WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Формування української політичної нації - Реферат

Формування української політичної нації - Реферат

національною українською ідентичністю. Тому очевидно, що такі складові, як українська мова, елементи культури, історія, символіка, релігійно-конфесійна приналежність, елементи політико-правової традиції тощо, з одного боку, для етнічних українців є вартостямиідентичності етнічного й національного порядку; з іншого боку, для решти громадян, більшою мірою, - вартостями національної ідентичності.
В Україні, завдяки, насамперед, державно-політичному чинникові (а не демографічним процесам), зростає частка людей з українською самоідентифікацією. Сама по собі така тенденція, очевидно, містить явище "згадування" частини громадян про своє українське походження, а також процес надання переваги українській ідентифікації у випадку змішаного етнічного походження. Так, за даними перепису 2001 року [11] частка українців зросла до 77,8%; за даними перепису 1989 року частка українців становила близько 72,7%. Хоча варто наголосити, що дані 1989 року важко оцінювати як об'єктивні [12], враховуючи тогочасні суспільно-політичні умови. За даними перепису 2001 року, з 1989 року частка росіян (у тому числі тих, хто записувався ними) зменшилася з 22,1% до 17,3%. Уваги потребує факт зменшення частки українських громадян, котрі самоідентифікуються з іншими етнічними групами (білорусами, молдаванами, поляками, євреями, румунами, болгарами, угорцями, татарами тощо): 5,2% (за переписними даними 1989 року) та 4,9% (за переписними даними 2001 року). Пояснень таким тенденціям слід шукати не тільки через демографічний і асиміляційний контекст, але, передусім, через контекст активізації процесів етнічної й національної ідентифікації після державного самовизначення України, який містить у собі поєднання як об'єктивних чинників (реальне етнічне походження), так і суто суб'єктивних (зміна самовизначення). По-перше, вибір української ідентичності тепер робиться етнічними українцями не у тих соціально-політичних умовах, за яких він робився 1989 року, звідси - тенденція зростання усвідомлення серед етнічних українців себе титульним етносом держави. По-друге, у випадку змішаного етнічного походження громадяни тепер частіше роблять вибір на користь саме української ідентифікації, що також пов'язане із прагнення належати до титульного етносу.
Питання оформлення української загальнонаціональної ідентичності в Україні має розглядатися в тісному зв'язку із проблемою збереження цілісності держави, суспільства, нації, а також у зв'язку із можливостями та механізмами впливу державних інституцій на етнонаціональні процеси.
Безперечно, процеси становлення національної ідентичності відбуваються не з оптимальними швидкістю і спрямуванням, оскільки в країні бракує позитивної формотворчої участі у цих процесах політичних інституцій держави, спроможних суттєво на них впливати. Водночас слабкість суспільних інституцій поки що створює поле для негативного вольового втручання (з інших центрів впливу) на процес кристалізації національної ідентичності. Саме тому підхід до вибору напрямків такого впливу має бути максимально вивіреним на предмет сприятливості його для повноцінного, незалежного від зовнішніх впливів розвитку українського суспільства і держави.
Тим більше недоречною є ідея про цілковите невтручання державних інституцій у процеси націостановлення, кристалізації національної ідентичності, ніби все має відбуватися самоплином, шляхом природних соціокультурних процесів. Очевидно, ідея такого "природного шляху" є хибною в українських умовах, що визнається низкою вітчизняних дослідників [13]. Адже й досі процес націостановлення перебуває під впливом інерційної сили, закладеної суспільно-політичним ладом попереднього історичного періоду, у який відбувалося силове втручання іноземних державних центрів у етнонаціональні процеси в Україні. У такий спосіб відбувається фактично самоусунення від участі цілої низки політичних інституцій від поставлених перед ними завдань - реального захисту національних інтересів. Натоміть більш виправданим видається підхід, за яким визнається потреба зацікавленості та активної участі державних механізмів у процесі становлення української політичної нації - в оформленні української національної ідентичності, а відтак реальному наповненню змістом проголошених (у Конституції, Концепції національної безпеки України, інших нормативно-правових актах) фундаментальних національних інтересів.
Варто всерйоз враховувати, що держава, де не опікуються етнополітичними й етносоціальними процесами, які в ній відбуваються, має ризик з часом зіткнутися з небажаними наслідками стихійних процесів, а найголовніше - підпасти під вплив більш зацікавлених до чужих етнополітичних проблем країн-сусідів. Головною загрозою в цьому зв'язку є сепаратистські тенденції, які можуть заохочуватися зовнішніми центрами.
Об'єктивно існування спільнот, орієнтованих на інші мови/культури, здатне породжувати проблеми у разі антагоністичного ставлення до титульної мови, оскільки наявність культурних ареалів, що йдуть врозріз з політичними кордонами, створюють небезпеку активізації (передусім ззовні) питання перегляду політичних кордонів на підставі культурних меж. Вище зазначене потребує прискіпливої уваги, що визнається низкою вітчизняних дослідників. Власне, щодо України існує можливість зовнішнього "стимулювання"[14] міжетнічних конфліктів та антидержавних процесів (завдяки політичному, економічному, інформаційному впливові тощо) з орієнтацією зовнішніх сил на територіальний розкол України, що, безумовно, може становити загрозу національній безпеці. У той же час невирішеність більшості потреб, необхідних для забезпечення національних інтересів у культурно-освітній, інформаційній сферах, триває усі роки після здобуття державності.
Суттєву загрозу національній безбеці може становити слабкий зв'язок етнічної ідентичності як на рівні титульного етносу, так і на рівні низки етнічних груп, із українською загальнонаціональною ідентичністю. Крім того, через асиміляцію, насамперед, примусову (мовно-культурну, етнічну тощо), для великого масиву населення вибір у часи бездержавності України здійснювався на користь радянської, а отже й російської, ідентичності.
Конфліктність між українською та "російсько-радянською" ідентичністю найрізкіше пролягає у питаннях мовно-культурних орієнтацій, політичних та геополітичних орієнтацій тощо, що найбільш властиве для етнічних росіян України. Ситуація із кількісно меншими, ніж російська, етнічними групами, наявними в країні, - поляками, угорцями, білорусами, румунами, молдаванами, болгарами тощо - характеризується меншою конфліктністю ідентичностей цих етносів із загальноукраїнською ідентичністю. Їхня етнічна ідентифікація із відповідною мовнокультурною, релігійною, регіональною ідентифікаціями не входить у гостру суперечність із належністю до української держави, українського суспільства та українського громадянства. Водночас такі
Loading...

 
 

Цікаве