WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Український персоналізм як фактор політичної культури - Реферат

Український персоналізм як фактор політичної культури - Реферат


Реферат на тему:
Український персоналізм як фактор політичної культури
Фактори статики можуть бути означені як інтегральні або ж фактори культурно-історичної детермінації. У цьому напрямку, починаючи з XIX століття, проведено значні дослідження, зафіксовано чимало цікавих спостережень, які сьогодні об'єднуються соціальними психологами навколо поняття "національний характер" [1]. Свій внесок у виокремлення прикметних рис українського національного характеру та його історичних джерел знаходимо у М. Гоголя, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, М. Драгоманова, І. Франка, Є. Маланюка. У їхніх рефлексіях спостерігаємо весь діапазон емоційно-оціночних суджень про характер українців - від романтичного ідеалу козацького вільнолюбства, характерного для мислителів першої половини ХІХ століття і найбільш цілісно відображеного у творчості М. Костомарова ("Закон Божий", "Дві руські народності"), до гнівних інвектив І. Франка та Є. Маланюка, які з особливостей вдачі українців виводили їхні історичні катаклізми й невдачі державницько-культурного поступу. В сучасних дослідженнях цей напрям представлений у численних студіях та зауваженнях з питань "менталітету", а також у більш екзотичних дослідницьких програмах та прикладних методиках на зразок соціоніки.
Доповнює названий вище інший фактор особистісного чину - динамічний фактор суспільних метаморфоз. Вони, у свою чергу, пов'язані з глобальними процесами руйнування старих суспільних форм влади, виробництва і моралі, а також з локальними закономірностями пострадянської дійсності.
Природно, що око спостерігача фіксує розпад старих форм особистості раніше, ніж появу нових. Старі форми означені в свідомості певними поняттями, суспільними ритуалами і стійкими емоційними реакціями. Їх трансформація суттєво змінює соціальний ландшафт, часом до невпізнання, і це не може лишатися непоміченим. Натомість нові форми, які, згідно з елементарною логікою, постають на місці старих, ще не мають чітких обрисів і навіть означень.
Але принципово важливим є усвідомлення того, що ми живемо не просто в умовах руйнування старих інститутів, але й в умовах постання нових. І одним із цих нових інститутів є людина - особистість нового часу, в психологічній і світоглядній (а, можливо, й біологічній) конструкції якої "вмонтовані" основні "агрегати" сучасної суспільної організації - комунікаційні, політичні, економічні, культурні [2].
Сучасний американський теоретик культури Ф. Ріфф говорить про модальні типи особистостей - носіїв певних культур. Провідну роль в сучасному суспільстві вчений відводить "психологізаторам", чий опертий на раціональне "знання" витоків моралі, релігії та ідеології імператив диктує людині не завдавати собі надмірної шкоди, пов'язаної з надто буквальним додержанням встановлених культурою приписів і норм [3]. Очевидно, що такі настанови викликають розхитування суспільних інституцій, відповідальних за безпеку спільноти та індивіда. Між цими процесами пошуку дедалі повнішого комфорту і боротьби з новими загрозами й пролягає траекторія індивідуальної життєвої стратегії наших сучасників.
Загальною тенденцією є зменшення ступеня закоріненості життєвого світу особистості в суспільному організмі, послаблення жорсткої детермінації індивідуальної стратегії "зовнішніми" чинниками інституцій, норм, пріоритетності суспільного блага. Відтак у кризовому стані опинилися основні охоронні системи - мораль, сім'я, держава, ідеологія, наука, класичне мистецтво. Означимо найсуттєвіші, на нашу думку, новації в соціальному статусі особистості та в організації її життєвого світу.
Найперше і найважливіше: сучасна людина навчилася жити "сама". Спільнота інших людей сьогодні оточує індивіда настільки щільно і безальтернативно, що воно перестає сприйматися як щось необхідне. Так людина не помічає повітря, яким дихає. Замикання соціального простору виробило в сучасній людині ілюзію природності соціального, а відтак породило відчуття "свободи від суспільства", різко критиковану класиками марксизму на світанку індустріальної доби. Якщо в первісних племенах, і навіть у класичній античності, вигнання зі спільноти (зграї, племені, полісу) було рівноцінне страті, якщо в традиційному суспільстві людина без родини сприймалася як неповноцінна й підозріла, то нині соціологи констатують перехід до індивідуального проживання, дистанційованих подружніх відносин, повної економічної самостійності кожного індивіда.
Сучасна людина проживає кілька життів. Цей принцип має свої демографічні передумови. Особливістю сучасного суспільства споживання є феномен так званої "тривалої молодості", коли період користування суспільними благами (статеве життя, власні кошти, можливості для соціального зростання і навчання) значно раніше починається і значно пізніше закінчується. Відтак людина має час, сили і ресурси для того, щоб створити кілька сімей, здобути кілька професій, здійснити кілька кар'єрних сходжень, не раз змінити зовнішність і стиль життя. Ця модель відтворюється масовою культурою, культивується так званими взірцевими особистостями - представниками елітарно-публічних груп (шоу-бізнес, кіноіндустрія, мас-медіа, спорт).
Дані соціально-психологічні тренди є ніби підказками, які українець отримує ззовні в умовах перманентного стресу, і, не маючи часу на роздуми, керується ними зі слухняністю зомбі. Подібна ситуація є класичною для численних ріал-шоу, що заполонили наш екран і участь в яких є вже для основних публічно-елітарних груп мало не обов'язковим екзаменаційним випробуванням. Цікавим, до речі, є генезис цих корпоративно-публічних ігор - від доволі камерних футбольних турнірів до загальнонаціонального шоу "Форт Буаяр" за участю провідних політиків, журналістів, музикантів. При цьому не лише безпосередній учасник гри вчиться діяти швидко, чітко за інструкцією, не роздумуючи і не дбаючи про зовнішню пристойність. Такі ж настановлення виховуються і в багатомільйонної аудиторії телеканалу. Напрацювання відповідних навичок справді корисне, якщо відмова від рефлексії цілей і принципів є для людини питанням вирішеним. І кількість таких людей в Україні зростає, вони творять свою корпорацію "успіху", дедалі більш закриту і гомогенну за світоглядно-психологічними характеристиками.
Можемо констатувати, що з горнила соціальних катаклізмів українське суспільство виходить з новими адаптаційними набутками, сформованими, передовсім, стереотипами масової комунікації і масової культури. Одним з ключових є стереотип особистого успіху, що на практиці означає війну особистості з соціальним оточенням і перманентний процес розмежування ворогуючих корпорацій, а також поділ суспільства на успішних і неуспішних у кожній клітинці соціального організму.
У вітчизняному соціумі, де нові правила накладаються на прямо протилежні їм патерналістські очікування більшості громадян, сепарація відбувається значно швидше і безжалісніше, ніж у стабільних європейських демократіях, що виробили численні гуманістичні запобіжники і компенсатори.
Природно, що люди в кризових регіонах набувають здатності витримувати значно жорсткіші умови конкуренції, у них потужна мотивація, закорінена у необхідності виживання. Тому легко передбачити, що в умовах глобальної конкуренції не спільнот, а персон (якщо ліберальна революція до цього дійде) долю світу
Loading...

 
 

Цікаве