WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська революція 2004 – 2005 років. Спроба теоретичного аналізу - Реферат

Українська революція 2004 – 2005 років. Спроба теоретичного аналізу - Реферат

Наприкінці 2004 - початку 2005 року здійснювався систематичний прямий тиск широких революційних мас (і їх представників у різних органах влади і політичних організаціях) на Президента і його адміністрацію, Верховну Раду і уряд, наЦентральну виборчу комісію та органи установчої влади інших рівнів, на Верховний Суд і Генерального Прокурора, на керівництво міністерств і відомств, регіональну та місцеву владу, на локальні адміністративно-виробничі й освітні структури (зокрема, на керівництво ВНЗ, шкіл і підприємств). Серед найважливіших форм прояву такого тиску були: блокування шляхів і захоплення будинків; система дій, спрямованих на виведення військових частин і підрозділів міліції з підпорядкування своєму командуванню; вихід з підпорядкування центральній владі низки регіональних і місцевих органів влади і деяких компонентів загальнодержавних органів влади, створення і функціонування вищого координаційного органу революції, що претендував на здійснення вищої законодавчої, виконавчої та установчої влади - Комітету національного порятунку, що почав видавати свої декрети; неконституційне "прийняття присяги Президента" кандидатом у Президенти тощо. Цю картину яскраво доповнював революційний наметовий табір, розгорнутий у центрі Києва з комплексом охоронних структур і системою масового ідеологічного та культурно-розважального забезпечення, насамперед - з постійно діючою трибуною для проведення театралізованих мітингів на Майдані з відкритим прямим виходом в ефір через "5 канал" телебачення, що підтримував революціонерів.
Уся система державної влади в Україні перебувала в стані потрясіння. Швидко руйнувалася звична система її функціонування. По суті, протягом кількох місяців в країні існувало двовладдя: на певній частині території фактично встановилася нова реальна влада, а на іншій її частині паралельно діяли дві різні (конфронтуючі) влади - і революційна нова, і стара, традиційна (хоча і з деякими внутрішніми змінами). При цьому двовладдя мало не тільки територіальну форму прояву, але й інституціональну - деякі компоненти загальнонаціональних органів держави фактично вийшли з підпорядкування старої влади ще до моменту її легітимної заміни на нову. Верховна Рада, Верховний Суд і Конституційний Суд України, приймаючи важливі державні рішення, у тому числі й такі, що стосувалися застосування або зміни норм, чітко виписаних у Конституції та в інших найважливіших (органічних) законах, нерідко виходили за межі відповідного матеріального і процесуального права. А новий (радше "старий", раніше звільнений, але також наприкінці 2004 року революційний) Генеральний Прокурор був призначений (точніше "відновлений" на посаді після відставки його наступника) рішенням районного (!) суду з посиланням на норми трудового права, а не на основі норм конституційного й адміністративного права.
Є всі підстави стверджувати, що в 2004 - 2005 роках виборчий процес в Україні відбувався в умовах паралельного розгортання як революційної, так і конституційно-демократичної (ліберально-плюралістичної) динаміки. Більше того, перша з них дуже часто вдавалася до камуфляжу під другу. Саме з цим пов'язане те, що в ході січневого (2005 року) процесу у Верховному Суді офіційним представникам тодішнього кандидата в Президенти В. Ющенка доводилося активно "відхрещуватися" від неспростовних фактів - широкого використання їх політичною силою під час проведення повторного голосування ("третього туру" виборів) розгалуженої системи інституцій революційно-демократичної (а не конституційно-демократичної) держави, яскравих і явних форм революційної діяльності - усім добре відомих як з повідомлень ЗМІ, так і з повсякденної практики. Вони, ці форми і факти, лише були в теоретичній формі узагальнені й у концентрованій формі представлені увазі Верховного Суду і громадськості в ході судового процесу і зігноровані судом.
До речі, цілком логічно (з огляду на встановлення тимчасового компромісу між силами, які протистояли одна одній), що Верховний Суд перетворився на суд революційний. Можна уявити собі, що відбулося б у країні, якби він діяв, виходячи з принципів правової, а не революційної держави, і якби знову (вдруге, як і після листопадового туру голосування) визнав вибори такими, що не відбулися, точніше такими, істинний результат яких неможливо встановити. Обурені маси революціонерів змели б і його, цей суд, і багато інших державних установ. І тоді не відомо, як би ліберальні сили Заходу, що щиро підтримували "помаранчеву революцію", ставилися б до її радикалізації. (Але повинні були бути й ті, хто з тактичних політичних чи економічних міркувань або з огляду на цінності стратегічного культурно-цивілізаційного характеру, вважали, що захищати принципи правової держави і політичного плюралізму варто і в цій, здавалося б абсолютно програшній ситуації - програшній в тактичному, але не в стратегічному сенсі).
З політичної та юридично-процесуальної точок зору відмова революціонерів від наукової об'єктивності і безпристрасності була правильною. Адже ставка була дуже висока - не тільки самі результати виборів, але й запобігання неконтрольованому розвитку революційної активності протестних мас. І (в дуже специфічний спосіб) головної мети - збереження відносного громадського спокою в країні - було досягнуто. Хвиля небезпечних суспільних потрясінь була зупинена через закріплення певного політичного компромісу, зокрема, і за рахунок об'єктивності оцінок реальної природи інституцій, норм і процедур, що тоді діяли. Інакше складно було б революціонерам апелювати не лише до революційної легітимності, а й до такої бажаної для них легітимності, як ліберально-демократична, електоральна. І неможливо було б зберегти хиткий соціальний мир, що нарешті поступово встановився в січні 2005 року
Тепер же, на початку 2006 року, існують нові умови, електорально-революційну легітимність ніхто не наважився серйозно оспорювати, опротестовувати в систематичному порядку. В Україні склалася ситуація відносного status quo, досягнуто неформальних (і навіть деяких формалізованих) політичних компромісів. Існує своєрідне тимчасове загальнонаціональне порозуміння з фактичним визнанням (до оголошення офіційних результатів парламентських виборів) ідейно-політичної гегемонії в центральних органах виконавчої влади одного з провідних культурно-політичних таборів - з відповідним покладанням на нього основної політичної відповідальності за загальний стан речей в країні.
В цій ситуації вже можна (і варто) звернути увагу і на вивчення природи та закономірностей формування й розвитку не лише правової, і не лише поліцейської псевдоправової держави (яка протистоїть реальній правовій державі), а й революційної держави (яка також, як правило, є антиподом правової). Тим більше це актуально, якщо врахувати, що нерідко лунають заклики до переходу до нового етапу "помаранчевої революції". Доцільно чітко
Loading...

 
 

Цікаве