WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Феномен „помаранчевої революції” в контексті розбудови громадянського суспільства - Реферат

Феномен „помаранчевої революції” в контексті розбудови громадянського суспільства - Реферат

суспільства, пошуку компромісу між виконавчою і законодавчою владою, а не між кадровими революціонерами. Зараз починається якісно новий етап раціональних оцінок і рішень, покликаний стримати вирування пристрастей і впорядкувати дії політичних суб'єктів.
Незбалансованість повноважень вищих органів держави - Президента, парламенту, уряду - породжує ситуацію протистояння гілок влади, нестабільність. Політичні партії, за винятком кількох, не є виразниками інтересів широких верств населення, а обслуговують здебільш вузькогрупові й персональні інтереси. Український парламент став ареною боротьби амбіцій окремих депутатів та їхніх груп, жодним чином не пов'язаних з інтересами виборців. Головним виявом ефективності державної влади є ступінь забезпечення нею прав і свобод громадян. Чим ефективніша та моральніша влада, тим більшу підтримку населення вона одержує.
Гармонізація владних відносин передбачає чітку регламентацію повноважень всіх гілок влади, "деолігархізацію" політичного простору, реалізацію політики "україноцентризму", і, нарешті, що принципово важливо, відокремлення власності від влади, а бізнесу - від держави (хоч простого вирішення цієї проблеми немає).
Паралельно з підвищенням ефективності управлінських рішень владній еліті необхідно знайти розумний компроміс у своїх політичних амбіціях, щоб конвертувати позитивний імпульс помаранчевої революції у структурну модернізацію держави та розбудову громадянського суспільства. Ефективна діяльність державної влади передбачає, щоб управлінська еліта володіла як політичною волею, так і знаннями у сфері застосування влади.
Юридичними умовами побудови громадянського суспільства є правова держава з її фундаментальними принципами: верховенство права, рівність усіх перед законом, поділ державної влади. Цей момент у владних відносинах є принциповим, адже в постреволюційній практиці України з'явилися прецеденти з боку влади щодо політичного переслідування опонентів. Звісно, що такі дії несумісні з принципами правової держави.
Становлення політичної сфери громадянського суспільства проявляється передусім у формуванні громадянської політичної культури як культури активної політичної участі індивідів і політичних інститутів - партій, груп інтересів, органів місцевого самоврядування, недержавних ЗМІ. Поки що ці інститути у нас не стали засобами дієвого впливу громадянського суспільства на державу.
Важливим чинником гармонізації владних відносин є дієва та ефективна опозиція. На сьогодні в політичній системі України існує великий попит на нову справді демократичну опозицію. Новий формат впливової опозиції передбачає не тільки її електоральну протидію чинній владі або періодичне тиражування популістської риторики для самореклами, а й мобілізацію частини еліти для вироблення зважених альтернативних політичних проектів. Потрібно нарешті інституціювати парламентську опозицію. У її формуванні має бути зацікавлена насамперед влада, якій треба знайти волю для ведення цивілізованої конкурентної боротьби з політичними опонентами.
Юридично-правовим механізмом узгодження інтересів правлячих еліт, оптимізації діяльності різних гілок влади має слугувати політична реформа. Реально в країні існує дуалізм виконавчої влади, який виявляється у її поділі між Президентом і Прем'єр-міністром за домінуючої ролі глави держави. Тобто наразі є такий розподіл повноважень, за якого уряд формується главою держави, а участь парламенту в цьому процесі зводиться до надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра, що визначає в Україні змішану президентсько-парламентарну форму державного правління. Відповідно до такої форми правління в країні практикується подвійна політична відповідальність уряду: Кабінет Міністрів несе політичну відповідальність і перед Президентом, і перед Верховною Радою, які можуть відправити його у відставку. Проте Президент не відповідає за дії виконавчої влади, оскільки формально не визнається її главою, а Кабінет Міністрів не має жодних засобів впливу на Верховну Раду, оскільки формується позапарламентським шляхом і не спирається на партійну більшість у парламенті. Це спричиняє нестабільність урядів, які за роки незалежності змінювалися майже щороку.
В результаті реалізації політичної реформи відбудеться дрейф політичної системи України в бік парламентарної форми правління. Однак самі по собі такі зміни не гарантуватимуть підвищення ефективності державної влади. Вона вдосконалюється при наявності професійно підготовленого і патріотично налаштованого кадрового потенціалу, подолання корупції як наслідку порушень демократичних принципів і пріоритету закону.
Отже, можна констатувати, що постреволюційне українське суспільство стало якісно іншим. В першу чергу,відбулися радикальні трансформації у суспільній свідомості, докорінно змінилися ментально-ціннісні настановлення громадян. Те, що вважалося декларативними символами, - ідеї свободи й соціальної справедливості, ринку й демократії наповнилося новими змістом, відтіснивши на другий план ціннісної ієрархії насущні матеріальні потреби. Події листопада - грудня 2004 року каталізували процес становлення громадянського суспільства. В безпрецедентних політичних баталіях українці обрали нового Президента. І як актуально сприймаються нині слова теоретика українського консерватизму В. Липинського: "Перший раз в історії України джерело Влади виведено з традиції, а не з бунту: з моральної, а не фізичної сили - з чогось старшого, ніж сама Влада" [8, с. 70 - 71]. Вставши з колін, наш народ змусив поважати себе, зруйнував стереотипні міфи про соціальну пасивність і громадянську апатію українців. Люди повірили, що можуть власними силами змінити своє життя, реально впливати на державну політику, забезпечити перемогу демократії. Мистецтво сучасного політичного менеджменту полягає в тому, щоб залучити конструктивний потенціал українців до активного громадянського, державотворчого процесу.
Література:
1. Андрусяк І. Історія, приречена навчати. // Україна шукає свою ідентичність. Випуск 1. - К., 2004. - 132 с.
2. Бжезинський З. Росіяни не люблять слабаків. // День. - 2005. - 6 грудня.
3. Девід Л. Веймер, Ейден Р. Вайнінг. Аналіз політики. Концепції і практика. / Київ, "Основи", 2000. - 654 с.
4. Каспрук В. Територія свободи. Помаранчева революція як прелюдія до революційних змін в Україні // День. - 2005. - 11 лютого.
5. Кульчицький С. Помаранчева революція. - К.: Генеза, 2005. - 368 с.
6. Кафарський В. Нація і держава: Культура, Ідеологія, Духовність.- Івано-Франківськ, 1999. - 336 с.
7. Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського монархізму. - Київ; Філадельфія.: Східноєвропейський дослідний інститут ім. В. К. Липинського, 1995. - 470 с.
8. Липинський В. Хам і Яфет. З приводу десятих роковин 16/29 квітня 1918 року // Сучасність. - 1992. - № 6. - С. 63 - 76.
9. Медвідь Ф. Феномен Помаранчевої революції у контексті консолідації сучасної української нації // Міжнародна наукова конференція "Дні науки філософського факультету - 2005" (26 - 27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2005.- С. 63 - 65.
10. Медвідь Ф. Українська національна ідея як детермінанта державотворчих процесів // Політичний менеджмент. - 2005. - №1(10). - С. 35 - 43.
11. Промова Президента України В. Ющенка перед Майданом 23 січня 2005 року // Україна молода. - 2005.- 25 січня.
12. Попович М. Перед вічним Майданом. // Критика. 2005. - № 3. - С. 2 - 4.
13. Слабошпицький М. Пейзаж для помаранчевої революції. Хроніка-колаж. - К., 2005. - 260 с.
14. Яневський Д. Хроніка "помаранчевої" революції. - Харків: Фоліо, 2005. - 319 с.
15. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве