WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Український варіант демократизації. Психологічні особливості процедурного сценарію - Реферат

Український варіант демократизації. Психологічні особливості процедурного сценарію - Реферат


Реферат на тему:
Український варіант демократизації. Психологічні особливості процедурного сценарію
Минуло понад тринадцять років відтоді, як Україна проголосила державну незалежність і взяла курс на творення демократичної політичної системи. На сьогодні маємо майже всі необхідні атрибути державності, політичні інститути, саме існування яких свідчить, що в країні відбуваються процеси демократизації. Проте більшість спостерігачів вважає, що Україні ще далеко до встановлення справжнього демократичного режиму, що вона переживає синдром "політичного перевтомлення". У громадян зростає розчарування в ідеалах демократії. Ці тривожні обставини й обумовлюють актуальність теми даної статті.
Головна мета статті - спроба з'ясувати особливості сценарію, за яким відбувається процес демократизації країни. По суті, йдеться про спробу визначити специфіку українського варіанту переходу від авторитарного політичного режиму до демократії як такої.
Проблемі демократичного транзиту присвячена значна історіографія, створена зусиллями різних шкіл як західної, так і вітчизняної аналітичної традиції. В політичній науці склалися два основні підходи до інтерпретації умов формування демократичних систем та інститутів. Так, прихильники структурного підходу (а це переважно західні дослідники), виходять із того, що демократичні режими утворюються під домінуючим впливом макрофакторів - фундаментальних якісних змін в усіх системах життєдіяльності соціуму. Згідно з цим підходом, демократія має бути підготовлена відповідним соціально-економічним розвитком суспільства, виконувати функцію оформлення базових процесів, що відбуваються в соціальній сфері. С. Хантінгтон, наприклад, поєднуючи процеси модернізації та демократизації, вважає, що запорукою успіху останньої є довготривалі реформи, що ведуть до підвищення складності, адаптивності політичної системи в цілому, секуляризації суспільного життя, раціоналізації структур влади, досягненню національної єдності тощо [1, с. 151 - 152].
Варто підкреслити, що концептуальний базис праць прихильників цього підходу є своєрідною рефлексією досвіду країн "традиційної демократії", яка виводить "чистий тип" процесу демократизації, а тому має скоріш фундаментально світоглядне, ніж прикладне значення для інших соціально-політичних організмів ойкумени.
Прихильники процедурного підходу вважають, що головними умовами переходу до демократії є характер правлячих еліт, їх політичні цінності та ідеали, найважливіші тактики і технології володарювання, які використовуються ними. В цьому випадку успіх проекту під назвою "демократія" залежить від ступеня компетентності еліт, їх здатності і можливостей мобілізувати всі (у тому числі й людські) ресурси для досягнення поставленої мети. До цієї групи дослідників належать як західні (А. Пшеворський, Ф. Шміттер, Д. Лінц), так і вітчизняні науковці. Одним із найавторитетніших дослідників проблем демократичного транзиту в Україні є В. Полохало. В одній зі своїх останніх статей він класифікує політичний режим сучасної України як "напівавторитарний" і стверджує, що вітчизняні лідери свідомо обрали шлях обмеженої трансформації, яка більш відповідає їхнім інтересам, і, в той же час, вирішили зберегти видимість демократії, уникаючи політичних ризиків [2, с. 4]. На думку автора, шанс вдало завершити процес демократизації у країни є. Про це свідчить поступова активізація громадянського суспільства (що проявилася на парламентських виборах 2002 року) та наявність у країні демократичної контреліти. Приймаючи основні положення концепції В. Полохала, як на мене, суперечливим слід вважати тезу про демократичний характер опозиційних, контрелітарних сил, які належать до правого спектра українського політикуму.
Цікавою здається і позиція Н. Степанової, яка вважає, що "особливості країн пострадянського простору полягають у переважному використанні технології імітації, запозичення результату або форм політичної модернізації (коли декларуються деякі принципи, проте фактично відбувається їх симуляція)" [3, с. 602 - 603].
Підкреслюючи важливість усіх попередніх досліджень, слід відзначити, що значна їх частина присвячена виявленню та вивченню переважно інституційного аспекту процесу демократизації, тоді як психологічні аспекти проблеми лишаються поза увагою.
Російський дослідник А. Циганков запропонував схему дослідження параметрів демократичного переходу: 1) причини переходу; 2) відправний та заключний пункти; 3) процес та його етапи; 4) засоби переходу; 5) послідовність; 6) зовнішній контекст; 7) тривалість переходу; 8) результати [4, с. 208 - 210]. Евристичне значення цієї схеми зростає, якщо використовувати її для аналізу стану політичної свідомості та світогляду двох основних соціальних суб'єктів демократизації - еліти й мас. Під час використання такої методології виявляються надзвичайно цікаві особливості політичної психології цих суб'єктів.
В аналізі причин та відправної точки переходу в Україні і на рівні офіційного дискурсу, і на рівні масової свідомості, вкоренилася впевненість у випадковості здобуття незалежності. При цьому переважна більшість представників і вітчизняного політичного класу, і звичайних громадян пов'язує початок демократичного переходу в Україні з 1991 роком - роком "неочікуваної незалежності". Ті, хто переносить дату початку демократичного транзиту в країні на більш ранні терміни, не складають, вочевидь, необхідної критичної маси. Тому не випадково численні соціологічні опитування фіксують, що у масовій свідомості українців немає сприйняття незалежності як важливої інтегруючої цінності. За даними загальноукраїнського представницького опитування, проведеного фондом "Демократичні ініціативи" та Київським міжнародним інститутом соціології з 23 по 30 квітня 2004 року (опитано 2025 осіб), лише 9 % респондентів були занепокоєні проблемою стану державної незалежності. Для порівняння: 86 % занепокоєні матеріальним рівнем життя громадян [5, с. 1].
За влучним зауваженням Г. Каменської та А. Родіонова, "вирішальне значення (в процесі демократизації - О. Х.) мають не стільки встановлення й облаштування інституційного фасаду, що здебільш відбувається в першу чергу, скільки формування громадянського суспільства" [6, с. 211]. Від себе додам, що ця "сформованість" чи, принаймні, "активізація" громадянського суспільства повинна проявлятися на рівні психологічних настановлень на автономність від держаних інститутів, самоідентифікації громадян як рівноправних партнерів держави.
Чи відбулися ці зміни на рівні масової свідомості українців? Чи можна констатувати, що громадяни України стали пов'язувати свої надії на початок нових етапів у реформуванні політичної системи та оптимізації політичного режиму з власними діями під час президентських чи парламентських виборів? Напередодні зазначених подій регулярно фіксується лише певне зростання соціально-політичних сподівань електорату. Так, опитуванням, проведеним з 29 квітня по 6 травня 2004 року фондом "Демократичні ініціативи" тацентром "Социс" (опитано 1200 осіб), виявлено, що 62 % респондентів пов'язують з виборами Президента України сподівання на поліпшення ситуації у країні [7, с. 1]. У свою чергу, директор Центру соціального прогнозування А. Тихолаз, грунтуючись на результатах загальноукраїнського опитування 1 - 6 серпня 2003 року, стверджує, що політичні маніпуляції влади мало турбують обивателя, українці легко відмовляться від демократичних інститутів та погодяться на нерепресивний авторитаризм для "наведення порядку, підвищення рівня життя та соціальних гарантій. В Україні
Loading...

 
 

Цікаве