WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Філософське осягнення сьогодення як спосіб проникнення в майбутнє - Реферат

Філософське осягнення сьогодення як спосіб проникнення в майбутнє - Реферат


Реферат на тему:
Філософське осягнення сьогодення як спосіб проникнення в майбутнє
Переломні етапи історії породжують різні типи аналізу і синтезу як засобів розуміння мети перетворень, механізмів трансформації і модернізації економічної, політичної і духовно-культурної систем організації суспільного життя, мотивів і стимулів діяльності великих і малих соціальних груп, окремих особистостей. Філософи теж не можуть уникнути конкретизації способів пізнання, пошуку рушійних сил епохи, тлумачення дій суспільних сил та історичних діячів. Дуже часто теоретичні праці поєднуються з аналізом конкретних історичних подій, а інколи і з спогадами про участь в таких подіях. До праць такого типу, швидше за все, належить книга А. Толстоухова "Філософія демократії", написана в жанрі філософського есе.
Праця має кілька стратегічних цілей: а) осмислити історію розвитку демократії і сучасний етап її розвитку в Україні; б) дати філософську платформу випереджуючої модернізації існуючих форм демократії в Україні; в) критично оцінити "помаранчеві потрясіння" кінця 2004 - початку 2005 років; г) показати, що філософія демократії може бути науково-освітньою дисципліною. Реалізуються й інші цілі, але вони - на другому плані. У праці використовуються загальнонаукові дослідницькі принципи - системний, комплексний, конкретно-історичний, структурний, функціональний та інші. Одночасно в аналізі проривається авторська пристрасть в оцінках сучасного історичного моменту і перспектив розвитку демократії в Україні, що надає праці А. Толстоухова додаткового інтересу.
В дослідженні поєднано кілька аспектів аналізу демократії - історичний, історико-філософський, регіоналістський і глобалістський. Демократія розглядається як загальноцивілізаційне і національне явище, як спосіб політичного життя і спосіб політичної експансії, як ознака політичної системи держави і простір існування політичної людини - громадянина. Безумовно, при такому багатоаспектному аналізі одні "обличчя" демократії прописані чіткіше, інші - менш яскраво. Але саме глобалістський, цивілізаційний і конкретно-історичний підходи, які домінують в роботі, дозволили автору правильно витлумачити головні лінії становлення і розвитку демократії, дуже неприємні гримаси демократії і перетворення демократії на псевдодемократичний тоталітаризм, на псевдодемократію охлократичного гатунку або спекулятивну демократію як засіб, що дозволяє політичним і економічним клікам захоплювати владу і контролювати громадську думку. Заслуговують на увагу думки про місце в демократичних процесах вождів і народів, бюрократів і філософів, представників ЗМІ і політологів, представників влади і опозиції і т. д. І дещо нові мотиви в роздумах про моду на демократію, про заміщення справжньої демократії імітаційними формами, про перетворення демократичних гасел і слоганів на засіб демократичного імперіалізму, коли глобальний проект демократії стає засобом світової експансії однієї країни, яка прагне свої національні (або частково національні) цінності нав'язати усьому світові.
Взагалі, оцінка явища демократії комплексно, в єдності позитиву і негативу є однією з найсильніших сторінок праці. Причому, не ставиться мета виробити ідеальну модель демократії і нав'язувати її усім країнам і народам. Цього взагалі не можна досягти. Європейські уявлення про демократію частково взагалі не cприймаються в Азії, Африці, Океанії, в Латинській Америці. Спроби ж нав'язати американські зразки демократії, які навіть у Європі часто-густо сприймаються критично, призводить до війни як засобу утвердження демократії. І тут можна погодитися з автором, що війна в цій якості перетворює демократію не тільки на абсурд, але й на антицивілізаційний фактор.
Цінним для сучасної України є аспект співвідношення революції, демократії і охлократії, який досить розлого прописаний в рецензованій книзі. Безумовно, інформативним є аналіз демократії, її суперечностей від античності до сучасності. Але він має другорядне значення. Сьогодні, справді, важливішою є практична проблема: якщо більшість дослідників і політологів вважає найкращою формою управління і владних відносин демократію (недоліки демократії є темою іншого порядку), то чому в Україні так важко відбувається її становлення? Невже мають рацію ті, хто говорить, що Україна - цезаристська країна за світоглядними цінностями і не готова до демократії європейського зразка? Тут авторові потрібно було ретельніше використати конкретно-історичний матеріал з часів Київської Русі, Козаччини, Хмельниччини і бунтарських рухів, аби показати, що потенціал розвитку демократії в Україні досить великий, але є чимало факторів, які заважають цьому потенціалу реалізуватися. Тут і вплив візантійщини (релігія і традиції), євроазійського фактора (Московщина перейняла традиції управління і владних відносин від татаро-монголів), цивілізаційна розколотість України, вплив більшовицького тоталітаризму до цього часу на поведінку пострадянських управлінських кадрів, національний характер українського народу, який чекає, коли "пан прийде і все вирішить" тощо. В Україні й досі не зреалізовано простої формули: демократія - це спосіб життя вільних людей. А вільною людина стає спочатку в особистому світогляді, а потім у рішенні виконувати закон і поважати інших людей. Безумовно, створення умов співпраці вільних людей - це прерогатива держави та інститутів громадянського суспільства.
Актуальною проблемою для України і для всіх країн постсоціалістичного простору є усвідомлення небезпеки маніпулювання вільним демократичним вибором народу з боку наддержав, політичних та економічних блоків, кланів, політичних партій і рухів. Цій проблемі в рецензованій книзі приділено багато уваги. Досить глибоко і всеохопно оцінюється так звана "помаранчева революція" та інші кольорові чи "квітчасті" революції. З багатьма оцінками автора можна погодитися. Однак, на нашу думку, не знайшов повною мірою оцінки той факт, що "помаранчеві потрясіння" в Україні були не тільки результатом зовнішніх впливів і боротьби економічних і політичних груп, але й результатом стихійно-керованої реакції народу України (при чому вже вдруге за п'ятнадцять років) на той жалюгідний стан, до якого його довели. І народ (у своїй значній частині) сказав: "Так жити не можна!". І справа тут не в постаті В. Ющенка. Іншої популярної історичної постаті на той час не знайшлося. Проблема ж обіцянок Майдану і практики їх
Loading...

 
 

Цікаве