WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Феномени “опозиційної ідеології“ та “ідеології опозиційності“ - Реферат

Феномени “опозиційної ідеології“ та “ідеології опозиційності“ - Реферат

зміст) та "опозиційні ідеології". Але подібний поділ політичних ідеологій, оскільки він є похідним від результатів змагання партій за державну владу, може породжувати й несподівані наслідки. До них слід, зокрема, зарахувати появу феномена "ідеології опозиційності", коли, програвши міжпартійну боротьбу, та чи інша політична партія (або політичні партії) проголошує основною політичною цінністю знищення чи відсторонення від влади будь-якими засобами "позиційної" політичної партії. У результаті відбувається доволі специфічна трансформація політичної ідеології, сутність якої має бути досліджена у межах політичноїнауки.
Інша проблема, що обов'язково постає у цьому контексті (коли йдеться про взаємозв'язок понять "політична партія" та "політична ідеологія"), стосується характеру зв'язку між політичною партією та політичною ідеологією. З точки зору класичної політичної теорії, це питання не становить серйозної проблеми. Справді, якщо виходити з припущення, що політична ідеологія лежить в основі визначення політичних пріоритетів і політичних цінностей тих програм суспільно-політичного розвитку, які сповідуються кожною конкретною партією, то тоді маємо визнати, що політична ідеологія детермінує собою політичну активність партій, визначає основні напрямки їх діяльності, зумовлює їх орієнтацію у політичному просторі. Однак, очевидно, це положення має характер лише наукової гіпотези. Тобто воно, безумовно, спрацьовує, але далеко не скрізь і не у всіх випадках. Зокрема це стосується ситуацій, які виникають у так званому "деідеологізованому" політичному просторі, коли об'єктивно існують політичні партії, які чи взагалі не можуть чітко артикулювати свою ідеологічну складову, чи використовують певні класичні ідеології (ліберальну, консервативну, соціал-демократичну, націоналістичну тощо) для вирішення суто корпоративних завдань. В. Паламарчук та О. Литвиненко описують це явище як існування численної кількості політичних партій за "відсутності скільки-небудь чітких і системних ідеологічно-програмних настанов" [6].
Причому, порівнюючи стабільні демократичні політичні системи з транзитивними, маємо визнати, що значущість розв'язання цієї проблеми гранично зростає у другому випадку, оскільки для перехідних політичних систем властивий не лише феномен надмірного збільшення кількості політичних партій (це, так би мовити, хвороба політичного зростання), але й виникнення значної кількості ситуаційних партій (М. Примуш називає їх "піар-проектами" або "штучними продуктами політтехнологів" [7]).
Отже, спробуємо послідовно розглянути ці два кола проблем. Оскільки ж відповідь на перше запитання можна вважати початковим кроком для розв'язання другої проблеми, то цілком логічно розпочати саме з нього.
У відносинах політичної партії з державною владою політична ідеологія ні за її змістом, ні за її цінностями, ні за методами перетворення суспільно-політичного середовища не може бути опозиційною чи не опозиційною. Однак наскільки доцільно відмовлятися від аналізу цієї ознаки через посилання на те, що опозиційність політичної ідеології є випадковим та релевантним фактором, який не становить жодного інтересу для наукового дослідження? На нашу думку, такий висновок передчасний. Адже відомо, що політична ідеологія - це не лише синтезована сукупність поглядів, які віддзеркалюють та захищають інтереси певної партії, але й стратегія реалізації цих інтересів [8]. У цьому сенсі політична ідеологія та політична партія мають суттєву спільну ознаку. Політична ідеологія завжди прагне своєї реалізації. Вона відрізняється від політичної концепції або політичної ідеї якраз тим, що є типом активної взаємодії з політичним середовищем. Політична ідеологія завжди прагне адаптувати, перелаштувати, організувати суспільно-політичні відносини згідно з тією моделлю, яку вона в собі містить. Схожа ситуація спостерігається й у діяльності політичних партій, які, репрезентуючи інтереси, потреби, прагнення певної соціальної групи (хоча, як вказує О. Полішкарова, розміри цієї групи можуть суттєво змінюватися, що обумовлює існування елітних політичних партій, масових політичних партій та "партій для всіх" [9]), завжди прагнуть отримати державну владу для їх реалізації.
Отже, як політична партія, так і політична ідеологія розглядають державну владу як засіб власної реалізації. Причому подібний синтез політичної ідеології та політичної партії є надзвичайно плідним, оскільки в системі суспільно-політичних відносин партії виступають найактивнішим гравцем, який, з одного боку, потребує політичної ідеології (яка дозволяє відрізняти одну партію від іншої), а, з іншого боку, спроможний надати ідеології важелі для її безпосереднього втілення (таким важелем і є державна влада).
Але залежність перспектив реалізації політичної ідеології від перемоги чи поразки політичної партії, яка виступає носієм цієї ідеології, на практиці означає те, що одночасно з партією, "позиційною" чи "опозиційною", стає такою й сама політична ідеологія. Звісно, що найвиразніше зміна у статусі політичної ідеології проглядається при двопартійних системах (єдина умова, яка має бути врахована у цьому випадку, як відзначав М. Дюверже, стосується того, що жодна з цих політичних партій не повинна бути партією тоталітарного типу [10], оскільки після її перемоги зникає саме поняття ідеологічного плюралізму та співіснування різних політичних ідеологій).
Для політичної теорії констатація цього має надзвичайно важливе значення. Адже, порівнюючи різні політичні ідеології та прагнучи визначити ступінь їх впливу на масову політичну свідомість, рівень їх поширеності, а також популярність у суспільстві тих чи інших політичних цінностей та ідеалів, необхідно відстежувати їх суспільну динаміку. У цьому сенсі емпіричні дані, які відображають боротьбу політичних партій (перш за все під час загальнодержавних виборів), служать матеріальною основою для узагальнень, які дозволяють визначити домінуючу в суспільстві політичну ідеологію, а також те, які саме прошарки населення її підтримують, наскільки вона поширена і наскільки довго залишається домінантною (скажімо, перебування при владі у Швеції соціал-демократів протягом 60-х років ХХ століття, яке Е. Аннерс навіть окреслив як "соціал-демократичні лещата" [11], дозволяє зробити висновок щодо високої популярності соціал-демократичної ідеології та соціал-демократичного дискурсу в
Loading...

 
 

Цікаве