WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Український персоналізм як фактор політичної культури - Реферат

Український персоналізм як фактор політичної культури - Реферат

системоутворюючих феноменів суспільної свідомості - архетипів, ідей, надособистісних цінностей. Тому вони будуть знищені в процесі наступу нових колонізаторів, не залишивши навіть пам'яті про "ділову еліту", "вітчизняний капітал", і їхня братська могила буде позначена символічною статуеткою Прометея-престижа (з часткою краденої інтелектуальної власності), що сумно споглядає колесо "Золотої Фортуни".
Це - до розмови про адекватність і неадекватність. Найпристосованіші виявилися найбільш неадекватними, тому що поняття адекватності означає набагато більше, ніж просто успіх, і більше, ніж навіть перемога. Адекватність означає гармонію.
Гармонію творять не сукупність компонентів, а їхній порядок. Брак порядку означає поразку будь-якої конструкції, марність будь-якого візіонерства, брак інтелекту в безмірі інформації. Класичний зразок анархічного (не підпорядкованого порядку) інтелекту - доля усіх культурних проектів Д. Корчинського. Особливо наочною програшність його постає у співставленні з подібним персонажем російського політикуму В. Жириновським.
Свого часу, в середині 1990-х років, авторові довелося бути присутнім на одному з публічних виступів тодішнього лідера ультрапатріотичного угруповання УНА - УНСО, що мало промовисту назву "проповіді". Філософія власного соціального чину була сформульована Д. Корчинським тоді на диво влучно й образно. Для наочності він розповів про біологічний експеримент, який став класикою жанру в популярній психології. Йшлося про реакцію пацюків на стрес. Коли пацюк жив сам у клітці, до якої час від часу приєднували дроти з електричним струмом, то він невдовзі ставав нервовим, хворобливим і швидко вмирав. Коли в аналогічні умови помістили двох пацюків, то вони спершу теж аналогічним чином страждали, а потім почали між собою гризтися. Дивно, але це допомогло виживати обом. Сучасне українське суспільство Д. Корчинський охарактеризував як таке, що перебуває в стані перманентного стресу від невідомих і невблаганних зовнішніх чинників. Тому єдиний вихід для тих, хто хоче вижити, це - збиратися у зграї для безцільної і жорстокої боротьби. Єдино можлива стратегія за цих умов - пристати до сильнішої зграї.
Метафора справляє враження, але приводить, знов таки, до хибних висновків. Тому що соціум і людська природа дають значно більше можливостей для самореалізації і задоволення навіть основних потреб, ніж клітка для пацюка. Ігнорування цих вищих щаблів соціальної організації автоматично знижує рівень особистісних потреб і світоглядних горизонтів. Але найголовніше те, що цей підхід, як і вся апологетика індивідуалізму, руйнує зв'язок між людиною і спільнотою, позбавляє розвиток індивідуальності її питомого контексту і живильного середовища.
Поняття, яке допомагає розкрити зв'язок між макросоціальними зрушеннями і деформаціями особистості, - криза ідентичності. Ця проблема широко висвітлюється в сучасній науковій літературі [5; 6], вона ж цілком справедливо ставиться дослідниками в центрі дискусій про природу і механізми формування політичної нації [7]. Але значно наочніше і яскравіше ця криза "схоплюється" на рівні масової комунікації: в публіцистиці, есеїстиці останніх років. Власне, навколо соціокультурного змісту проблеми ідентичності одному з тижневиків України ("2000") вдалося розгорнути цілий спекулятивний дискурс, у якому органічно доповнюють одне одного стихійність і маніпулятивні технології, читацький інтерес і пропаганда.
Соціальний дискомфорт індивід тлумачить за тими параметрами, які йому підказує масова комунікація. В цьому специфіка суспільства інформаційних технологій, далеко не всі з яких мають той утопічно-прогресивний характер, про який говорять його апологети. На ділі це виглядає так: розгубленій і дезорієнтованій людині, яка втратила відчуття рівноваги й власної адекватності в соціумі, пропонуються прості відповіді на прості запитання. Маніпулятор апелює до соціальної пам'яті і соціальної уяви - згадайте, коли вам було добре, уявіть, яким би ви хотіли бачити навколишній світ. Тоді до цього особистого міфу, абсолютно прогнозованого через його пряму залежність від панівних суспільних міфів та стереотипів, додається фактор мотивації негативної - страх, - і основа для прийняття потрібних рішень готова.
Часте застосування подібних технологій (а ними супроводжується практично кожна загальнонаціональна виборча кампанія) призводить до "виснаження" емоційно-психологічного ґрунту спільноти, на якому збирають одноразовий електоральний урожай різноманітні "орендарі". Це виснаження призводить до депресивних явищ на рівні особистості й розпаду охоронних інституцій на рівні соціуму. Відтак в міру деградації останнього технологам доводиться використовувати все глибші й примітивніші шари колективної психіки. Тому вже сьогодні вони апелюють не до поверхових соціокультурних стереотипів, а до "демонів" расової і релігійної нетерпимості.
Найнебезпечнішою є тенеденція використовувати психологічне підґрунтя кризових явищ у сфері ідентичності з метою політичних провокацій та ідеологічних диверсій. Не секрет, що базові стереотипи суспільної організації лежать в площині ідентифікації "своїх" і "чужих", а також - нерідко - смертельної загрози, яку становлять цінності й інтереси "чужих" для цінностей та інтересів індивіда, який у цей момент колективної ідентифікації втрачає здатність об'єктивно оцінювати реальність чи, сказати б, справжність загрози.
Зв'язок між особистісною нереалізованістю і соціокультурною невизначеністю очевидний ще далеко не всім. Більше того, нинішній культ особистого успіху - в його українському варіанті - заснований на штучному протиставленні цих проблем та ілюзорній надії вирішити одну за рахунок іншої. Повторимось: для цього є достатньо історичних і ситуаційних підстав. Українець століттями перебував перед вибором між успіхом індивідуальним і повноцінною національною самоідентифікацією. Але той самий досвід мав би засвідчити програшність такої життєвої стратегії в масштабніших вимірах - коли йдеться не про виживання, а самореалізацію.
Тому дуже важливим є живий приклад застосування іншої стратегії, коли українець стає успішним тому, що він є українцем, а не всупереч цьому.
Завдання полягає в тому, щоб з особистісного успіху виростав колективний, а згодом і загальнонаціональний. Тому українцям треба пишатися своїми героями. А героям треба пишатися тим, що вони - українці. І,зрештою, допомагати один одному, вибудовувати цілі мережі, або ж (що більш реалістично) ієрархії успіху.
Література:
1. Гнатенко П. І. Український національний характер. - К.: "ДОК-К", 1997. - 116 с.
2. Головаха Є. Особливості політичної свідомості: амбівалентність суспільства та особистості // Політологічні читання, №1, 1992. -С. 24 - 39.
3. Ріфф Ф. До теорії культури // Молода нація, 2003, №2. - С. 6.
4. Ibidem. -С. 9.
5. Соціокультурні ідентичності та практики / Під ред. А. Ручки. - К.: Інститут соціології НАН України, 2002. -С. 146.
6. Тарасенко В. І., Іваненко О. О. Проблема соціальної ідентифікації українського суспільства (соціотехнологічна парадигма). - К.: Інститут соціології НАН України, 2004. - 576 с.
7. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В. С. Крисаченка. - К.: НІСД, 2003. - 632 с.
8. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве