М. А. Глобалистика. Учебное пособие для студентов вузов. - Днепропетровск: ДНУ, 2001. - В 2-х ч.
11. Никифоров А. Геополитический смысл Украины (К постановке проблемы) // http://boozers.fortunecity.com/caledonian/478/ar/3056.htm
12. Несук Н., Репринцев В., Каминский Е. Украина в зарубежных доктринах и стратегиях ХХ века // Політична думка. - 1995. - №2 - 3. - С. 50 - 71.
13. Держалюк Н., Виднянский С., Коваль В. и др. Украина в зарубежных доктринах и стратегиях ХХ столетия // Політична думка. - 1996. - №68 - 89.
14. Порубежный С. О. Краткий геополитический экскурс в украинский вопрос // Русский геополитический сборник. - Москва, б. г. - Вып. 1. - С. 51 - 55.
15. Драгоманов М. П. Письма на Надднепрянскую Украину. Литературно-публицистические труды. - Киев, 1970. - Т. 1. - С. 446.
16. Грушевський М. С. Нові перспективи // На порозі Нової України: Гадки і мрії. - К., 1991. (Репринт 1918 р.). - С. 23.
17. Рудницкий Л. С. Украинское дело с точки зрения политической географии. - Берлин, 1923. - С. 138.
18. Липа Ю. Нотатник. Том 3 (Новели) // Липа Ю. Козаки в Московії. Історичний роман. - Львів: Червона калина, 1995. - 456 с.
19. Рудницкий С. Л. К основам украинского национализма // Рудницкий С. Почему мы хотим самостоятельную Украину. - Львов, 1994. - С. 294.
20. Шаблiй О. I. Академiк Степан Рудницький - фундатор української географiї. - Львiв - Мюнхен, 1993. - С. 6.
21. Арманд А. Д. География через призму дополнительности // Вопросы философии. - 2004. - № 4. - С. 116 - 125.
22. Нартов Н. А. Геополитика: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 359 с.
23. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве