WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Феномен „помаранчевої революції” в контексті розбудови громадянського суспільства - Реферат

Феномен „помаранчевої революції” в контексті розбудови громадянського суспільства - Реферат

динамізм, що забезпечують можливість швидко адаптуватися до нових політичних реалій і проводити адекватну державну політику. Минулі президентські вибори привели до влади контреліту, що відкривало перед країною можливості зміни модусу політичного розвитку, утвердження нової парадигми державного устрою. Однак постреволюційна практика засвідчує, що в країні не існує ефективних механізмів вертикальної мобільності для ротації політичної еліти. Тому нинішня влада застосовує методи ручного керування до процесу селекції нової господарсько-управлінської еліти. За нової влади елітне рекрутування визначається тим, який вклад зробила особистість у "помаранчизацію" України, часто не зважаючи на особливі природні якості людини та ігноруючи її авторитет і компетентність. Звісно, що така політика вносить збурення в суспільство і погіршує імідж влади.
Успішність нинішньої влади у великій мірі визначатиметься тим, наскільки їй вдасться уникнути "культу майдану", тобто усвідомити, що революція не дає монополії на легітимність владних повноважень. Політична влада може завойовуватися й на барикадах, але вона легітимується підтримкою народу, який висловлює їй довіру в разі поліпшення свого життєвого рівня. На жаль, можемо спостерігати, що в перші сто днів інтереси нової влади сфокусовані переважно на виборах 2006 року.
Відтак, на нинішньому етапі розвитку українського суспільства реальних підстав для демократичної ейфорії не існує. Як говорив К. Ясперс, немає остаточної стадії демократії і політичної свободи, при якій усі були б задоволені. Проте, на думку політологів з Каліфорнійського університету Д. Веймера та Е. Вайнінга, одна важлива особливість демократії вирізняє її з поміж решти систем суспільного вибору: "Вона дозволяє контролювати зловживання влади, даючи виборцям можливість змінити обтяжливу політику та усунути творців непопулярних рішень. Демократія не завжди веде до доброї (не кажучи вже про найкращу) політики, але вона дозволяє виправити найприкріші помилки" [3, с. 188].
В політологічній літературі надибуємо думку, що не будь-який народ може жити в умовах демократії, а лише той, який: а) вміє процедурно утворювати інститути державного правління і спроможний підтримувати їх ефективне функціонування; б) здатний здійснювати над ними контроль; в) має достатній рівень суспільної свідомості, моральної і правової культури, інтелектуальних потуг. Якщо ж свобода опиняється в руках незрілого дегуманізованого суспільства, в якому панує "вулична демократія", то існує загроза спалення самої державності. Якщо за цими критеріями оцінювати українське суспільство, то тестування на демократичність ми пройшли успішно. І зробили це не в кабінетах, заповнюючи якісь анкети, а на велелюдних майданах, засвідчивши диктатуру народної волі. Подальша доля постреволюційної України залежить від того, чи вдасться утвердити диктатуру закону.
Наразі можна констатувати, що постреволюційна Україна сповнена пасіонарного піднесення, джерелом якого є реальні політичні процеси, які не стимулюються штучним "піаром" чи зовнішнім допінгом. Це забезпечує достатні ресурси для оновлення суспільства, хоча у нової влади залишаються спокуси для встановлення неототалітарного режиму, не ліпшого від попереднього.
М. Емерсон, один з провідних експертів Єврокомісії, незважаючи на "помаранчеву революцію", не обіцяв Україні не те щоб членства в ЄС, який нині переживає непростий період ратифікації Конституції, а й швидкого надання ринкового статусу, спрощення візового режиму тощо. Однак під час ІХ саміту Україна - ЄС, що відбувся 1 грудня 2005 року в Києві, Україну все ж визнано країною з ринковою економікою.
Принципово важливим для ефективної державотворчої політики є створення сприятливого правового поля та культивування поваги до законів. До правових засад конституювання громадянського суспільства слід віднести приведення у відповідність норм права до норм чинної Конституції України і міжнародних правових стандартів. Створення ефективної правової системи сприятиме національній консолідації, оскільки єдина система рівних для всіх громадян прав і обов'язків формуватиме у них почуття рівних можливостей для самореалізації саме завдяки національній ідентичності. І чим ефективніше українська нація зможе забезпечувати сприятливі умови для самореалізації особи, в тому числі й етнокультурні, тим інтенсивніше відбуватиметься процес національної ідентифікації і консолідації.
Апріорна довіра більшості громадян до нової влади є досить високою. Однак на цьому етапі досягнуто лише тактичного успіху. Наразі не подолано фактора "майданного синдрому", характерного для свідомості учасників "помаранчевих" подій, які, прагнучи одержати дивіденди за підтримку нової влади, в нинішніх умовах демонструють жадобу до політичної боротьби не стільки задля вирішення конкретних соціальних проблем, скільки з метафізичним злом. Тому пріоритетним завданням нової влади є конвертація позитивного громадянського імпульсу в структурну модернізацію українського суспільства і держави. "Помаранчевий" демократичний прорив необхідно закріпити позитивною державотворчою динамікою постреволюційної доби. То правда, що українці виграли битву, але для цілковитого успіху необхідна перемога у війні.
Новітні революційні події продемонстрували не тільки миролюбність, а й політичну зрілість української нації, підтвердили належність України до європейської цивілізації не географічно, а ціннісно, духовно, політично і ментально. Кожна сувереннадержава керується у зовнішніх стосунках власними національними інтересами, однак, як свідчить досвід, український народ постійно відтісняли чужинці, не даючи змоги впорядковувати свої інтереси. Натомість руками наших громадян часто облаштовуються чужі території. І нині багато українців змушені мігрувати в пошуках кращої долі, виконуючи функцію рекрутів, а свою рідну землю використовують як транзитну територію. Зупинити цю тенденцію шляхом налагодження власного виробництва, створення додаткових робочих місць - одне з пріоритетних завдань нової влади.
Морально-світоглядна та ідеологічна парадигма нової влади декларує духовну наповненість, правдивість та гуманістичну сутність. В цих намірах вона узгоджується з національно-культурними особливостями української нації, відображає узагальнений інтерес громадян. Адже не випадково "помаранчева революція" була підтримана як національно свідомими верствами українських громадян, так і міжнародною спільнотою. Але, як свідчать нинішні події, самі вожді української революції не зуміли витримати випробування владою.
В Статті 6 Конституції України зафіксовано, що влада в нашій країні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Однак після виборів 2004 року і формування нової конфігурації політичних сил з'ясувалося, що в оточенні Президента існують ще й "додаткові" центри влади, які прагнуть одержати якомога більше повноважень для управління державою. Політична еліта України в черговий раз демонструє свою примітивну світоглядно-меркантильну сутність.
Отже, владна вертикаль України, яка була сформована на засадах революційної доцільності, потребує суттєвих коректив. Навіть Президент визнає, що в українській владі з'явилося багато нових облич, але обличчя влади не змінилося. Уряд має виконувати функцію провайдера національних інтересів, а не кризового менеджера. Для цього необхідна його деполітизація та переміщення в адміністративно-технологічну площину. Нинішні кризові події в лавах нової влади залишили Президента без бази політичної підтримки. У цій ситуації звернення Президента України по допомогу до парламенту треба розцінювати не як його слабкість, а як ілюстрацію початку якісно нового етапу - постреволюційного курсу на консолідацію українського
Loading...

 
 

Цікаве