WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська політична еліта доби визвольних змагань (1917 – 1920 роки) - Реферат

Українська політична еліта доби визвольних змагань (1917 – 1920 роки) - Реферат

лібералізм і консерватизм були настільки слабкі, що не становили "...власну творчу силу українського консерватизму", а гетьман спирався на "випадкову міжнародну кон'юнктуру" [3]. Формуючи "двір" на зразок монархічного, П. Скоропадський оточив себе окремими українськими аристократами з шляхетних козацьких родів. Крім Л. Лизогуба, Д. Дорошенка, С. Заводовського, І. Кістяківського, в його оточенні з'являються аристократи-ад'ютанти М. Ханенко, О. Яценко-Борзаковський, В. Кочубей, М. Сахно-Устимович, секретар В. Полетика та інші. Навколо нього гуртуються й представники князівських родів Долгоруких, Голіциних, Кочубеїв, Волконських, графів Радзивіллова і Браницьких, шляхтиз Союзу земельних власників та інші. Ця гетьманська еліта, бутафорно-середньовічна, підштовхує П. Скоропадського до відновлення феодально-монархічного устрою.
Формування гетьманських виконавчих органів на місцях вказує на тенденцію посиленої мілітаризації влади і перетворення військової еліти на військово-політичну. Високі посади в губерніях обіймали генерали, які повинні були "утримувати спокій". (Староста Катеринославщини - генерал О. Хануков, Одеси - генерал В. Мустафін, Миколаєва - генерал де Бонді, Київщини (з кінця серпня) - генерал М. Андріянов.)
Українська політична еліта, "свідомі українці", які в дні перевороту були пасивними спостерігачами, вже через кілька днів виявили своє незадоволення режимом гетьмана. М. Шаповал заявляв, що "…після перевороту соціал-демократи не показувались ніде, але Мала Рада показала пасивність, не сказавши жодного слова з приводу подій". Вже в травні "свідомі українці" оприлюднили "Меморіал", у якому зазначали, що "кабінет міністрів є неукраїнським за своїм складом і політичною орієнтацією. До кабінету не увійшли представники українських партій і українських громадських груп, які власне творили Українську державу. В новий кабінет міністрів увійшли російські кадети, октябристи та взагалі представники тих неукраїнських груп, які завжди вороже ставилися до українського руху…" [4].
Політичні діячі "середньої руки", адміністратори залишилися при посадах і працювали на гетьмана, але у вирішальний час повстання Директорії миттєво перейшли на її бік. Д. Дорошенко підкреслював, що "…весь персонал міністрів був залишений на службі в тому складі, як він був зорганізований за часів Центральної Ради. Серед цього персоналу було багато людей, які попали на дуже відповідальні посади, не маючи для цього ні підготовки, ні службового стажу, ні навіть потрібної освіти. Своїми посадами вони завдячували просто приналежності до національних українських кругів або до соціалістичних українських партій" [5].
За часи гетьмана до управління було прийнято багатьох урядовців, вправних фахівців, які проте не володіли українською мовою і не були "свідомими українцями". Незадоволені "свідомі українці", еліта, яка відчувала втрату своїх позицій, почали створювати центр легальної опозиції - Український національно-державний союз. До нього увійшли переважно центристи, яким не подобалося, що кабінет міністрів сформувався без їх участі: федералісти, самостійники, Українська трудова партія, Партія хліборобів-демократів, Поштово-телеграфна спілка, Союз залізничників. Інший опозиційний табір склався з центристів-демократів, які були в земствах чи в міських думах. Заборона гетьманом з'їзду міст, земств, ліквідація земських управ, спроби протидіяти Всеукраїнському союзу земств призвели до того, що серед еліти земств і міських дум почався процес переходу до опозиції режимові. Був створений опозиційний Український національний союз, до якого увійшла еліта всіх українських партій, за винятком хліборобів-демократів. Вона стала найпотужнішою політичною силою в Україні [6].
Є припущення, що на "київських пагорбах" домінувала неафішована таємна політика - гетьман П. Скоропадський був людиною тільки зовні німецькою, а насправді, виконуючи завдання Антанти, утримував частини німецького і австрійського війська в Україні. Листопадова переорієнтація гетьмана на країни Антанти виявляється тоді повністю логічною, як і її згода підтримати його. Ложа "Молода Україна" була явно франкофільською. В ній, окрім П. Скоропадського, майстром був С. Петлюра. Причому "Молода Україна" поширила свій вплив і на військово-міліційну організацію "Вільне козацтво". Своєю владою гетьман звільнив заарештованого німцями за опозиційну діяльність С. Петлюру. Пізніше, коли до Києва увійшли війська Директорії, С. Петлюра заборонив арештовувати гетьмана [7].
Починаючи з середини 1918 року, коли по Україні прокотилися антигетьманські повстання, П. Скоропадський знову почав шукати порозуміння з національною елітою. Він доручив Д. Дорошенкові вести з нею переговори і умовити лідерів "свідомих українців" увійти до складу уряду. Підсумком переговорів була згода лідерів Національного союзу на прем'єрство Ф. Лизогуба. Новий кабінет передбачався як "коаліційний" і формувався Ф. Лизогубом і В. Винниченком (Національний союз вимагав 8 міністерських портфелів). Кабінет Ф. Лизогуб сформував, але амбіції Національного союзу не були повністю задоволені: він одержав тільки 5 місць (до того ж не провідних міністрів), 4 місця мали прихильники Протофісу, 2 - українські ліберали. Федералісти в уряді лишилися в більшості.
Хоча Національний союз і брав активну участь у формуванні кабінету, тим самим фактично підтримуючи режим гетьмана, але публічно оголосив про свою "невідповідальність за діяльність нового кабінету" і опозицію до нього. Більше того, керівництво Національного союзу на чолі з В. Винниченком стало на шлях підготовки антигетьманського повстання. Вони шукали допомоги в цьому від радянської Росії.
У другій половині жовтня 1918 року гетьманський режим став більш національним і навіть полівішав. Гетьман виступив за земельну реформу, будівництво національної держави, скликання Сейму. Такі зміни були пов'язані з тим, що стала очевидною неминуча поразка "німецького блоку"; гетьман вже міг відкрито підтримувати стосунки з представниками Антанти задля збереження миру в країні.
Але миру якраз і не було. На початок листопада 1918 року гетьман остаточно втратив підтримку в політичних колах. Стара політична база - кадети і "праві" були незадоволені поступками П. Скоропадського. Союз "хліборобів-власників" розколовся на групу дрібних власників, які
Loading...

 
 

Цікаве