WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська політична чи етнополітична нація - Реферат

Українська політична чи етнополітична нація - Реферат

ідентичність, яка, до речі, виявилася дуже живучою, зокрема у Східній та Південній Україні [19].
Треба сказати, що і в ці часи націотворчі процеси не припинялися: згуртування в період російської революції, українізації, національно-визвольний рух в роки Другої світової війни, реалізація ідеї "народного соціалізму" в повоєнний період, "хрущовська відлига" формували національну свідомість та відроджували українство [20].
Здобуття Україною незалежності 1991 року докорінно змінило характер і напрям розвитку етнополітичних відносин. Титульний етнос (етнічні українці) з фактичної національної меншості, якою він був в умовах радянської системи, отримав можливість утвердити себе як нація в повному значенні цього слова. Чисельне домінування етнічних українців, які становлять близько 37 мільйонів чоловік (близько 72 % усього населення країни), як і їх особлива роль в українській історії та національно-визвольному русі, давала їм всі підстави для самовизначення в статусі єдиної державотворчої нації. Водночас суттєве перевищення частки поданих на референдумі 1 грудня 1991 року голосів за незалежність України над кількісною часткою українців давало підстави й іншим національностям, насамперед - росіянам, яких в Україні налічувалося 11 мільйонів (близько 22 % населення), вважати себе рівноправними учасниками державотворення. Визнання за етнічними спільнотами такого статусу знайшло своє закріплення в Конституції України та чинному законодавстві, зокрема в Законі України "Про національні меншини", в "Основах законодавства про культуру" тощо.
Подальший розвиток етнонаціональних відносин, що відбувався в умовах економічної кризи, розчарування значної частини населення в політиці українського керівництва та психологічного тиску з боку Росії, характеризувався загальною стабільністю, але не завжди відповідав очікуванням основної маси населення України від проголошення незалежності.
Звичайно, складнощі перехідного періоду не могли не відбитися на міжетнічних стосунках. Особливо чутливою до цих питань виявилася психологія російської меншини, яка сформувалася як психологія панівної на євразійському просторі нації з відповідним комплексом ворожості до Заходу, схильністю до державного патерналізму, звичкою домагатися від інших народів повного підкорення їх національних інтересів інтересам Росії.
Внаслідок цього проголошена українським керівництвом орієнтація на ринкові реформи, свободу підприємництва, приватизацію та інтеграцію України у європейські структури викликала опір значної частини громадськості, ментальність якої пов'язана з Росією і яка не бачить свого майбутнього інакше, як в інтегративному зв'язку з нею.
Пік загострення міжетнічних стосунків виявився в ході останніх виборів Президента України. Саме в ході цієї виборчої кампанії певні політичні сили зробили ставку на експлуатацію регіональних і ментальних відмінностей жителів Заходу і Сходу України. Цю схему намагались використати деякі партії і блоки (опозиційний блок "Не так!", Партія політики Путіна, виборчий блок "За Союз!") під час виборів до Верховної Ради, але народом вони не були підтримані.
Та саме в ході виборів особливо актуалізувався фактор українського національного єднання населення України, незалежно від їх соціального чи майнового становища. "Помаранчева революція" показала як українському громадянству, так і світовій громадськості, що українці мають всі підстави вважати себе європейською нацією, здатною ефективно захищати національні інтереси. Це дає підставу стверджувати, що українська нація відродилась як нація етнополітична і саме на етнічній (посиленій політичними чинниками) основі має відбуватися її подальший розвиток. Якщо на формування політичної нації впливає політична воля, цілеспрямований рух до поставленої мети, то етнополітична нація розвивається завдяки єдності духу (взаємопов'язаного ментального життя), спільного вільного вибору, політичної рівності та етнокультурної гетерогенності, що унеможливлює формування політичних субкультур.
Поле діяльності етнополітичної нації пов'язане, насамперед, з відродженням національної свідомості тих українців, які втратили свої етнічні корені: 18,8 % вважають себе українцями, але рідною для них є не українська, а російська мова [21].
Національні почуття та усвідомлення реалізуються в національній свідомості та поведінці і, по суті, викристалізовують національну (етнічну) самоіндентифікацію. Національна свідомість виконує історичну місію в житті кожного народу, сприяє розвиткові національної культури, зберігає традиції і звичаї, культивує національні цінності, пробуджує потенціал і джерела саморозвитку, що слугує прогресу в усіх сферах суспільного життя. Заради цього українська нація і держава мають всебічно сприяти культурному розвитку всіх етнічних груп (етнофорів) та етнічних меншин, що проживають на території України.
Література:
1. Політологічний енциклопедичний словник. - К., 2004. - С. 396.
2. Історія Європейської ментальності. / Під ред. П. Дінцельбахера. / - Львів, 2004. - С. 21 - 28.
3. Савчук Б., Кафарський В. Вступ до етнології. - Івано-Франківськ, 2003. - С. 89 - 94.
4. Варзар І. Політична етнологія як наука.- К., 1994. - С. 127.
5. Сміт Е. Націоналізм і модернізм. - М., 2004. - С. 58
6. Вілсон Е. Українці: несподівана нація. - К., 2004. - С. 9.
7. Гринів О. Українська націологія. Від Другої світової війни до відродження. Історичні нариси. - Львів, 2004. - С. 482.
8. Дашкевич Я. Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України. // Україна. Наука і культура. - 1993. - Вип. 26 - 27. - С. 46.
9. Каняк Ф. Національна ідея. Поняття та принципи. // Розбудова держави. 1994. - №11. - С. 19.
10. Гринів О. Українська націологія. Від Другої світової війни до відродження. Історичні нариси. - Львів, 2004. - С. 183.
11. Там само. - С. 185.
12. Степко Я. Магія Віри. Рідна українська національна віра (РУНВіра). (Співвідношення віри, науки і філософії, історії). - Велика Британія - США -Канада - Австралія, 1979. - С. 557.
13. Дашкевич Я. Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України. // Україна. Наука і культура. - 1993. - Вип. 26 - 27. - С. 50.
14. Шевченко І. Владимиро-Суздальське князівство як суперник та епігон Києва. У кн.: Україна між Сходом і Заходом. - Львів; 2001. - С. 65.
15. Дашкевич Я. Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України. // Україна. Наука і культура. - 1993. - Вип. 26 - 27. - С. 51.
16. М'ясников О. Національна ідея в національних шатах. // Віче. - 1994. - №3. - С. 34.
17. Дашкевич Я. Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України. // Україна. Наука і культура. - 1993. - Вип. 26 - 27. - С. 52.
18. Грицак Я. Страсті за націоналізмом. Історичні есеї: - К., 2004 - С.209.
19. Там само. - С. 207.
20. Кафарський В. Комунізм і український національно-визвольний рух. - Ів.-Франківськ, 2002. - С. 188 - 645.
21. Тощенко Ж. Этнократия: история и современность (социологические очерки). - М., 2003. - С. 412.
22. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве