WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Феномени “опозиційної ідеології“ та “ідеології опозиційності“ - Реферат

Феномени “опозиційної ідеології“ та “ідеології опозиційності“ - Реферат

ідеологія може змінити свій статус у випадку приходу до влади тих політичних сил, які її пропагують, або у випадку зміни політичною елітою, що утримує владу, своїх ідеологічних настанов.
2. Аналіз динаміки опозиційних ідеологій відбиває не лише процес боротьби між різними соціальними групами (насамперед - політичними партіями), але й дозволяє побудувати теоретичну конструкцію змін у суспільно-політичній свідомості, які супроводжуються трансформацією політичних цінностей, суспільно-державних пріоритетів, бачення способів ведення політичної боротьби, а також методів реалізації програм економічного, політичного, соціально-культурного розвитку. При цьому виокремлення концептуального ядра "позиційних" та "опозиційних" ідеологій, а також змін, які відбуваються в ньому й навколо нього (у цьому сенсі для вивчення процесу зміни політичних ідеологій можна застосувати модель "ядра" та "захисного пояса", запропоновану для аналізу розвитку та зміни наукових теорій І. Лакатосом) дозволяє описати процес актуалізації тих чи інших політичних цінностей, політичних потреб та інтересів; те, яким чином ці зміни впливають на політичну свідомість і спрямовують політичну активність громадян у певному напрямку.
3. Поряд з цілком природним для демократичних політичних систем феноменом опозиційної ідеології (джерелом якого є визнання ідеологічного плюралізму, поєднане з інститутами легітимної партійної боротьби за здобуття державної влади), в умовах демократичних транзитів часто спостерігаємо явище, що може бути описане, як "ідеологія опозиційності". У строгому розумінні поняття ідеології "ідеологія опозиційності" взагалі не є ідеологією, а радше "псевдоідеологією" або перверсивною формою сприйняття політичної дійсності. Її специфіка полягає в тому, що вона практично позбавлена ідейно-теоретичного підгрунтя; основна увага концентрується навколо практичних дій,спрямованих на реалізацію єдиної мети - зміни владної політичної еліти. Використовуючи термінологію В. Заболоцького, можна сказати, що ідеологія опозиційності виступає активним джерелом творення і трансформації не стільки соціальних відносин взагалі (що є властивістю, так би мовити, "чистих" форм ідеології), скільки владної політичної еліти [18]. Водночас цей тип ідеології видається надзвичайно продуктивним у тому сенсі, що на його основі вдається згуртовувати найрізноманітніші суспільні групи, які або прагнуть здобути політичну владу (чи бодай її частку), або незадоволені діями офіційної влади (незалежно від того, йдеться про суцільне несприйняття офіційного курсу чи лише про якусь складову державної політики).
4. Небезпека поширення ідеології опозиційності в умовах перехідних політичних систем спричиняється її принциповою неспроможністю запропонувати будь-яку позитивну програму суспільно-політичного розвитку. З цієї точки зору, пропагуючи негативний погляд на існуючу політичну дійсність (який, до речі, може бути цілком справедливим), ідеологія опозиційності не містить у собі жодного позитивного проекту майбутнього суспільно-політичного розвитку (або він має явно месіансько-утопічний характер). У результаті чого отримання політичної влади стає, у межах сприйняття політичного життя крізь призму ідеології опозиційності, не засобом реалізації тієї чи іншої ідеологічної програми, а метою самою по собі.
5. Процес стабілізації політичної системи, пов'язаний з завершенням транзитивного періоду, супроводжується зниженням політичної впливовості та поширенням дискурсу ідеології опозиційності. Натомість відбувається перехід до нормальної конкуренції різних політичних ідеологій, кожна з яких репрезентує певний тип бачення політичного розвитку, і які можуть змінювати одна одну в ході ротації або суцільної зміни політичних сил, котрі концентрують у своїх руках основні повноваження реалізації державної влади (саме такий тип взаємодії влади і опозиції Д. Видрін окреслює як "ознаку цивілізованості" суспільства [19]).
Література:
1. Тупчієнко Л. Політичні опоненти. Чи готові слухати один одного? // Віче. - 2002. - №3 (120). - С. 14.
2. Михальченко М. Позиції опозиції. Хто є хто в Україні // Віче. - 2002. - №3 (120). - С. 5.
3. Колодій А., Харченко В., Климанська Л., Комина Я. Політологія. - К., 2000. - С. 282.
4. Політологія: історія та методологія / За ред. Ф. М. Кирилюка. - К., 2000. - С. 412.
5. Закон України "Про політичні партії в Україні" від 5.04.2001 р. // Офіційний вісник України. - 2001. - №17. - С. 728.
6. Паламарчук В., Литвиненко О. Український варіант сучасної європейської демократичної держави // Віче. - 2003. - №5 (134). - С. 39.
7. Примуш М. Політичні партії на виборах // Віче. - 2003. - №10 (139). - С. 47.
8. Пахарєв А. Політичні ідеології та багатопартійність в Україні: знайомі незнайомці // Віче. - 2002. - №10 (127). - С.24.
9. Полішкарова О. О. Критерії структуризації політичного простору в процесі розбудови громадянського суспільства в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К., 2001. - Вип.11. - С. 564.
10. Дюверже М. Политичские партии. - М., 2000. - С. 275-276.
11. Исаев М. А., Чеканский А. Н., Шишкин В. Н. Политическая система стран Скандинавии и Финляндии. - М., 2000. - С. 87.
12. Рябчук М. Дилеми українського Фауста. Громадянське суспільство і "розбудова держави" - К., 2000. - С. 132.
13. Єржов О. В. Політичні партії і становлення демократії: політико-правові аспекти участі партій у виборчому процесі // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К., 2002. - Вип.19. - С. 595-596.
14. Соколов В., Рябіка В. Громадянське суспільство: дійові особи та виконавці // Віче. - 2003. - №4 (133). - С. 26.
15. Рудич Ф. Взаємодія опозиції і влади в Україні: спроба політологічного аналізу // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. - К., 2002. - С. 34.
16. Павленко Р. Опозиція: права і повноваження // Людина і політика. - 2002. - №4. - С. 6-9.
17. Кривоцюк П. Створення партій демократичного типу: світовий досвід та українські реалії // Людина і політика. - 2002. - №5. - С. 44.
18. Заболоцький В. Базисна тріада метаідеології: ліберальна складова // Людина і політика. - 2001. - №4. - С. 141.
19. Видрін Д. Еліта - це проблема будови суспільства // Віче. - 2003. - №5 (134). - С. 44.
20. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве