WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська православна церква Київського патріархату та її суспільно-політичні орієнтації - Реферат

Українська православна церква Київського патріархату та її суспільно-політичні орієнтації - Реферат

заявляє про потребу утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви. В заяві також зазначається, що державні чиновники вже один раз (улітку 2000 року) підвели Президента України, підготувавши йому листа наім'я Московського патріарха Алексія II з проханням надати автономію УПЦ. Тоді предстоятель РПЦ грубо відмовив главі держави, чим образив багатомільйонний віруючий народ України. (Цікаво, що й УПЦ МП схильна до того, щоб відповідальність за негативні дії влади покладати на чиновників, а не на Президента. В заяві Архієрейського Собору УПЦ (28 липня 2000 року) висловлювалось розуміння позиції Президента, який висловився за подолання конфлікту в православ'ї, але при цьому зазначалося, що ідея церковної єдності виявилася перекрученою з вини безвідповідальних осіб - деяких політиків і чиновників).
Суспільний резонанс цього інциденту був настільки сильний, що змусив уряд спростовувати звинувачення, висловлені на його адресу. У заяві прес-служби Кабінету Міністрів стверджувалося, що речники УПЦ КП роблять висновки, посилаючись на один із внутрішніх робочих документів Секретаріату Кабміну, який не має нормативного характеру i не може вважатися таким, що відображає позицію уряду; при цьому довільно трактується його зміст. Це призводить до зайвої напруженості в суспільстві. Уряд виступав i виступає за діалог усіх гілок православ'я, що відповідає i державній політиці створення в Україні Єдиної Помісної Православної Церкви, говориться в повідомленні.
Такі дії влади свідчать, що вона або не має чітко спланованої стратегії релігійної політики, або проводить тонку політичну гру, спрямовану на підпорядкування діяльності церков власним інтересам.
Важко дати однозначну оцінку резонансній події, що відбулася наприкінці лютого 2002 року. 26 лютого заступник Генерального прокурора О. Баганець надіслав голові Держкомітету у справах релігій В. Бондаренку протест на постанову Ради у справах релігій при Кабінеті Мiнiстрiв України від 20 липня 1992 року "Про зміни та доповнення до Статуту про управління Української Автокефальної Православної Церкви". Генеральна прокуратура опротестувала постанову Ради у справах релігій Кабінету Мiнiстрiв України від 1992 року про реєстрацію Української Православної Церкви Київського Патріархату і надіслала запит до Держкомрелігій з метою вивчення питання про законність реєстрації УПЦ КП. Приводом для протесту було депутатське звернення 65 народних депутатів, в основному комуністів, ініційоване К. Самойлик, про порушення кримінальної справи за фактом присвоєння керівниками УПЦ КП коштів та майна УПЦ МП. (Один з ініціаторів звернення, лідер комуністів П. Симоненко заявив, що було вкрадено грошей і майна на загальну суму 4,3 мільярда радянських рублів) [3]. Однак агенція "Інтерфакс-Україна" повідомила, що таке звернення не було зареєстровано в секретаріаті Верховної Ради, а отже не може вважатися депутатським запитом. Після розгляду протесту Генпрокуратури Державний комітет у справах релігій відмовився його задовольнити. "Держкомітет вважає, що зареєстрований статут УПЦ КП є законним, оскільки будь-яка релігійна організація має право на реєстрацію релігійного центру або управління", - заявив заступник голови Держкомітету М. Маломуж [4].
Виступаючи у Києві на семінарі для представників регіональних ЗМI, Президент України, відповідаючи на запитання журналістів, відзначив, що вважає відповідь Держкомітету у справах релігій про законність реєстрації Української православної церкви Київського патріархату остаточною i закликає не спекулювати на темі міжконфесійного миру в країні. Л. Кучма вважає міжконфесійний світ "тонкою справою". "За останні роки ми знайшли консенсус, почали рухатися до єдиної Помісної Православної Церкви, i тут необхідно комусь палицю у колеса вставити", - підкреслив Президент [5]. Такою заявою глави держави, незважаючи на готовність заступника Генпрокурора захищати свою точку зору в суді, було поставлено крапку в цій історії.
Події, пов'язані з протестом Генпрокуратури, викликали інтерес засобів масової інформації. Коментуючи їх, більшість із них звинувачували комуністів у намаганнях скористатися міжконфесійною ворожнечею для досягнення власних політичних цілей. Дії Генпрокуратури подавалися як частина спланованої передвиборчої кампанії Генпрокурора М. Потебенька, який отримав двадцятий номер у виборчому списку Компартії.
Схоже коментують ситуацію й представники УПЦ КП. Зокрема, патріарх Філарет ділиться своїми думками: "Можу помилятися, але гадаю, що підстави для появи такого протесту, ще й напередодні парламентських виборів, можна шукати саме в площині політики. Комуністи розуміють, що втрачають народну довіру. Це підтверджують усе ті ж соцопитування. Тому вони вирiшили зіграти на інтересах УПЦ Московської Патріархії та залучитися підтримкою віруючих цієї конфесії. Ще раз підкреслюю - це моя особиста думка". Патріарх заявив, що Церква вбачає в цьому факті втручання у внутрішньоцерковні справи. "Прокуратура обґрунтовує свій протест тим, що нібито Всеукраїнський Православний Собор 1992 року був не повноважним ухвалювати таке рішення. Чому не повноважним? Бо, кажуть вони, треба, щоб спочатку одна Церква провела помісний собор, а пізніше або паралельно - друга, а тоді вже, на підставі цих соборів, проводити Всеукраїнський... А оскільки, мовляв, цих двох соборів не було, то й Всеукраїнський не дійсний... Але ж це наші внутрішні церковні справи: якi собори ми визнаємо дійсними, а якi не дійсними i на підставі чого?" [6]. Патріарха дивує, чому Генпрокуратура, зацікавившись законністю реєстрації УПЦ КП, не розслідувала, чи на законних підставах відбувся Харківський собор УПЦ МП. Адже, згідно з церковними канонами, собор може скликати перший єпископ, тобто предстоятель, яким був Київський митрополит Філарет, а скликав його рядовий єпархіальний архієрей Харківський митрополит Никодим, на що він не мав права ні з точки зору церковних канонів (34-те апостольське правило не дозволяє цього), ні з точки зору церковного статуту, за яким теж єпархіальний архієрей не може скликати собор [7].
Однак ситуація, на наш погляд, не настільки однозначна, як її подають ЗМІ та офіційні речники УПЦ КП. Їх коментарі не можуть дати відповіді на деякі непрості запитання. Одне з них: чи могли комуністи, навіть при наявності "власного" Генпрокурора, використати Генпрокуратуру для досягнення своїх політичних цілей? При цьому надзвичайно пікантною видається роль, яку відіграв у цій історії заступник Генпрокурора О. Баганець. Він виявився головним фігурантом справи, хоча звинувачувати його в політичних амбіціях не випадає. Виникає запитання, чи міг чиновник такого рангу стати простим знаряддям в руках свого керівника-комуніста, тим - більше знаючи, що той збирається полишити посаду, балотуючись до парламенту?
Loading...

 
 

Цікаве