WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська політична нація: сценарій конституювання - Реферат

Українська політична нація: сценарій конституювання - Реферат

ролі головного ініціатора "розбудовчих" процесів у національній сфері. Але ж як уникнути очевидних ризиків, якими загрожує цей суто "конструктивістський" варіант націотворення - спроб примусової гомогенізації суспільства, прагнення звести всіх до певних "загальноприйнятних" стандартів?
На переконаня автора, нівеляціїтаких ризиків можна досягнути за умови прийняття нової аналітико-світоглядної системи вітчизняного націотворення, яка забезпечувала б проникнення в загальні принципи організації еволюційного цілого, а відтак і вироблення ефективних підходів до етнополітичного менеджменту. Йдеться про синергетику, яка, на думку багатьох дослідників, може стати основою нової світоглядної парадигми. Центральне місце в концептуальному фундаменті синергетики посідає принцип нелінійності, який може бути експлікований за допомогою ідей багатоваріантності шляхів еволюції, вибору з можливих альтернатив, різних темпів еволюції та її незворотності [6, с. 9 - 10].
Іншим важливим принципом синергетики є принцип нестабільності: лише системи, внутрішня структура яких далека від рівноваги, спроможні спонтанно організовувати себе й розвиватися. Ця нестабільність не скасовує детермінізму як такого, а, навпаки, доповнює його. Державна політика починає реалізовуватися з урахуванням закону анізотропності, властивого кожному ЕПО. Згідно з ним, кожна складова національного організму формується, функціонує й еволюціонує за власними закономірностями.
Синергетика, що утверджує новий принцип узгодження окремих складових з єдиним цілим (встановленя загального темпу розвитку складових елементів, а не елімінацію їх особливостей), виступає як альтернатива модерністської картини світу та постає в ролі адекватної методології етнополітичного менеджменту в Україні. Відтак утверджується сприйняття існування нації як взаємодії етнотериторіальних груп, котрі виникають як елементи просторової організації суспільства, але згодом набувають характеру багатовимірних спільнот [7, с. 78].
Якою ж має бути державна етнополітика за таких умов? На думку автора, під час розробки стратегії функціонування державних інститутів належить поступово звужувати директивні принципи адміністрування та поширювати використання сценаріотехніки. Як вважає Л. Шкляр, сценарний підхід, що складає ядро сценаріотехніки, передбачає розгляд етнополітичної реальності як такої, що розгортається в площині нелінійної детермінації, котра залежить від опосередкованих факторів і випадковостей. Для надійного прогнозування подій важливою основою є достовірність інформації, надходження якої забезпечується за рахунок зв'язку центральних управлінських структур з периферійними (не завжди державними) інституціями. Завдання наукового аналізу, який орієнтується на можливості сценарного підходу, полягає в умінні визначати роль того чи іншого фактора в конкретній політичній ситуації, простежувати його зв'язок з інтересами певної етнонаціональної спільноти як суб'єкта політики [8, с. 32].
Така модель управління, в якій постановка мети здійснюється в термінах бажаності й небажаності певних тенденцій етнополітичного розвитку країни, найчастіше прагне до гомеостатичного розвитку існуючих структур і відносин, передбачаючи забезпечення переважання механізмів обумовлювання та стимулювання тих чи інших процесів в етнонаціональній сфері над механізмами їх безпосередньої детермінації [9, с. 64]. Важливим моментом встановлення такої моделі адміністрування є створення інформаційного банку даних щодо соціально-економічних і культурно-освітніх потреб національних меншин для їх врахування в процесі реалізації державної політики.
За наявності такої інформаційної бази, управління вже не буде втручанням політичних інститутів методом "спроб і помилок" - небезпечних дій проти тенденцій національної системи. Воно будуватиметься на основі прогнозування можливих сценаріїв розвитку етнополітичної ситуації. Наприклад, в умовах посилення світових міграційних процесів та стихійного в'їзду іноземців в країну, вивчення й систематизація даних про склад і кількість мігрантів, особливості їх поселенської та адаптаційної поведінки, нарешті - динаміки процесу міграції за останні роки, дадуть можливість не лише простежувати тенденції змін етнонаціональної структури областей України, але й унеможливлювати негативні наслідки. Йдеться про розробку і прийняття Закону України "Про міграцію", який запобігав би нерегульованим змінам структури населення та демографічної ситуації в цілому шляхом вироблення схеми розселення мігрантів з урахуванням навантаження на соціоекономічну інфраструктуру кожного конкретного регіону.
Згідно з принципами такої моделі управління, держава має все більше трансформуватися в мережу інститутів і агентств, яка взаємодіє зі всіма суспільними партнерами й активними учасниками політичного процесу. Паралельно зі зміцненням зв'язків між складовими ЕПО, державна етнополітика починає базуватися на діалектичній єдності центрального регулювання з механізмами самоконтролю й самоорганізації етносоціальної системи.
У свою чергу, осягнення і врахування суб'єктами державного управління закономірностей етнополітичного розвитку, оволодіння ефективними формами й методами діяльності мають призвести до створення необхідних механізмів функціонування державного апарату, що найбільше відповідає процесам формування української політичної нації. Йдеться про посилення зв'язків державних органів влади всіх рівнів з органами етнокультурної самоорганізації субнаціональних груп українського соціуму, безпосереднє залучення їх представників до процесу прийняття рішень, які стосуються питань етнокультурного життя цих груп. Здійснюватися це може шляхом утворення дорадчих та консультативних рад при місцевих органах виконавчої влади і радах депутатів, комплектації відділів у справах національностей та міграції з представників етнічних груп конкретної області. Остання пропозиція передбачає звернення особливої уваги на процес підготовки відповідних управлінських кадрів серед субнаціональних груп. Важливим кроком до посилення зв'язків між урядовими та неурядовими організаціями є також і передача частини повноважень з питань етнокультурного відродження асоціаціям і комітетам, утвореним представниками субнаціональних груп у межах транскордонного співробітництва в єврорегіонах тощо.
На переконання автора, держава має бути головним агентом формування політичної культури, яка створює комунікативне поле, необхідне для існування громадянської нації як духовно-психологічної цілості. З точки зору визначення основних засобів та механізмів, за допомогою яких цей процес має здійснюватися, на перше місце слід поставити систему соціалізації людини.
Loading...

 
 

Цікаве