WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Погляди Аристотеля на державність - Реферат

Погляди Аристотеля на державність - Реферат

устрій забезпечує формальну основу, в рамках якої ідеальний громадянин керує і є керованим. Що ж є суттю держави? Незавершеність книг VІІ-VІІІ означає, що ми в змозі відповісти на це питання лише частково. Аристотель говорить дещо про розмір держави (VІІ, іv), про її географію (VІІ, v), про її матеріальний образ (VІІІ, X-XІ) та національний характер - громадяни мають бути сміливими й розумними, якими від природи є греки, а ось іноземці - ні (VІІ, vі). Він також торкається міжнародних відносин: держава має бути здатна захищати себе від військових нападів, однак це не повинно викохувати імперські амбіції або змушувати її вдаватися до агресивних воєнних дій (VІІ, іі); тому що люди мають добре життя тільки за умов миру, а імперська політика буде чимдалі посилюватися і таким чином зруйнує державу. Так само держава, будучи самодостатньою, не потуратиме і широкому торговельному та культурному обміну (1327a, 27ff).
Громадяни обійматимуть різні державні посади, але в юності вони служитимуть у війську. Вони також будуть одноосібними землевласниками (1329b, 36ff). (Аристотель виступає категорично проти комунізму, запропонованого Платоном (ІІ, іі): він дотримується тієї думки, що власність має бути приватною, але використовувати її можуть усі - тобто власники повинні проявляти таку чесноту, як щедрість (1330al).) Громадяни є єдиними справжніми складовими держави, але населення включатиме і багато негромадян - дітей, жінок, рабів, чужоземців тощо, - від яких громадяни залежатимуть. Самі громадяни не працюватимуть: сільськогосподарське і промислове виробництво буде зосереджено в руках васалів або, ще краще, рабів.
Для деяких людей бути рабами "природно" (І, іі). Це люди, яким бракує певних розумових здібностей: вони можуть виконувати накази і навіть давати поради, але самостійно практично не в змозі піклуватися про себе, тому що не мають дару "мислення" (1260a, 12). В інтересах саме таких людей бути рабами, і це природно і правильно, що вони мають бути поневолені (1255al ff). Уже в тогочасну добу Аристотелева концепція рабства була дискусійною, та і його докази були достатньо непереконливі. Навіть якщо деяким людям і справді цілковито бракує здатності мислити, з цього зовсім не витікає, що їх слід поневолювати або ж до них слід ставитися як до "живого майна" (1253b, 32).
Жінки також є розумово відсталими: хоча вони й мають здатність мислити, вони не є "самостійними", тому що легко можуть бути охоплені пристрастями (1260a, 13). Аристотель погоджується з тим, що жінкам, які становлять половину вільного населення, слід давати освіту (1260bl, 13ff) і що їх роль в економіці домашнього господарства є важливою; але він завжди виступав проти того, що їх слід вважати громадянами або ж надавати їм якісь політичні права.
Держава регулюватиме шлюби і народжуваність (VІІ, xіv) і, що найважливіше, вона має визначати систему виховання і навчання малюків, дітей та молоді. Вона має керувати всією системою освіти (VІІІ, і), і всі громадяни повинні отримувати однакову освіту (VІІ, xііі). Значна частина книги VІІІ присвячена дослідженню музичної освіти. Чи потрібно навчати дітей музиці, і якщо потрібно, то чому саме? Яку саме музику їм слід вивчати? Мають вони стати виконавцями чи слухачами? Якщо виконавцями, то на яких інструментах їм слід грати? - і тому подібне.
Пильна зацікавленість музичною освітою яскраво відображає провідну характерну рису політичної думки Аристотеля. Він був прихильником авторитарної влади. Його держава буде визначати, чи буду я грати на флейті або коли я матиму змогу грати на цьому інструменті (1341a, 17ff). Вона встановить у мистецтві сувору цензуру (1336b, 12ff). Державні службовці будуть вирішувати, які оповідання можна читати дітям (1336a, 28ff). І це не є поверховим явищем: воно глибоко закорінене в політичній думці Аристотеля.
