WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Український персоналізм як фактор політичної культури - Реферат

Український персоналізм як фактор політичної культури - Реферат

вирішуватимуть вихідці з тих регіонів, де питання виживання стоїть руба, а соціально-культурна інфраструктура дозволяє виходити на рівень глобальної комунікації: Латинська Америка, Китай, Південно-Східна Азія, а також, правдоподібно, Південна і Східна Європа.
Наші перші ластівки - особисті досягнення українців шахіста Р. Пономарьова, боксерів братів Кличків, футболіста А. Шевченка, плавчині Я. Клочкової, хокеїста Р. Федотенка, співаків Р. Лижичко й А. Данилка. Вони вриваються у світ визнаних авторитетів, як комети. Мають потужний внутрішній імпульс самореалізації, помножений спротивом середовища і обставин, які супроводжують становлення людини тут, в Україні. Тому коли вони вириваються у комфортніше соціальне середовище, то вже прямують до вершини з величезною силою. Але це напруження дається взнаки, коли виникає потреба захистити своє лідерське становище. Це завдання вимагає іншої мотивації і домінантного типу самоусвідомлення, що для наших "парвеню" є поки що неможливим.
На жаль, колективна самореалізація в українців поки що виходить значно гірше.
Спрацьовує руйнівний механізм відчуження від свого. Українець бачить в іншому українцеві не "свого", який допоможе і примножить спільний успіх, а потенційного ворога і головного конкурента, який при нагоді обов'язково перехопить успіх, "підставить". Українець найменше довіряє іншому українцеві і саме від нього чекає найбільшої небезпеки для власної самореалізації.
Логічно припустити, що цей комплекс є зворотним боком означеної вище ситуації. За законом жанру, пробитися (вижити) зможе тільки хтось один. Така психологія культивується, зокрема, й телевізійними передачами "Самотній герой", "Слабка ланка", "Найрозумніший". Вона обумовлена певними загальноцивілізаційними процесами і світоглядними пріоритетами епохи. Але ймовірно й те, що в українця подібна схема накладається на історичні моделі поведінки, що сформувалися в умовах чужої зверхності, століттями принижень, вислужувань, взаємних доносів і жорстоких покарань.
Зауважимо принагідно, що подібні метаморфози соціального ідеалу є логічними і неуникними. Якщо спрацьовує тільки механізм особистісного успіху, то його неодмінними атрибутами є заздрість, егоїзм, підступність. Один і той самий механізм виносить на вершину одного-двох і нищить особистості тисяч "середнячків", які автоматично переходять у статус невдах. Приклади вважаємо доречним взяти у тій-таки спортивній сфері, де змагальність представлена у чистому вигляді. А. Шевченко - зірка, але провідні українські клуби "Динамо" й "Шахтар" за останні кілька років позбулися практично всіх місцевих футболістів. Що з ними сталося? Усі хочуть бути шевченками і ніхто не здатен вже бути собою? Те саме спостерігається у вітчизняному боксі, де феноменальний успіх братів Кличків співпав у часі з грандіозним провалом національної збірної на Олімпіаді в Афінах.
В умовах кризи та інституційної деградації структур, що традиційно відповідали за "правильність" дій індивіда і дотримання ним загального інтересу, відтворення нормативної сторони життя стало предметом його власного вибору. При цьому сумління й успіх часто суперечать одне одному.
Витворилася модель досягнення успіху через реалізацію принципу "Порушуй правила". Квазістратегія досягнення особистого успіху за рахунок енергетики розпаду суспільного блага, оформленого в сукупності норм і принципів, знаходить своїх апологетів і проповідників. Одні з них є послідовниками новомодних гуру суспільства споживання (Д. Карнегі, Г. Алдер, О. Козлов, М. Норбеков), інші тільки опановують "відкриті" власноруч принципи і приміряють на себе філософсько-педагогічні лаври (Д. Корчинський, В. Співаковський), а ще інші констатують постання нових правил і вже цим спонукають свою аудиторію цим правилам коритися (Д. Видрін).
Ф. Ріфф означує таку ситуацію як шизоїдний стан культури, що хитається "між мертвими ідеями та брутальними розвагами". Найкращою ілюстрацією цього стану американський вчений вважає "існування серед нас цілих колоній осіб, схильних до насильства, позбавлених будь-якого сталого уявлення про загальну мету людського існування" [4]. В цьому описі легко вгадуються реалії американського соціуму, розділеного жорсткими расовими, майновими та соціокультурними бар'єрами, з його ґетто, "кварталами" й агресивними субкультурами. Однак не буде перебільшенням, коли скажемо, що існує вже очевидна тенденція перетворення на подібну "колонію" на карті світу цілої посткомуністичної зони, включно з Україною. У всякому разі, "шизоїдна" культура неадекватної свідомості проявляється в наших умовах чи не найбільш яскраво - в силу особливо занедбаної культурної самоідентифікації і гранично табуйованої колективної психіки.
На побутовому рівні проблема невизначеності має своє вираження у понятті "крутитися" як імперативному для даного типу соціальної дійсності, а також у глибинніших і не завжди усвідомлюваних горизонтах самопроектування - вижити і пережити.
Недаремно початок революції кінця ХХ століття поклала аварія на ЧАЕС - це був перший шок, який руйнував усі уявлення про захищеність і адекватність колективного світосприйняття. Далі - споживчий шок від прориву на Захід, далі - правда про злочини радянської влади. Шок від руйнування життєвих світів змусив багатьох наших співгромадян відмовитися від індивідуальних життєвих цілей на користь того, що є загальновизнаним і загальноприйнятим. На цьому ґрунті голосували за Союз і проти Союзу, залишали інститути і кафедри, несли гроші в трасти, розкопували під городи міські околиці, відмовлялися від атомної зброї і творили анекдоти про "нових русскіх".
Реакції однозначно стихійні та ірраціональні, що є цілком природним. Адже в умовах постійної загрози за умови невизначеності джерела небезпеки людьми починає керувати стадний інстинкт. Загальновідомо, що в умовах цивілізації цей інстинкт у вигляді паніки, наприклад, призводить до зростання кількості жертв. І, тим не менше, цей інстинкт лишається інстинктом виживання, оскільки забезпечує те, що в природі є визначальним - збереження виду.
Природа не знає принципу соціальної справедливості, тому вона визнає єдиний спосіб збереження виду - виживання сильних за рахунок слабких. Сьогодні суспільством керують ті, у кого в умовах паніки і стресу виявилися міцнішими зуби і твердішими лікті. Для них час перемін відкрив небачені й незвідані досі можливості самоствердження. Вони утворили каркас суспільної організації на основі тих якостей, завдяки яким "вийшли в люди" - хамство, обман, рішучість, здатність ризикувати.
Тепер ці індивіди потребують певних правил, які б дозволили їм перестати пожирати одне одного і на основі усвідомленого корпоративного інтересууспішно експлуатувати решту соціуму. Ця життєва стратегія успішно реалізовується в локальних межах, але на макросоціальному рівні вона є тупиковим інволюційним шляхом. Розвиток таких соціальних організмів ("бригад", "кланів", "партії влади") обмежений, по-перше, екологічно витратним способом природокористування, а по-друге, ефектом "покинутого звіринця", який тимчасово спрацьовує в Україні на тлі цивілізаційної невизначеності і неповної підпорядкованості сусіднім високоорганізованим елітам.
Індивідуалістична психологія наших нинішніх "господарів життя" не має в собі відповідних "підключок" до
Loading...

 
 

Цікаве