WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська політична нація: проблеми становлення - Реферат

Українська політична нація: проблеми становлення - Реферат


Реферат на тему:
Українська політична нація: проблеми становлення.
У Посланні Президента України до Верховної Ради "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році" як одне з найважливіших завдань нового етапу розвитку держави окреслено створення умов для реальної та орієнтованої на національні інтереси консолідації українського суспільства, розвитку української політичної нації. Виходячи з того, що сьогодні кожен четвертий громадянин України за своїм походженням належить до національної меншини, згуртування всіх громадян в єдину політичну націю є нагальним завданням.
Назва "українська нація", за свідченням Ю. Липи, вперше була вжита за часів Богдана Хмельницького [1]. Саме завдяки перемогам гетьмана у національно-визвольній війні 1648 - 1654 років, а ще раніше - існуванню Запорізької Січі, українська культурна ідентичність стала визнаним та вагомим чинником політичної історії Європи. Однак укладений 1654 року в Переяславі договір з Росією надовго загальмував самовизначення українського народу. Андрусівські угоди 1667 року, які Москва уклала з Варшавою, поділили українські землі між Польщею і Московією: Правобережжя відійшло до Речі Посполитої, а Лівобережжя з Києвом - до Московського царства.
Відтоді українська ідентичність існувала, головним чином, як спосіб буття "нижчих" верств населення - його мови, звичаїв, обрядів тощо - набираючи інколи й більш рефлексованих форм: гасел та вимог національно-визвольних рухів, шедеврів духовної творчості кращих її представників, серед яких найбільш знаковими постатями є Леся Українка і Тарас Шевченко. В цілому українство в цей період формується в парадигмі так званої "етнічної нації".
Революційні процеси в лютому і жовтні 1917 року зруйнували монархію і Російську імперію. Перед Україною постала перспектива формування власної політичної нації. Першим кроком, на хвилі революційних подій у Києві 1917 року, стало утворення Центральної Ради - представницького органу широких прошарків населення. Центральна Рада проголосила автономію України і заснувала Українську Народну Республіку. А 22 січня 1918 року було проголошено незалежність держави.
Перемога більшовиків у громадянській війні визначила формування в Україні всіх сфер суспільного життя (як і в інших республіках колишнього СРСР) за казуїстичною формулою: "Соціалістичне за змістом і національне за формою". Начебто може існувати форма без змісту, а зміст - без форми. Водночас Україна стала чітко визначеним національним і територіальним цілим з власною столицею (в 1919 - 1934 роках - Харків; з 1934 року - Київ) і урядом, що мав обмежені, але певні повноваження. Україна мала органи державної влади і управління, бюджет, Державний Герб, Прапор, Гімн, Конституцію. Українську Радянську Соціалістичну Республіку (1921 рік) визнали десятки країн. Згодом, після утворення 30 грудня 1922 року Союзу Радянських Соціалістичних Республік, ці досягнення стали чисто формальними.
В період відновлення зруйнованої Першою світовою і громадянською війнами промисловості в Україні було споруджено сотні заводів і фабрик, що вивело її на рівень розвинених індустріальних країн світу. Водночас 30-ті роки стали найтрагічнішими в історії радянської України. Знищення національної еліти, насильницька колективізація села, масові переселення так званих куркулів, спровокований голод 1932 - 1933 років не тільки значно загальмували формування соціокультурної спорідненості українства, але й завдали нищівного удару генофондові нації, який ще більше посилили наслідки Другої світової війни. Водночас результатом перемоги СРСР у Другій світовій війні стало те, що вперше більшість українських етнічних земель було об'єднано у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки.
В цілому специфіка етнонаціонального розвитку України у складі СРСР визначалася його концепцією розвитку продуктивних сил, яка передбачала максимальну інтеграцію народного господарства кожної республіки в загальносоюзному комплексі. Така "розчиненість" продуктивних сил всіх союзних республік мала своїм наслідком те, що народне господарство України було в цілому дуже розбалансованим і розблокованим, усі галузі і структуроутворюючі елементи економічно й технологічно виявилися не пов'язаними між собою.
Радянський федералізм, хоч як це не парадоксально з огляду на ленінську концепцію розв'язання національного питання, фактично функціонував не як спосіб консолідації націй на основі корінних етносів, а скоріше як засіб їх уніфікації (і тих, що мають власні адміністративно-територіальні утворення, і тих, що їх не мають) в рамках багатоетнічної держави ("моя адреса - Радянський Союз"). Новим етапом формування української нації слід вважати початок 90-х років. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла документ історичного значення - Акт про державний суверенітет, а 24 серпня 1991 року було проголошено незалежність України. 1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, на якому народ підтвердив цей історичний вибір. Того ж дня було обрано й Президента держави.
За короткий термін Україна створила нову систему державного управління, власні Збройні Сили, органи безпеки і правопорядку. Зріс рівень політичних свобод громадян, було знято всі обмеження в духовному розвиткові українського та інших етносів. Українська держава, як рівна серед рівних, увійшла до світової спільноти. Розпочалася напружена робота з створення ефективної економічної системи, розвинених інститутів демократії, підвищення авторитету держави на міжнародній арені. 28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила нову Конституцію України. У вересні 1996 року було здійснено неконфіскаційну грошову реформу і введено повноцінну українську валюту - гривню.
За відносно короткий строк молодій державі вдалося визначити засади етнополітики і створити систему регулювання етнонаціональних процесів, що сприяло подальшій консолідації української нації. Тобто було визначено необхідні умови для забезпечення єдності і цілісності країни у нових історичних умовах, узгодження загальнодержавних інтересів та інтересів усіх етносів, розвитку їх культурної, мовної і релігійної самобутності.
Демократичні політико-правові засади розбудови української нації знайшли адекватне тлумачення в Конституції України. Смисл визначення українського народу з великої та малої літери включає в себе як всю поліетнічну специфіку населення України, так і його громадянську, політичну сутність - рівність громадян усіх національностей перед Законом. Більше того, в третій частині преамбули Конституції право на самовизначення, проголошення незалежності України закріплено не тільки за "українською нацією", а й за "усім Українським народом", чим підтверджено об'єктивну реальність: Україна є батьківщиною, рідним домом для громадян усіх національностей.
Крім того, вперше в пострадянській практиці, в Статті 11 Основного Закону визнається, що крім титульної нації - українців корінними є й інші народи та національні меншини. На підготовчому етапі розробкиКонституції термін "національні меншини та корінні народи" було замінено на "корінні народи та національні меншини" для того, щоб слово "корінні" одночасно відносилося як до слова "народи", так і до
Loading...

 
 

Цікаве