WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська регіональна цивілізація - Реферат

Українська регіональна цивілізація - Реферат


Реферат на тему:
Українська регіональна цивілізація
Проблема специфіки, характерних рис української регіональної цивілізації, яку інколи визначають неологізмом "українська політична нація", - це, значною мірою, "табуля раза" (TABULA RASA - лат.) соціального пізнання не тільки в зарубіжжі, але й у самій Україні. Прикметні риси цієї специфіки: анамнез (спомин) про героїчне та знеславлене минуле (в тому числі постімперський комплекс частини населення); почуття меншовартості (синдром "молодшого брата"); стійка толерантна компонента традиційної свідомості; наше амбівалентне ставлення до Сходу і Заходу; небажання з наукових позицій поглянути на геополітичне і геоекономічне становище України, а замість цього - мрійливо-химеричні міркування про її унікальність. Тим часом бачення політичної, економічної, соціальної і культурної проблематики через призму української регіональної цивілізації є новим науковим напрямком, який може стати ключовим для розуміння багатьох проблем сучасної України.
Нині в соціальному пізнанні є ще багато невирішених методологічних проблем. Причини? По-перше, втратив популярність формаційний підхід до історії після того, як "найпрогресивніша комуністична формація" обернулася міфом. По-друге, соціальне пізнання, яке спирається на категорії українського національного характеру, національних традицій, національної ідеї, інколи виявляється малоефективним. Національна культура (в широкому розумінні) завше прикрашає себе, приглушує власні вади, табуює усвідомлення деяких фрагментів реальності, висуває загальнолюдські цінності (працелюбність, моральність, гостинність тощо) на роль винятково національних, а негативні риси національного характеру оголошує несуттєвими, частковими. По-третє, суто аналітичний підхід до дійсності підривається суперплюралістичним (найчастіше - під машкарою постмодернізму), релятивістським баченням історичного процесу: історії відмовляють у повторюваності та загальних закономірностях, а кожен історичний факт тлумачать окремо, поза системою решти фактів і явищ.
В цих умовах увага фахівців-суспільствознавців до цивілізаційного аналізу ситуації в Україні зростає. Особливо важливо, на наш погляд, подолати марксистську парадигму про антропологічну єдність людства, згідно з якою усі його представники породжені процесом праці, а їхні культури принципово єдині, оскільки відбивають цей процес. Марксисти визнають, правда, деяку формаційну, стадіальну та фольклорну різницю, але з історичним прогресом вона, мовляв, нівелюється. Відтак стверджується, що може бути єдина методологія аналізу розвитку європейських, азійських, африканських народів, а специфічним пізнавальним проблемам місця тут нема. Отже, досить розробити, наприклад, універсальну соціальну теорію (побудовану на критеріях класового та формаційного аналізу), і вона дасть можливість відшукати істину де завгодно. Ну, а якщо в деяких суспільствах класів не було, а були стани, і в формаційну схему вони не вписуються, то ми тим суспільствам і класи знайдемо, і формацію відшукаємо...
Але життя людства багатобарвне. Воно багато в чому залежить від географічних та економічних умов, військово-політичної ситуації в певному регіоні та в цілому світі, від інших факторів. Безумовно, у розвитку людства є спільні риси і їх треба досліджувати. Але ж відомо, що історія багатьох народів переривалася штучно. Деякі з них зуміли вижити після європейської, азійської чи іншої форми колонізації, а інші були знищені. Індіянцям Америки, слов'янському племені прусів, Хазарському каганатові, стародавньому Хорезму та іншим народам і країнам, які щезли (або майже щезли) байдуже до загальних формаційних аналізів: вони були слабші і тому їх ліквідували.
Отже, до людства треба підходити як до багатоякісної єдності, котра існує та розвивається і за загальними, і за специфічними законами. Доля окремих країн і народів багато в чому залежить від випадковості. Чи було обумовлене якоюсь загальною закономірністю, наприклад, завезення 1961 року Радянським Союзом на Кубу ядерної зброї, яке могло призвести до знищення Куби як острова і держави і навіть до ядерної світової війни? Наскільки це рішення тодішнього керманича СРСР Микити Хрущова вкладалося в поняття будівництва "світлого майбутнього людства - комунізму як найпрогресивнішої, найгуманнішої формації"?
Сучасні українські суспільні науки породжені європейською історією й наукою. В них панує європоцентристський підхід, внаслідок чого часто ігнорується специфіка локальних цивілізацій, історична реальність, в тому числі й українська. Тим більше, що і Російська імперія, і більшовизм фальсифікували і українську історію, і тодішнє буття українського народу.
Наша ж історія і реальність не тотожні ні західноєвропейській, ні російській. Україна не вкладається ні в "правильну" західноєвропейську, ні в євразійську, тобто російську модель розвитку. І в цьому специфіка і велика проблема України як "мосту" між Заходом і Сходом, "санітарного кордону" між НАТО і Росією, "міжцивілізаційного простору" між європейською та євразійською культурою. Отже, аналіз української реальності суттєво ускладнюється тим, що Україна близька і до Західної Європи, і до Євразії (Росії). Відтак виникає ілюзія, що нема потреби в методологічних опосередкуваннях ні відносно західноєвропейської, ні відносно євразійської науки і світогляду. Але ж і те й інше є інакшим, іншосвітоглядним відносно України як локальної цивілізації.
Якщо закони фізики, відкриті в Англії, діють так само і в Україні, то економічні закономірності, сформульовані Смітом і Рікардо, в Україні діють специфічно. Вони не настільки універсальні, щоб подолати раз і назавжди національну специфіку, культуру, домінуючу ментальність.
Плідність сучасних дискусій щодо України як нової країни і локальної цивілізації залежить від уміння вийти за межі крайнощів метаісторичних схем і релятивістських мікроаналітичних (а частіше - умоглядних) підходів. Актуалізувалась проблема удосконалення суспільствознавчої методології, яка б орієнтувалась не стільки на розробку схем метапереходів від формації до формації, пошук ідеальної людини, скільки на реальний аналіз глобальних і регіональних, світоглядних і виховних проблем. Методологія ефективна, якщо вона націлена на пошук розумної міри абстракції, адекватного ракурсу розгляду специфіки конкретного суспільства, аналіз конкретних процесів у ньому. Важливо пояснити не тільки спільне в суспільствах, але й логіку формування різниці між ними (культурної, соціальної, політичної, економічної), знайти критерії для окреслення суттєвих і несуттєвих відмінностей окремих систем суспільства. Наприклад, армії рівноцінних за кількістю населення і географічними умовами країн, навіть зі схожою організаційною структурою, можуть виявитися зовсім різними за боєздатністю.
Будь-яке суспільство повинне володіти притаманними саме йому механізмами відтворення і збереження, щоб протистояти зовнішнім і внутрішнім загрозам, викликам історії. Чому в минулому Швейцарія знайшламеханізми свого збереження й відтворення, а Україна - ні? Тільки тому, що їх оточували різні держави? Невже сусіди Швейцарії - Франція, Німеччина, Австро-Угорщина, Італія - були не такими агресивними, як Польща, Росія, Кримське ханство? Хіба тільки в цьому істина?
При цивілізаційному аналізі на авансцену виходить дослідження здатності людей (в будь-якій формі їх спільнот) підтримувати свої відтворювальні механізми, потенції на рівні вищому, ніж той критичний рубіж, що
Loading...

 
 

Цікаве