WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська регіональна цивілізація - Реферат

Українська регіональна цивілізація - Реферат

від батька Олександра Невського - Ярослава ІІ, великого князя Володимирського, який, купивши у Золотої Орди дозвіл, заснував майбутню російську державу шляхом об'єднання північно-східних князівств - відламів Київської Русі, яка тоді почала закриватися у внутрішніх етнографічних і державних кордонах. Про це ж свідчить, зокрема, і відомий російський історик М.Будико, який пише, що з 1228 по 1462 рік, у період, коли формувався великоруський народ, Русь (в той час це ще не була Русь3, були різні князівства на чолі з великим князем Володимирським, який 1252 року стане Олександром Невським) зазнала 160 зовнішніх війн і конфліктів. У цей саме період і стає провідним Московське князівство, або Московщина4.
Західноєвропейська і східноєвропейська (Росія) цивілізації різною мірою впливали на Україну. В останнє десятиріччя вектор цих впливів суттєво змінився. І для національних груп, і для особи це стало фактором "соціальної турбулентності", поштовхом до соціокультурної і політичної ідентифікації.
Цивілізаційна ідентифікація України цікава і з точки зору наукової, і з точки зору формування свідомості і самосвідомості соціальних груп і особистостей. Виважений аналіз проблем цивілізації і цивілізованості України неодмінно веде до наукового розуміння проблеми "цивілізованість - гуманізм", напрямків цивілізаційного розвитку нашого суспільства. І тут ми зустрінемо як позитивні оцінки західних або східних цивілізацій, так і жорстку критику курсу України на зближення чи то з Західною Європою, чи то з Євразією.
Є критика розриву принципів, цілей гуманізму і практики їх здійснення з боку суспільствознавців, які були та частково й ще лишилися прибічниками християнського, загальноцивілізаційного гуманізму, але їх не влаштовує західноєвропейський його ідеал, що склався у європейській культурі, філософії та політології Нового Часу, особливо у ХХ столітті, де матеріальний фактор життя людини невиправдано підноситься (філософія споживання). Частину таких критиків не влаштовує ідеалізація людини, яка за природою приземленіша й егоїстичніша, ніж вважають мислителі, схильні її обожнювати (див. роботу М.Хайдеггера "Лист про гуманізм").
В Україні є суспільствознавці, котрі поділяють вищеозначені теоретичні та методологічні позиції. Але у нас багато і людей, які взагалі не вірять в український проект входження у світову цивілізацію і побудову демократичної, соціально-правової держави5. Логіка їх мислення така. По-перше, Україна настільки відстала від лідерів світового розвитку, європейської цивілізації, що ніколи не зможе їх наздогнати; по-друге, в Україні склався євразійський, аутсайдерський, ізоляціоністський спосіб життя внаслідок ізоляції від Європи і багатовікового панування Росії, де такий спосіб життя є нормою; по-третє, українська еліта зорієнтована на пограбування власного народу, а народ звик до цього і дозволяє й далі себе обдурювати. Виходу з такої ситуації немає.
Можна було б назвати й інші позиції як щодо захисту гуманізму, так і його критики. Але простіше буде визначити нашу позицію, не відвертаючи уваги на "дрібні", неакцентовані, часто-густо суто публіцистичні інвективи, особливо з боку дилетантів у суспільних науках, які, не володіючи ґрунтовними знаннями з історії, філософії, соціології, права, політичної думки, оперують формами доведення істини на зразок: "Я так думаю", "Я так вважаю".
Виважений аналіз проблем гуманізму передбачає вивчення історичного та інтелектуального контексту, коли і де розвивався дійсний і фальшивий (підроблений) гуманізм, які соціальні, інтелектуальні та моральні сили стояли за тими чи іншими формами гуманізму і псевдогуманізму, яка історична традиція у країні, котра бере на озброєння гуманістичні ідеали.
Можна багато чого прийняти у тій критиці гуманізму, про яку йшлося вище. Але не все. Дійсно, розмови про гуманізм, про суспільство, де не буде держави, а люди житимуть за формулою "від кожного за здібностями, кожному за потребами", були ідеологічним прикриттям антигуманної практики тоталітаризму. У той же час необхідно констатувати, що у 60 - 80-их роках розробка гуманістичної проблематики в СРСР та інших країнах "соціалістичного табору" була прагненням (хай і наївним) протистояти антигуманній дійсності, спробою її гуманізувати. А єдиною можливістю в ідеологічному плані тоді було опертя на "молодого" К.Маркса, коли він ще не був жорстким ідеологом класової боротьби до переможного кінця - встановлення диктатури пролетаріату. Правильно й те, що навіть "молоде" марксове розуміння гуманізму потребує критичного переосмислення. Варто також пам'ятати, що марксова концепція того часу спиралася на відомий моральний імператив Е.Канта (в основі якого християнський принцип) - ставитися до іншої людини як до мети, а не як до засобу.
У ХХІ столітті потребує переосмислення і сучасний ідеал гуманізму в цілому. Світ за останні півстоліття так змінився, що деякі соціально-культурні, політичні, естетичні, правові, економічні ідеали в цілому і гуманізму зокрема необхідно переглядати, уточнювати, особливо у зв'язку із загальною перебудовою економічних, політичних, військових, інформаційних відносин.
Ідеали і принципи гуманізму уточнюватимуться на принципах об'єктивного і реалістичного аналізу сучасної людини, її економічного, політичного, культурного та соціального світу, норм поведінки сучасних країн та еліт. Процеси глобалізації (хоч і неоднозначні, суперечливі), все повніше сприйняття кожною людиною себе як частки загальної людської цивілізації, зниження рівня глобального військового протистояння та іншісвітові й регіональні процеси впливають на ідеали суспільства, держави, соціальних груп і осіб, але не скасовують їх. Сьогодення свідчить: зростає роль ідеалів, ціннісних систем і морально-світоглядних орієнтирів (на релігійній, секуляристській основі), без яких уся людська діяльність втрачає сенс (як і критерії її ефективності).
Необхідність цивілізаційної ідентифікації України, створення в ній повноцінного відкритого суспільства, основними елементами якого є громадянське суспільство, демократична соціально-правова держава - ця мета домінує зараз у свідомості населення України. І кожна особистість прагне знайти своє місце в такому суспільстві.
Література:
1. Міжкультурні контакти тут розглядаємо в широкому аспекті - як частину соціокультурних явищ. Відокремити культурні і соціальні аспекти міжнаціональних, міжрелігійних, політичних відносин дуже складно. Занадто тісно вони взаємопов'язані.
2. Зовнішня Київська Русь - Новгород, Володимиро-Суздальське, Московське, Тверське, Тмутараканське та інші князівства - мали іншу порубіжну культуру та історію (як і грецькі та римські колонії), які суттєво відрізнялись одна від одної і від материнської культури Внутрішньої Київської Русі.
3. Назву "Московське царство" на назву "Російська імперія" змінив у 1721 році московський цар Петро І, який назвав себе російським імператором і змінив під свій титул назву держави, запозичивши її в України-Русі.
4. Будыко М.И. Загадки истории. - М.: Мысль, 1995, - С.227
5. У сучасній суспільній думці утверджується позиція, що не варто розрізняти поняття "соціальна" і "правова" держава. Справді, не може існувати соціальна держава без відповідного правового каркасу, як не може бути правової держави без соціального наповнення, соціального змісту. Тому у цій роботі не будемо застосовувати поняття "соціально-правова держава".
6. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве