WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Харизматичний лідер – політична еліта – маси: український досвід взаємовідносин - Реферат

Харизматичний лідер – політична еліта – маси: український досвід взаємовідносин - Реферат


Реферат на тему:
Харизматичний лідер - політична еліта - маси: український досвід взаємовідносин
Зміни в політичних системах, особливо кардинальні, зумовлені кризовим станом попередніх суспільно-політичних відносин, вимагають нової політичної еліти. Останні (2004 р.) президентські вибори в Україні та масове піднесення громадської активності, яке їх супроводжувало, засвідчили необхідність суттєвої модернізації всієї суспільної системи. Політична влада "де-факто" і "де-юре" перейшла до обраного народом харизматичного політичного лідера. Проте час, що розділяв вибори Президента України та парламентські вибори 2006 року, не приніс ні очікуваної структурно-організаційної оптимізації системи влади, ні вироблення чіткої та зрозумілої для більшості громадян національної стратегії, ні єдності політичної еліти, хоча б її "помаранчевого" крила.
Масове розчарування в політичній спроможності пропрезидентської еліти під час виборів до Верховної Ради України проявилося в електоральній підтримці Партії регіонів, що уособлювала "стару владу" й порядок, та радикально налаштованих, орієнтованих на месидж соціальної справедливості представників Блоку Ю. Тимошенко. Такого розподілу голосів електорату не очікували навіть фахівці - соціологи і політологи. Традиційно постфактум постало проблемне питання: "Чому?", тоді як значно актуальнішим, з позиції загальної проблеми співвідношення "політика - суспільне життя", має постати питання: "Яким чином?" Яким чином вибудувати систему державної влади, яка б, забезпечивши національну безпеку, одночасно відповідала б українській ментальності, гармонізувала суспільні відносини як за горизонталлю (між соціальними групами в різних підсистемах суспільства), так і за вертикаллю владних відносин?
Метою нашого дослідження є аналіз тріади "харизматичний лідер - політична еліта - маси" на грунті дискретного українського державотворчого процесу. Результати такого аналізу в подальшому можуть стати відправним пунктом побудови суспільно-політичної моделі, оптимальної для сучасної України.
Останні дослідження і публікації
Новизна проблеми полягає в тому, що, по-перше, як правило, аналізувалися дихотомії "лідер - еліта", "лідер - маси", "еліта - нація", або ж проводилися монографічні дослідження, що зосереджували увагу на одній із сторін проблеми [1].
По-друге, ігнорування проблеми політологами пов'язане з браком серед "перефарбованої" колишньої патрійно-державної номенклатури, яка посіла владний Олімп після проголошення незалежності України [2], яскравих харизматичних особистостей, здатних відродити волю української нації до реалізації власних національних інтересів. Оскільки харизматичні лідери в житті нації з'являються, зазвичай, досить рідко [3], то й до проблеми ставилися зневажливо, а то й упереджено. Таке ставлення зумовлюється ще й тим, що саме поняття харизми визначити важко, бо сприймається вона на емоційно-чуттєвому рівні [4].
Водночас варто взяти до уваги, що існує три основні підходи до обгрунтування харизматичного авторитету еліти: ірраціональний (М. Вебер) [5], психологічний (Г. Ле Бон, С. Московічі) [6], культурологічний (Е. Шилз, С. Айзенштадт) [7]. Усі вони певною мірою зачіпають і зворотний бік проблеми - феномен масової свідомості, сприйняття харизми масами.
Виклад основного матеріалу
У зв'язку з тим, що однозначного тлумачення понять, покладених в основу дослідження, не існує, то розпочнемо аналіз із їх визначення та встановлення найзагальніших залежностей.
У будь-якій соціальній спільноті діють закони самозбереження і відтворення соціальної структури, функціонують відповідні механізми, які забезпечують процеси консолідації й управління. У політичних, релігійних та етно-національних спільнотах ці процеси забезпечуються механізмом просування в еліту та інститутом лідерства. Лідером (від англ. leader - ведучий, керівник) визнається член організації чи групи, який користується авторитетом та підтримкою більшості.
Лідер у політичній системі суспільства - це керівник держави, політичної партії, громадської організації чи громадсько-політичного руху. Широта означеного поняття вимагає обмежити наше дослідження вертикаллю державно-владних відносин.
М. Вебер, який ставився до політики як до покликання, здійснив типологію політичних лідерів за типом авторитету: харизматичний, традиційний та раціонально-легальний. Раціонально-легальне лідерство базується на раціональному виборі, традиційне - на вірі в законність традиції, звичаю. В основі харизматичного лідерства лежить унікальна здатність окремих людей притягувати до себе інших, викликати захоплення й зачарування. Цю властивість М. Вебер називає харизмою - милістю Божою. І не так важливо, наскільки "об'єктивно" можна визначити відповідну властивість з етичної, естетичної чи якоїсь іншої позиції. Важливим є ірраціональний аспект: як харизматичність фактично оцінюється тими, хто опинився в її полоні, "прихильниками" [8]. Отже, позиції політичного лідера значною мірою детерміновані способом легітимації, обсягом і характером владного впливу. Динаміка відносин між політичним лідером і членами відповідної спільноти формує процес політичного лідерства.
Політичне лідерство - це "процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство (чи певну його частину), котра добровільно віддає їм частину своїх політико-владних повноважень і прав" [9]. Таке трактування політичного лідерства, по-перше, вказує на взаємозалежний характер відносин між політичними лідерами й підлеглими, що в демократичному суспільстві закономірно зумовлює контроль знизу за здійсненням владного впливу та можливість заміни політичного лідера відповідно до встановленої процедури.
По-друге, авторитетні люди, наділені владними повноваженнями легітимним шляхом, визнаються політичними лідерами, що фактично призводить до їх ототожнення з правлячою елітою. Однак, на нашу думку, поняття правлячої еліти ширше за своїм змістом.
По-третє, акцентується увага на добровільному прийнятті широкими масами владно-підлеглої форми відносин. А це означає, що громадська думка, реалізована через формальне волевиявлення, опосередковано визнає і схвалює ідею соціальної нерівності, право владної меншості на панування. У визнанні владних відносин, отже, прихована внутрішня суперечність, яка призводить до постійної боротьби за владу з невіддільною від неї
Loading...

 
 

Цікаве