По-перше, держава існує заради добробуту - її метою або кінцевою метою (telos) є процвітання її громадян. Звідси дуже легко зробити висновок стосовно того, що уряд має приймати закони задля достойного життя і що добробут усіх громадян повинен бути гарантований державним правлінням (1325a, 5ff). (Цей висновок хибний. Сказати, що кінцевою метою держави є добре життя - це просто сказати, що люди можуть процвітати лише або найбільшою мірою в рамках держави. Однак далі нічого не сказано про особисту свободу і роль уряду в забезпеченні гідного життя.) По-друге, люди, будучи тваринами політичними, визначаються через терміни державності: таким чином, вони є складовими держави (1253a, 19ff) і належать їй (1337a, 27ff). Особисті інтереси громадян підкоряються цілям суспільного процвітання. Знову ж таки, з цього не витікає, що саме законодавець уповноважений визначати будь-яку діяльність громадянина. І знову легко зрозуміти, що такий висновок має витікати.
Звичайно, громадяни, за Аристотелем, є вільними людьми. Але їхня свобода - це не демократичний ідеал "робити все, що хочеш" (1317a, 40ff). До цього ідеалу Аристотель не був прихильним. Аристотелева свобода - це просто щось протилежне рабству: громадяни не є рабами, вони не можуть бути поневоленими (навіть державою), вони вільні. Чи сумісне добре життя з такою штучною свободою? Лаконічні описи людського блаженства в "Політиці" безпосередньо отримують подальший розвиток в Аристотелевій "Етиці". Але і в "Евдемовій етиці", і в "Нікомаховій етиці" Аристотель наполягає на тому, що хороша людина повинна бути самостійною, вона має сама обирати свій спосіб дії і діяти згідно з власним вибором. Неясно лише, яким чином це щедре поняття узгоджується з авторитаризмом "Політики".
Політична доктрина Аристотеля частково неузгоджена, а іноді й дивна. Більше того, в деяких аспектах вона спантеличує. Він жив у період глибоких політичних зрушень, коли традиційні невеликі міста-держава, які ревно ставилися до своєї автономії й об'єднувалися тільки під час криз, поступово відходили до величезної Македонської імперії. Аристотель мав тісні зв'язки з македонським двором. До того ж насправді він був людиною без держави: більшу частину свого життя він прожив як чужинець або "метек", не маючи жодного права брати участь у політичному житті держав, де він мешкав. Знаючи, що таке бути чужинцем, він наполягає на тому, що найкраще життя для людини - це життя громадянина. Знайомий з монархами, він розглядає монархію як небажаний державний устрій. Ставши свідком зростання македонської держави, він засуджує імперію як вироджену форму державного об'єднання. Якщо політична теорія Аристотеля була створена - а також обмежена- тогочасними історичними умовами, то все ж вона не була жорстко детермінована його власним політичним становищем.
Включені в "Політику" емпіричні та історичні праці означають, що вона все ще залишається основним джерелом для студентів, які вивчають давню історію. Аналітичні й теоретичні розвідки, особливо ті, що стосуються форм державного устрою, роблять "Політику" класичною працею з політичної теорії. І як не парадоксально, але погляд з позиції іноземця, відображений у більшості Аристотелевих текстів, гарантує, що "Політика" залишиться захоплюючим і живим твором.
Посилання
Усі посилання в дужках зроблено до "Політики" Аристотеля. Римськими цифрами позначено книгу та номер розділу (наприклад, ІV, ііі означає "розділ третій четвертої книги "Політики"); там, де це необхідно, використано більш точну систему посилань Беккера, представлену на сторінках більшості перекладів й оригінальних текстів і застосовувану всіма науковцями.
Loading...

 
 

Цікаве