WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії - Реферат

Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії - Реферат

проект", тобто відродити православну грецько-візантійську державу [3, с. 274]. "З Кримською війною закінчився третій період Східного питання і почався четвертий, останній період вирішення питання, яке повинне показати: чи велике слов'янське плем'я тільки числом своїм і простором займаної ним землі, або воно є великим й за внутрішнім своїм значенням;чи рівноправний воно член в сім'ї арійських народів; чи належить йому відігравати світову роль нарівні з його старшими братами; чи призначено йому утворити один з самобутніх культурних типів всесвітньої історії, а чи йому призначено другорядне значення васального племені, незавидна роль етнографічного матеріалу, що мусить живити собою своїх гордих володарів і сюзеренів?" [3, с. 277].
На четвертому етапі стає остаточно ясно, що не "магометано-турецький епізод в розвитку Східного питання" є основним. Туман розвіюється, і головні вороги опиняються tet-a-tet. М. Данилевський прогнозує в майбутньому грандіозне зіткнення Слов'янства з Германським світом, відчуття світової війни у його творах досить виразне. "Боротьба Слов'янства з Європою... не закінчиться, звичайно, в один рік, в одну кампанію, а займе собою цілий історичний період" [3, с. 277]. Результатом цього зіткнення має бути остаточне вирішення Східного питання, воз'єднання всіх слов'ян під владою російського царя, а духовним символом останнього - встановлення хреста над храмом Святої Софії в Константинополі.
Слід зазначити, що ця ідея не належить виключно М. Данилевському. Її підтримувало чимало російських мислителів консервативної спрямованості. Не випадково М. Данилевський ставить епіграфом до розділу "Царгород" у "Росії і Європі" такі рядки Ф.Тютчева:
И своды древние Софии
В возобновленной Византии
Вновь осенят Христов алтарь!
Пади пред ним, о Царь России,
И встань, как Всеславянский Царь!
Інший представник релігійного консерватизму - К. Леонтьєв, послідовно порівнюючи Візантію і слов'янський світ, робить висновок, що Росії слід відмовитися від активної політики у Західній Європі, змінивши її пріоритетний вектор на Південь - на Босфор. Тут геополітичний напрям "передвижения русской жизни" підкріплюється духовним зв'язком із православними народами колишньої Візантії. При цьому, неправославні елементи, що будуть включені до імперії, також повинні знайти власне місце у "російському морі". Сама ж імперія отримує принципово оновлений вигляд за рахунок ускладнення її структури на підставах власної культурно-історичної якості [4].
Російські геополітичні концепції не лишилися тільки на папері. Вони втілювались у розробках Російського Імператорського Генерального штабу і були покладені в основу стратегічних планів бойових дій, починаючи з часів Анни Іоанівни. "Лише від стану флотилії і від указу Її Величності залежатиме, чи піду я наступного року в гирло Дністра, Дунаю і далі в Константинополь", - доповідав 1735 року фельдмаршал Мініх у Санкт-Петербург. Блокаду Константинополя з моря і захоплення його з суші вважав остаточним завданням своєї місії головнокомандувач російських збройних сил на Балканах і в Архіпелазі граф О. Орлов у 1768 - 1774 роках. На кораблі Балтійської ескадри, поряд з необхідними припасами, завантажили величезну кількість ікон, бо знали - росіяни йдуть відновлювати православну Візантію. 1853 року, на початку Кримської війни, блискуча перемога у Синопській баталії породила чимало запитань серед чорноморських офіцерів - чому відкладається негайний десант на Босфор? І пізніше - у російсько-турецькій війні 1877 - 1878 років - напівзабуті сьогодні герої Шипки розбили турецьку армію під Шейново, Філіпполем і Андріанополем і вишли до передмість Константинополя. Навіть у Першу світову війну перед адміралом О. Колчаком ставилося завдання захопити Босфор. Для стратегічного десанту в Одесі вже гуртувалися козацькі полки.
Як бачимо, конкретна геостратегічна проблема чорноморських проток у поєднанні з гаслами загальнослов'янської єдності лишалася головним змістом геополітичних міркувань російських авторів, які вбачали центр інтересів Росії за морем, у Царгороді-Стамбулі, на турецьких берегах Босфору і Дарданелл.
Докорінно відрізняються від них українські геополітичні концепції, які з'явилися наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття і актуалізувалися у зв'язку із спробою України створити власну, незалежну від Росії державу.
Якщо російські автори робили акцент на ідеологічному обґрунтуванні необхідності експансіоністських планів, то українські мислителі прагнули знайти геополітичний смисл самої України, так би мовити, "не відриваючись" від її національних кордонів. Правда, слід зазначити, що самі кордони українського етноареалу протягом останнього століття були значно поширені за рахунок освоєння Причорноморського степу. Територія Української держави часів Б. Хмельницького, відрізана Османською імперією і Кримським ханством від Чорного моря, одержала в результаті російських завоювань і приєднання так званої Новоросії надійний вихід до моря, а з ним - і можливість торговельних стосунків з Південною Європою і Близьким Сходом. На це слушно вказував ще М. Драгоманов, коли писав, що "без південних берегів Чорного моря Україна неможлива як культурний край" [15, с. 446]. На відміну від його попередників, котрі наполягали на переважанні материково-річкового характеру української геополітики, М. Драгоманов підкреслював роль Чорного моря як "вікна у Європу" для України.
Першу власне геополітичну за характером концепцію чорноморської орієнтації України запропонував М. Грушевський. Навесні 1918 року він писав, що саме на узбережжі Чорного моря містяться справжні економічні і політичні інтереси України, а українці мають з народами Причорномор'я щільний історичний зв'язок, яким не слід нехтувати. "Коли народність наша, дух нашого народу тягне нас на захід, край завертає нашу енергію, нашу працю на схід і полудне, в сферу нашого моря, нашого комунікаційного центру, до котрого ведуть нас наші ріки і повинні б повестисі всі наші дороги, коли б вони будувалися нами, в орієнтуванню нашими інтересами, а не мали своєю метою - навпаки - боротися з природною орієнтацією нашого економічного й культурного життя" [16, с. 23].
Цю думку розвивав учень М. Грушевського С. Рудницький: "Спрямованість рік... у сукупності з фактом, що Чорне море, ця єдина добра границя України, примушує із природою необхідністю нашу батьківщину шукати головну політико-географічну опору на чорноморському узбережжі: польська і московська небезпека вимагатимуть від України, щоб вона свій політичний центр тяжиння перенесла на Чорне море, оперлася постійно і сильно на його узбережжі і шукала зв'язки і союзи з могутніми державами, які панують і мають інтереси в Передній Азії" [17, с. 138].
Після повернення з еміграції в Радянську Україну М. Грушевський знов порушує
Loading...

 
 

Цікаве