WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Феномен „помаранчевої революції” в контексті розбудови громадянського суспільства - Реферат

Феномен „помаранчевої революції” в контексті розбудови громадянського суспільства - Реферат


Реферат на тему:
Феномен "помаранчевої революції" в контексті розбудови громадянського суспільства
Феномен "помаранчевої революції" осмислюється крізь призму боротьби правлячої номенклатури і нової еліти в Україні. Розглядаються спроби конвергенції позитивного громадянського імпульсу в структурну модернізацію українського суспільства і держави. Аналізуються етнопсихологічні, ментальні характеристики українців, що наклали свій відбиток на характер і перебіг подій осені 2004 року. З точки зору європейської стратегії та віднайдення власної ідентичності розглядаються процеси оптимізації української влади і становлення структур громадянського суспільства.
"Помаранчева революція" вперше після грудня 1991 року знову привернула увагу всієї світової спільноти до України. Активною була теоретична рефлексія на українську революцію як вітчизняних [5], так і зарубіжних аналітиків [2].
Зупинимося на визначальних чинниках, що обумовили протестні настрої громадян в ході президентських виборів 2004 року, а також спробуємо окреслити деякі постреволюційні тенденції громадянського, державотворчого характеру.
Становлення національної ідентичності та утвердження власної державності українського народу вимірюються сотнями років. Ці процеси супроводжувалися впертою боротьбою багатьох поколінь наших патріотів, що дозволило українцям зберегти свою етнічну самодостатність та національно-культурну самобутність. В новітню добу пріоритетним завданням для молодої української державності є трансформація старого бюрократично-управлінського апарату влади, що за своєю структурою був майже тотожний з феодальним абсолютизмом, до демократичної форми суспільного устрою.
Мутація радянського тоталітарного режиму на теренах суверенної України викликала загальносистемну кризу, за якої сформувалася кланово-олігарчіна, кримінально-авторитарна модель державного управління, що стала головним чинником стримування суспільства на шляху подальшого соціально-економічного і політичного розвитку. Про системний характер української політичної кризи, яка сягла апогею в листопаді - грудні 2004 року, свідчать, на нашу думку, такі обставини:
· несформованість ефективної демократичної політичної системи, адекватної вимогам сучасного соціально-економічного розвитку;
· застарілі технології в промисловості, розвал сільського господарства та маніпуляції із власністю на землю;
· деградація системи освіти й науки, що призводить до зниження культурного рівня населення, втрати духовних і етнічних цінностей;
· неефективне соціальне забезпечення, суцільна корупція, бюрократична сваволя, що породжує соціальну апатію і політичну байдужість;
· ігнорування владою потреб української спільноти в артикуляції своїх інтересів у формі громадянського суспільства;
· брак повноцінної інформації в умовах заангажованості ЗМІ;
· спроба певних фінансово-промислових груп, яким колишній режим надавав необґрунтовані преференції, приватизувати державну владу;
· несформованість середнього класу як основи стабільного і сталого розвитку та функціонування суспільства.
Згадуємо лише найголовніші чинники, котрі засвідчують, що Україна виявилась неспроможною адекватно відповідати на більшість викликів сьогодення. Це зумовило утворення революційної ситуації, яка потребувала революційного прориву.
В новітні часи докорінні суспільно-політичні трансформації відбуваються у формі "оксамитових революцій", що несуть у собі творче, життєстверджуюче начало, вони оточені ореолом святковості та обходяться без крові. Цим революціям присвоюють власні назви. Такими були "оксамитова революція" 1989 року у Чехословаччині, "співоча революція" в Естонії, "революція троянд" 2003 року в Грузії. Такою є і "помаранчева революція" 2004 року в Україні. Такі революції теж є антикомуністичними, бо усувають з політичної сцени такий релікт комуністичної доби, як управлінську корупцію, що зберігала панівне становище і в Україні після краху комунізму [9, с. 63].
"Ми, громадяни України, - наголосив Президент України В. Ющенко перед Майданом, - стали єдиною українською нацією. Нас не розділити ні мовами, якими ми розмовляємо, ні вірами, які ми сповідуємо, ні політичними поглядами, які ми обираємо. У нас одна українська доля. У нас одна українська гордість. Ми горді тим, що ми є українці" [11].
Якщо спробувати сформулювати дефініцію української революції, то доцільно використати судження З. Бжезинського, який передбачав розпад "імперії зла" і незалежність України. Стосовно революційних подій в Україні він стверджує: "Ми тут спостерігаємо своєрідний драматичний шлюб між українським націоналізмом та українською демократією, драматичне поєднання українського патріотизму, української тотожності та української демократії, свободи, лібералізму" [13, с. 101 - 102].
Масові "помаранчеві" протести в Україні далеко не всі трактують як революційні, адже вони відбувалися без традиційних атрибутів революції: крові, насилля, терору. Однак ми вважаємо, що "помаранчева революція" була насправді і "помаранчевою", і революцією. Революцією новопосталого міського середнього класу. Політичний режим, обіпертий на Конституцію 1996 року, не залишив йому вибору - або померти на колінах, або жити стоячи" [14, с. 140 - 141].
Найбільш адекватно події, що розгорнулися після другого туру виборів 2004 року, можна назвати революцією Українського Духу. Крім традиційної боротьби за владу, новітня українська революція актуалізувала питання екзистенційного характеру, а саме: вибір політичної перспективи, пошук нової національної ідеї, модерної конкурентоспроможної української ідентичності, досконалішого формату державного розвитку. Унікальність української революції обумовлюється безпрецедентною миролюбністю, навіть пацифізмом. Цей феномен потребує особливої уваги, бо український етнос, завдяки своєму унікальному архетипу шляхетності, продемонстрував новий формат соціальних трансформацій - гуманістичну, "елегантну" революцію. Українці на практиці реалізували принцип ненасильницьких дій у політиці, які сповідували Д. Торо, М. Ганді, М. Л. Кінг. Протест ненасиллям означає не покірність, а активну позицію в боротьбі за справедливість. Ненасильницький опір є виявом політичної активності "знизу", розуміння людини як найвищої цінності, гуманізацію суспільства, подолання несправедливості у свідомості та вчинках людей, прагнення з'ясувати коріння корупційної діяльності відповідних державних інституцій чи посадовців. Власне це й обумовило беззастережну підтримку "помаранчевих" подій всією демократичною світовою спільнотою.
Учасники "помаранчевого" зсуву апелювали, як підтверджує святкування річниці події, не так до програмово-ідеологічних засад, як намагалися не дати спаплюжити владі свою честь і гідність, зберегти морально-етичні позиції, можливість реалізації своїх конституційних прав і свобод. В цих умовах формується радикально нова, національно свідома ментальна парадигма, на якій базуються засади громадянськогосуспільства.
Зростання від 300 громадських організацій в 1991 році до 12 тисяч в 1996 та понад 50 тисяч на сьогодні доводить велику зацікавленість громадян в облаштуванні в першу чергу найближчого життєвого простору та в місцевих справах. Найціннішим здобутком громадських організацій є те, що вони перемелюють на жорнах демократичних цінностей залишки посттоталітарного минулого українського суспільства, наближаючи цим майбутнє нової України [4].
Водночас постає цілком закономірне питання: чому українські громадяни, в яких століттями виховували рабську покірність, раптом проявили високий рівень політичної свідомості, зуміли сконсолідуватися і в толерантній формі змінити політичну систему? На нашу думку, відповідь знаходимо в ментальній площині:
Loading...

 
 

Цікаве