WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Феномени “опозиційної ідеології“ та “ідеології опозиційності“ - Реферат

Феномени “опозиційної ідеології“ та “ідеології опозиційності“ - Реферат

суспільній свідомості країни того часу).
Таким чином, як бачимо, феномен появи опозиційних ідеологій є одним з об'єктивних наслідків політичного розвитку сучасних демократичних країн, який випливає з принципу політичного плюралізму та механізмів ротації політичних партій у процесі реалізації державної влади. Проте такий зв'язок між політичною ідеологією та діяльністю політичної партії (якщо застосовувати фактор політичного успіху партії для оцінки політичної ідеології) реалізується лише у тих випадках, коли самі політичні партії розглядають ідеологію як один з основних елементів свого функціонування. Маємо на увазі не так звані "ідеологічні партії", а ті, які є бодай мінімально ідеологічно визначеними.
Ідеологічна визначеність є ознакою практично всіх найвпливовіших політичних партій у країнах з усталеними традиціями демократії та стабільними партійними системами. Однак чи можемо говорити, що "опозиційна ідеологія" є однаковою в умовах стабільної демократії та в умовах демократичних транзитів (такі політичні системи інколи окреслюють як "напівдемократії" чи "протодемократії")?
Відповідаючи на це запитання, переходимо до другої проблеми, окресленої на початку статті.
Справа в тому, що неусталеність партійноїсистеми, притаманна майже всім демократичним транзитам, породжує ситуацію існування чималої кількості політичних партій, які, не маючи чітких ідеологічних програм, або реально утримують політичну владу, або позиціюють себе їх антагоністами.
У першому випадку маємо справу з "партією влади" (не будь-яку політичну партію, яка найбільше впливає на реалізацію державної влади, а лише ту, основу якої складає блок прагматично зорієнтованих та деідеологізованих політичних діячів, представників номенклатури, бізнес-еліти [12]). У другому - з опозицією. Проте, як випливає з ознаки "деідеологізації", така опозиція дуже специфічна. В принципі строге використання термінів взагалі не дозволяє говорити про наявність у подібної "деідеологізованої" опозиції будь-якої ідеології. Хоча, якщо підходити з цієї точки зору, то й "опозицією" зазначені політичні сили назвати також не можна.
Але об'єктивно це явище існує: деідеологізована "партія влади" та деідеологізована опозиція. Зрозуміло, що брак будь-якої політичної ідеології є згубною вадою політичної партії (навіть деідеологізованої). Тому як партія влади, так і опозиція змушені пропонувати суспільству бодай якийсь сурогат політичних цінностей, ідей та ідеалів, які окреслюють загальні контури їхнього бачення як існуючої політичної, економічної, соціальної дійсності, так і тих цілей, задля яких має реалізовуватися процес суспільного розвитку. Для партії влади такою ідеологією часто виступає "офіційна ідеологія", що постає у вигляді узагальнених політичних цінностей та ідеалів, якість реалізації яких у політичному житті дуже важко однозначно виміряти. У випадку ж опозиції такою ідеологією є "ідеологія опозиційності". Її суть в тому, що своєю основною метою вона визнає винятково зміну політичної еліти. Більше того, специфічною властивістю цієї ідеології є її універсальна здатність консолідувати будь-які політичні сили (незалежно від проголошуваних ними ідеалів, цілей, цінностей), оскільки єдиною підставою для такої консолідації стає непримиренність до партії влади.
До речі, цікавий підхід до аналізу феномена ідеології опозиційності пропонує О. Єржов. Досліджуючи характер утворення союзів політичних партій на прикладі українського парламенту, він вживає таке поняття, як "аномальне блокування" чи "аномальна альтернатива". На нашу думку, застосовуючи це поняття, значно легше продемонструвати, що за своїм змістом "ідеологія опозиційності" є псевдоідеологією, оскільки, як доводить О. Єржов, виникнення аномальної альтернативи (якщо припускається можливість політичного союзу з партіями, які сповідують протилежну ідеологію) можливе лише тоді, коли реальна ідеологічна складова у діяльності політичної партії є або мінімальною, або її взагалі немає [13].
Відтак, аналізуючи перехідні політичні системи, доволі часто стикаємося не лише з таким явищам, як "неконструктивна опозиція" [14], але й з утворенням надзвичайно специфічного типу опозиції, що грунтується на псевдоідеології, якою по суті і є ідеологія опозиційності. Для визначення такої опозиції цілком закономірним видається поняття "антагоністичної опозиції", яке вживає для аналізу вітчизняної політики Ф. Рудич [15]. Характерною властивістю її є протистояння не стільки певному офіційному курсу (нагадаємо, що саме таке розуміння опозиційності застосовується у законодавстві багатьох європейських країн і саме так політичну опозицію було визначено у деяких проектах закону "Про політичну опозицію в Україні", поданих на розгляд Верховної Ради), скільки конкретним політикам (або певній політичній еліті). В результаті цього метою, яку обгрунтовує ідеологія опозиційності, є не запровадження якогось нового курсу суспільно-політичного розвитку, нових політичних цінностей, ідеалів чи методів державної політики, а тільки зміна політичної еліти. Причому для досягнення цієї мети ідеологія опозиційності припускає використання будь-яких засобів.
Висновки
Результати проведеного дослідження феноменів "опозиційної ідеології" та "ідеології опозиційності" в умовах стабільних і перехідних політичних систем дозволяють зробити такі висновки.
1. Ознака опозиційності може бути застосована в процесі науково-теоретичного аналізу політичних ідеологій як один з методологічних критеріїв класифікації наявних у суспільстві (а точніше - у суспільно-політичній свідомості) ідеологічних програм. Щоправда, у цьому сенсі слід зробити деякі зауваження. По-перше, суб'єктом опозиційності (опозиційного статусу) виступає не політична ідеологія як така, а партія, громадська організація, соціальна спільнота, що є носієм цієї ідеології. Однак, оскільки у боротьбі за державну владу партії природно розподіляються на "позиційні" та "опозиційні" (поняття "позиція" як протилежне поняттю "опозиція" вживає Р. Павленко [16]; на думку автора, застосування такої термінології є не лише науково виправданим, але й дозволяє адекватніше зрозуміти сутність феномена опозиційності), то, відповідно, і їхні програми, де, як зазначає П. Кривоцюк, ідеологія одержує своє найповніше відображення [17], набувають ознак "провладності" або "опозиційності". По-друге, опозиційна політична
Loading...

 
 

Цікаве