WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії - Реферат

Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії - Реферат

питання про величезне значення для республіки південних земель, про єдність України Центральної і Південної, України і Новоросії. "Донедавна, та можна сказати, що ще й нині ще, "Новоросія" і "Україна" мисляться як поняття окремі, диспаратні, не зв'язані органічно. Процес освоєння Полудневої України слов'янською в нинішнім вигляді українською людністю, що тягнувся протягом тисячоліть - донині ще не закінчився. Завдання істориків... - вивчити зовнішню історію сеї української експансії на Полудне, висвітлити впливи сьогоколонізаційного походу на місцеві відносини в Степу і на Побережу, і навпаки - вияснити, які наслідки ся полуднева українська експансія і зміни в ній - припливи на полуденнє української людності і відпливи назад до лісостепу і лісової зони, вносила до українського життя в його колонізації запіллю, в лісостепі і в лісовій зоні" [5, с. 58].
Подальший розвиток та, вочевидь, своєрідну кульмінацію чорноморський вектор української геополітики отримав у працях Ю. Липи. Взагалі він присвятив морській стихії чимало поетичних рядків. "Море, - писав, зокрема, він, - це був простір без видимих границь і без видимих перепон, нераз лагідний і відкритий для всіх, навіть найслабіших, а проте небезпечний. Під ногами людини тут була завжди прірва і знищення. Плюскіт хвиль нагадував про смерть. І відразу, і зрозуміло, і просто смерть розкривалась перед тим, хто не знав хоч би про те, як посуватись цією блискучою, живою долонею стихій. Від небезпеки можна було вислизнути владним умінням, надлюдським зусиллям, - і потім всесильна радість опановувала людину, - чесна була і боротьба, і перемога. Перемога тут завжди була заслужена: людина в обличчі стихії ставала також стихією, - і відважна, і мовчазлива, і підзорлива, й відкрита, і передбачлива, й напастлива, і покорена найбільшій дисципліні, й вільна... Була між Богом і морем" [18, с. 387].
Ю. Липа розглядає Чорне море як вузол усіх рік України. "Річки - ці найзручніші магістралі давніх часів грали важливу роль у формуванні національних спільнот; річкова мережа формує єдність території, її торгівлі, влади, звичаїв, нарешті - мови і релігії... Річкова система українських шляхів закінчується гирлами річок... Чорне море органічно пов'язано з українськими ріками виявленням і матеріальних, і духовних тенденцій української території" [6, с. 57 - 58].
Отже, Ю. Липа говорить про циркумпонтійську організацію геополітичного простору України. Чорне море і Кримський півострів - це не лише "точка опертя" й "комунікаційний центр" незалежної української держави, своєрідна сцена, за діями на якій спостерігає весь український народ. Якщо для Київської Русі і Хмельниччини, як перших спроб державотворення України, чорноморська орієнтація зовнішньої політики не була головною, то у 1917 - 1920 роках Українська держава робить практичні кроки щодо її реалізації. Згадаємо тут українізацію Імператорського Чорноморського флоту, мирні переговори Києва й Криму, претензії на Кубань як "заморську територію України". Ані уряд М. Грушевського, ані гетьманат П. Скоропадського, ані Директорія С. Петлюри не відмовлялися від прав на Північне Причорномор'я і Крим. Всі вони демонстрували своє прихильне ставлення до циркумпонтійської доктрини. Понад те, С. Рудницький, як і Ю. Липа, вбачає у втраті Україною Криму "винесення смертного вироку" українській незалежності [19, с. 294].
На думку Ю. Липи, чорноморський вектор української зовнішньої політики має проявитися у консолідуючий функції українського народу. Цей автор, як і Л. Биковський, пише про цілісність Чорноморського геополітичного простору, що "має власний геополітичний зміст, власну етнічну спільність і власні... торгові, культурні і державні традиції, що зробило однорідною психіку чорноморського населення. Проблема у тому, щоб у цій геополітичній і культурній спільності у сучасній течії міжнародних стосунків знайти волю для єдності і динаміки". Навколо Чорного моря повинна з'явитися політична сила, яка б виказала ініціативу "виявити волю цілого Простору до власного буття як політичної спільноти" і взяла б на себе історичну відповідальність за цей крок. "Хто ж у першу чергу предназначений самим Провідінням і історією задля перетворення цієї волі в життя, хто може бути носієм Чорноморської доктрини?.. Україна, воля її народа і маса її края" [Цит. за: 20, с. 6].
Російський та українські вектори геополітичних концепцій
кінця ХІХ - першої чверті ХХ століття
Отже, чорноморський вектор у геополітичних міркуваннях ідеологів української революції 1920-х років спрямований на Таврію, Крим, Кубань та інші землі, населені українцями. У будь-якому випадку, українські геополітичні інтереси не такі масштабні, як російські, і уявлялися не на південному, а на північному узбережжі Чорного моря. Прагнення ж об'єднати навколо України інші народи Причорномор'я пояснюється не стільки економічним, дипломатичним, військовим потенціалом, скільки зрозумілим бажанням знайти місце молодої держави поза межами Російської імперії, створити новий світовий порядок, де б Україна відігравала впливовішу роль.
Завершуючи порівняння російських і українських геополітичних концепцій щодо Чорного моря, зазначимо, по-перше, що вони мали конкретно-історичний характер і обумовлювалися тодішніми особливостями відповідних держав у системі міжнародних стосунків. Здавалося б, цей факт не дає нам методологічних підстав для їх порівняння, але нагадаємо, що геополітика мислить категоріями стратегічними, які не змінюються воднчас із зміною зовнішньополітичного курсу чергового уряду - вони довгострокові. Тому, враховуючи історичні умови виникнення відповідних геополітичних концепцій, ми все ж повинні виносити з них уроки на майбутнє.
По-друге, у наведених геополітичних концепціях другої половини ХІХ століття переважає відверто експансіоністська позиція. Можливо, це можна пояснити загальним "духом епохи", коли право сили вважалося природним. "Народи, які належать до одного культурно-історичного типу, - пояснює М. Данилевський, - мають природну схильність розширювати свою діяльність і свій вплив наскільки вистачить сил і засобів, так само, як це робить і кожна окрема людина. Це природне честолюбство невідворотно приводить в зіткнення народи одного культурного типу з народами іншого..." [3]. Звісно, такі настанови не можуть серйозно сприйматися ані політиками, ані науковцями у ХХІ столітті, але й сьогодні ні в кого не виникає особливих сумнівів у тому, що "територія як у природі, так і в суспільстві, постійно стає об'єктом конкуренції між різними засобами її використання, функціями місця" [21, с. 124].
По-третє, наведені геополітичні міркування вписуються в тойнбіанську концепцію "Виклику - Відповіді". Якщо російська цивілізація відчуває Виклик з боку мусульманської, то й Відповідь їй обумовлює спрямованість російської
Loading...

 
 

Цікаве