WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Український варіант демократизації. Психологічні особливості процедурного сценарію - Реферат

Український варіант демократизації. Психологічні особливості процедурного сценарію - Реферат

присутній авторитарно-приспособленський тип соціального характеру маси" [8, с. 18].
Справді, демократичні цінності в масовій свідомості українців відіграють роль своєрідних "ритуальних заклинань", але не глибинних настановлень, що виконують мотиваційну функцію. Згідно з даними соціологічного дослідження, проведеного Всеукраїнською соціологічною службою з 16 по 27 серпня 2004 року (опитано 2400 осіб з усіх регіонів України), 55,9 % респондентів вважають себе прихильниками принципу демократії і лише 18,5 % - принципу авторитарного режиму із сильним лідером. Проте прихильників парламентсько-президентської республіки (де роль окремого політичного діяча порівняно невелика), виявилося менше, ніж президентсько-парламентської - 21,4 % та 42,5 % відповідно [9, с. 2].
Окремої уваги заслуговує проблема ролі вітчизняної еліти в модернізації українського суспільно-політичного організму. Логіка процедурного сценарію демократизації, який, без сумніву, реалізується в країні, підказує, що саме на плечі представників політичного класу покладається основний тягар відповідальності за успіх проекту. В функції еліти входить не лише формулювання політичного порядку денного, що відповідає актуальним викликам, але й мобілізація матеріальних і духовних ресурсів країни. Сам хід передвиборчої президентської кампанії 2004 року продемонстрував, що українська еліта не виконує своїх функцій. Суспільству було запропоновано порядок денний виборів 1994 року (подвійне громадянство, проблеми російської мови тощо), а сам електорат знову розколотий на західно- та східноукраїнський. За минулі 13 з лишком років еліта так і не визначила комплекс політичних цінностей задля інтеграції громадян країни. Тому не випадково, що концепт "української національної ідеї" так і залишається набутком невеликого кола інтелектуалів і не має прикладного значення. Замість нього населенню пропонується "ідея протекторату", яка на практиці означає інтеграцію окремих груп електорату на основі територіальної (а не загальнонаціональної) ідентичності, принципах клієнтської лояльності, клановості, "земляцтва" тощо. Саме тому спроби вирішення проблем, що виходять за межі конкретного регіону, потребують серйозних ресурсних витрат і призводять, зрештою, до "перегрівання" всього суспільно-політичного організму.
Українська еліта, представники якої пройшли основні етапи політичної соціалізації в умовах "м'якого авторитаризму" М. Хрущова - Л. Брежнєва, виявилася нездатною розробити і кодекс співіснування для різних груп і кланів і в своєму середовищі. Тим часом однією з ознак демократизації є поступове перетворення політичних противників "з ворогів на опонентів" [6, с. 212].
Приблизно однакові ресурсні можливості конкуруючих українських кланів призводять до гіпертрофії значення зовнішніх центрів впливу на хід демократизації в країні. Виконуючи здебільш інструментальні функції (надання матеріальної допомоги й аналітичної підтримки конкретним угрупованням в Україні), ці центри (США, Євросоюз, Російська Федерація) одночасно виступають і в ролі носіїв діаметрально протилежних політичних ідеалів, цілей і цінностей, а тому самі опиняються в ролі ексклюзивних психологічних ресурсів політичного протистояння. Перетворення цих центрів впливу на своєрідні світоглядні символи, їх "приватизація" конкретними кланами української еліти дає останнім додаткові можливості мобілізації двох рівновеликих і чітко локалізованих територіально груп населення - носіїв "західної" і "радянської" парадигм. Як наслідок, в масову свідомість імплементовано стереотипні уявлення, які обумовлюють некритичне співвіднесення представників правого спектру українського політикуму із "Заходом" і "демократією", а всіх інших - із "Сходом" та "авторитаризмом". Можна припустити, що така умисна стереотипізація масової свідомості українців не лише ускладнює соціальну інтеракцію представників різних регіонів, але й негативно впливає на процеси формування громадянського суспільства в Україні і демократизації в цілому.
Чи можна визнати український проект демократизації невдалим, зважаючи на наведені міркування? Вочевидь - ні. Певний оптимізм вселяє оригінальна концепція "багатоклановості", яка була запропонована вітчизняними економістами й політологами. Згідно з нею, є два виходи з пострадянського становища - через одноклановість та багатоклановість. У першому випадку до влади приходить один клан чиновників, який не ліквідує масової злиденності та поліцейську державу лише внаслідок власної одноклановості. Україна, як держава багатокланова, має внутрішні протиріччя. На базі цих внутрішніх суперечностей виникають політичні партії, що сприяють зростанню публічності політики. Навіть ця відносна публічність політичних партій України змушує їх вести дискусію про сценарії розвитку вітчизняного соціуму. Все частіше до цієї дискусії залучаються й представники широких мас [10, с. 4 - 6]. Ця концепція (своєрідний різновид теорії плюралізму) дає підстави сподіватися на позитивний результат демократичного транзиту в Україні - хоч і в не найближчій перспективі.
Основні висновки можуть бути такими:
1. В Україні реалізується досить консервативний варіант демократизації, що повністю відповідає основним критеріям "процедурного" сценарію.
2. Однією з головних вад "процедурного" сценарію демократичного транзиту є неспівпадіння темпів модернізації інституційної інфраструктури політичної системи, з одного боку, та цінностей і настановлень масової свідомості громадян - з іншого.
3. Українській політичній еліті ще не вдалося випрацювати цілісну систему політичних цінностей, які регулюють процеси соціальної інтеракції. Внаслідок цього вирішення загальнонаціональних проблем супроводжується серйозними витратами ресурсів і спричиняє "перегрівання" всього суспільно-політичного організму. Процес соціальної інтеракції на загальнонаціональному рівні не має належного психологічного підґрунтя.
4. Результативність проекту "української демократизації" залишається важкопрогнозованою.
До перспектив подальших досліджень демократичного транзиту в Україні, на мою думку, слід віднести:
1. Виявлення особливостей формування політичної психології українських громадян в умовах консервативної демократизації за схемою "традиція - інновація".
2. Вивчення специфіки процесів інтеграції у єдиний суспільно-політичний організм носіїв "західної" та "радянської" парадигм українського суспільства.
3. Дослідження адаптивнихмеханізмів масової свідомості українців в умовах транзиту демократичних ідеалів, норм і цінностей.
Література:
1. Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах. - М.: Прогресс-Традиция, 2004. - 480 с.
2. Полохало В. От авторитаризма к авторитаризму // Зеркало недели. - 2004. - №34. - 28 августа. - С. 4.
3. Степанова Н. Є. Традиції та інновації у політичному розвитку сучасної України // Вісник ОНУ. - 2003. - Т. 8. Вип. 9. - С. 600 - 605.
4. Циганков А. П. Современные политические режимы: структура, типология, динамика. - М.: Интерпракс, 1995. - 296 с.
5. День. - 2004. - №87. - 21 мая. - С. 1.
6. Каменская В. Г., Родионов А. Н. Политические системы современности. - М.: Онега, 1994. - 224 с.
7. День. - 2004. - №95. - 4 июня. - С. 1.
8. Карпец А. Бог не играет в кости // Зеркало недели. - 2004. - №36. - 11 сентября. - С. 18.
9. Сонюк В. Оптимизма стало больше // День. - 2004. - №156. - 3 сентября. - С. 2.
10. Головаха Е., Яременко А., Ермолаев А. Сценарии будущего // День. - 2003. - №231. - 19 декабря. - С. 4 - 6.
11. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве