WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Формування законодавства про вибори Президента України (1991 – 1999 роки) - Реферат

Формування законодавства про вибори Президента України (1991 – 1999 роки) - Реферат

вибори загубився?", "Чи підпише Кучма закон про вибори Президента?" [12 - 14].
Народний депутат О. Лавринович зауважував: "...Верховна Рада вже звикла до численних вето Президента... Але в даному випадку мова йде про те, в якій мірі діючий Президент має моральне право визначати, за якими правилами будуть проводитися виборча кампанія і вибори за його ж участю?" [15]. Більше того, член фракції партії "Громада" О. Білорус був упевнений, що "за цими зауваженнями приховане прагнення зробити закон про вибори Президента "під себе" [14].
Сам процес прийняття законодавства аналітиків не цікавив. Вони зосередилися на констатації нововведень, до яких зарахували такі:
1. Змінено порядок висунення претендентів у кандидати. Згідно з законом, це право мають виключно політичні партії та збори виборців.
2. Більшої демократичності набув принцип формування територіальних та дільничних виборчих комісій.
3. Законодавством чіткіше виписано процедуру голосування і підрахунку голосів. Вжито додаткових заходів щодо недопущення підробки і фальсифікації виборчих бюлетенів.
4. Запроваджено принцип так званого "позитивного голосування" (тобто підраховуються голоси "за").
5. Президент України може бути обраним у другому турі незалежно від кількості виборців, які взяли участь у голосуванні [16].
Треба виокремити цілу низку проблем стосовно деяких положень виборчого Закону.
Кожна виборча кампанія проводилася за новим виборчим законом, який, до того ж, приймався напередодні її, а вдосконалювався за допомогою поправок вже у її ході..
Варто відзначити, що, у порівнянні із Законами 1991 та 1994 pоку, Закон України "Про вибори Президента України" 1999 року встановлює низку важливих демократичних засад щодо правового статусу учасників виборчого процесу. Насамперед це стосується основного учасника виборів - громадянина як суб'єкта активного виборчого права. Закон закріплює добровільність участі громадян у виборах, скасовує інститут призупинення активного виборчого права для осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, та обмежує право голосу лише для осіб, визнаних судом недієздатними (статті 1, 2). Закон містить також низку гарантій виборчих прав громадян, спрямованих на забезпечення прозорості виборчого процесу взагалі та передвиборної агітації зокрема, рівності виборчих прав громадян, гарантії щодо їх реалізації, яких не передбачалися іншими законами про вибори. Поряд із цим Законом встановлено окремі обмеження стосовно основного суб'єкта пасивного виборчого права - претендента в кандидати на посаду Президента України. Законом надано право самовисування громадянами як претендентами на кандидата в Президенти України на зборах виборців, нормативно закріплено рівні права претендентів незалежно від суб'єкта їх висування.
У новому Законі в основному зберігся правовий статус кандидата, встановлений попереднім Законом. Одночасно на державу покладено обов'язок щодо забезпечення охорони кандидата у Президенти України на весь період виборчої кампанії. Однак цей Закон, на відміну від Закону 1994 року, не передбачає імунітету, тобто недоторканності для кандидатів у Президенти України.
Спостерігається, проте, й суперечливість окремих положень виборчого законодавства та їх неузгодженість з іншими нормативно-правовими актами, в тому числі й з певними конституційними положеннями. Так, згідно з Конституцією, громадяни України мають право брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування. Згідно з виборчим законодавством, право висування кандидатів належить громадянам України і реалізується політичними партіями, їх виборчими блоками та безпосередньо громадянами шляхом самовисування, а також зборами громадян і трудовими колективами. Проте чинний Закон "Про вибори Президента України" (стаття 5) не передбачає процедури безпосереднього висування громадянина шляхом самовисування його претендентом на кандидата на найвищу посаду в державі.
У Законі "Про вибори Президента України" багато загальних, декларативних норм, не підкріплених механізмами їх реалізації. Зокрема, у статті 1 проголошується забезпечення в ході виборчої кампанії принципу "рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів" [11]. Але на сьогодні законодавство не передбачає ефективного механізму контролю за недопущенням втручання народних депутатів України, посадових і службових осіб органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у виборчий процес, що призводить до порушення конституційних прав громадян на вільні вибори.
Важливо зазначити, що вже після набрання Законом чинності до нього (редакція Закону №740-ХІУ від 16. 06. 1999 р.) було внесено ряд змін, зокрема таких, що стосуються порядку формування виборчих комісій. Так, у прийнятих до Закону змінах передбачено норму, згідно з якою до складу територіальної та дільничної виборчих комісій обов'язково включаються не лише представники від партій (блоків), а й від кандидатів у Президенти України (стаття 14). Одночасно було визнано за доцільне обмежитись поданням кандидатур до складу комісій лише від тих партій (блоків), від яких зареєстровані кандидати в Президенти України [17]. Це нормативне положення сприяло запровадженню більш впорядкованої процедури формування та організації діяльності виборчих комісій. Однак слід відзначити ті вади положень Закону, через які в утворенні виборчих комісій, зокрема територіальних і дільничних, беруть участь органи місцевого самоврядування (ради) (стаття 14). Це суперечить їх конституційній природі як органів, які мають забезпечувати вирішення питань місцевого значення. Цю недосконалість помітили й експерти ОБСЄ, які спостерігали за виборами в Україні. По-перше, на їхню думку, це суперечить відповідним положенням Конституції України, оскільки до повноважень органів місцевого самоврядування відносяться питання місцевого значення, а проведення виборів глави держави є загальнодержавним питанням; по-друге, позбавляє ці органи незалежності від впливу як органів влади, так і суб'єктів різних політичних протистоянь, що є неприйнятним при проведенні демократичних виборів [18].
Позитивних законодавчих змін зазнала одна з основних стадій виборчого процесу - передвиборна агітація. Особливістю її ведення у 1999 році стало те, що в цілому вона, порівняно із президентськими виборами1994 року, проводилася на досконаліших нормативно-правових засадах. В останній редакції зазначеного Закону в частині, що стосується ведення передвиборної агітації (глава 5, статті 31 - 35), він набув суттєвих як кількісних, так і якісних позитивних змін порівняно з попередніми.
Кількісні відмінності стосуються числа статей, що регламентують процес ведення передвиборної агітації: якщо в редакції Закону 1994 року їх було дві, то в редакції 1999 року - вже три. Однак найбільшою мірою зазначені відмінності відбилися на загальній численності не так статей, як частин, присвячених зазначеній регламентації. Так, у законі 1994 року глава 5 містила 10 частин, 1999 року - вже 32 [18].
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 15 Закону "Про вибори Президента України", Центральна виборча комісія розробила і постановою від 18 червня 1999 року № 96 затвердила Положення про порядок використання засобів масової інформації
Loading...

 
 

Цікаве