WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська національна ідея в дзеркалі преси - Реферат

Українська національна ідея в дзеркалі преси - Реферат

контекстів). До речі, за результатами аналогічного дослідження російських авторів, про яке згадувалося вище, ця інтерпретація посідає лише третє місце. Другим за частотою використання в мас-медійному дискурсі є ототожнення національної ідеї з економічним піднесенням країни (8 контекстів). Вихід на третю позицію (6 контекстів) такого типу інтерпретації К-змінної, як "добробут" цілком закономірне, оскільки вирішення попереднього завдання, за логікою, зумовлює досягнення зазначеної мети.
Далі за частотою використання (4 контексти) розташовані такі умовні типи інтерпретації концепту "національна ідея", як "державність", "історичні традиції", "пріоритет особистості", "соціальна справедливість", "ідеологія". Прикметно те, що "державність" у якості змісту національної ідеї 2005 року не згадується зовсім. Можна припустити, що в медійному дискурсі віддзеркалилося зростання впевненості громадської думки в тому, що Україна як незалежна держава вже відбулася.
П'яту позицію за шкалою частоти використання (3 контексти) посідають такі типи інтерпретації К-змінної, як "культура", "родина", "європейській вибір", "зовнішньополітичний фактор". Деякі типи інтерпретацій згадувалися в проаналізованих текстах від одного до двох разів, тому вони не зафіксовані в таблиці. Серед них такі значеннєві еквіваленти національної ідеї, як свобода, гідність, моральність, стабільність, патріотизм.
По-третє, було здійснено спробу виокремити оцінну складову висловлювань про національну ідею. Стосовно цього можемо лише зафіксувати деякі тенденції, оскільки в багатьох випадках автори досить нечітко позначали своє ставлення щодо наявності такої ідеї в Україні і необхідності її формування. Зокрема, практично всі автори, які згадували національну ідею в обох газетах 1999 року, висловлювали впевненість, що національної ідеї українське суспільство не має. Водночас позитивні і негативні твердження про необхідність свідомого пошуку чи формування її поділилися майже навпіл. У 2004 - 2005 роках полярні думки учасників дискусії вже стосуються і самого факту наявності національної ідеї в суспільстві, і доконечності подальших зусиль для її конструювання.
Звичайно, цифри і факти іноді говорять самі за себе, однак у нашому випадку одержаним емпіричним даним потрібна авторська інтерпретація.
Перш за все, помітну тенденцію зростання активності дискусії щодо національної ідеї в 2004 - 2005 роках можна було б пояснити, принаймні, одним лише збуренням суспільної думки під час президентської виборчої кампанії. Але, як свідчать наші підрахунки, вибори Президента 1999 року не призвели до такого ефекту. Напевно, тоді далося взнаки досягнення суспільством своєрідної рівноваги, коли процеси перетворень було загальмовано і країна потрапила в пастку так званої стагнаційної стабільності.
Події "помаранчевої революції" можна вважати об'єктивним наслідком завершення початкового етапу пострадянського розвитку України. Поза всім іншим, революція "привнесла новий формат спілкування влади, хай поки що і потенційний, з народом", загострила нагальні проблеми їх діалогу, сформувала проблемне поле, до якого входить "потреба пошуку нових форм, дискурсів і практик оптимальних режимів функціонування влади й порядку прийняття рішень в задекларованих новою владою парадигмах відкритості, прозорості та публічності" [14].
З іншого боку, восени та взимку 2004 - 2005 року в центрі суспільної уваги опинилися ті проблеми соціокультурного та інших розколів, які постали у вигляді реальної загрози громадському миру і суверенітету. Тому, на нашу думку, слід очікувати не тільки інтенсифікації публічних дискусій щодо змісту національної ідеї, але й ще більшого їх спрямування до "об'єднавчої" проблематики. Водночас серед проаналізованих газетних текстів помітна думка, що ця ідея має бути максимально універсальною. Тільки тоді вона зможе слугувати об'єднанню різних соціальних, етнічних, конфесійних та регіональних груп в єдину політичну націю.
Учасники дискусій пропонують чимало власних версій національної ідеї. Деякі з них, на нашу думку, заслуговують на увагу державних мужів. Зокрема, це повернення до ідеї нейтралітету України на зовнішньополітичній арені та досягнення нашою країною економічної конкурентоспроможності. Такі ідеї навряд чи заперечуватимуться будь-якими суспільними прошарками. Але, як нам здається, більше сенсу і живої діалектики в таких (теж оприлюднених у пресі) позиціях, згідно з якими національна ідея є поняттям динамічним. Вона перебуває в процесі постійної історичної зміни, її зміст залежить від конкретних викликів конкретного часу.
Сподівання на автентичну культуру й традиції як підґрунтя національної ідеї помітніші не стільки в громадському, скільки в суто офіційному дискурсі. Не випадково культура, поряд з "європейським шляхом", посідає лише п'яту позицію за кількістю згадувань в джерелах. Тут слід брати до уваги специфіку української ситуації - наявність регіональних субкультур. Соціологи аргументовано доводять, що різне ставлення територіальних спільнот до подій історичного минулого країни, атрибутів державності, ідеологічних цінностей та інших елементів політичної культури спричиняє істотний рівень конфліктності суспільних відносин. Не зайвим буде й врахування такого чинника полісемічності змісту національної ідеї в сучасних державах, як глобалізація та інформаційна революція. Про це нагадує, наприклад, відомий фахівець з політичної комунікації Дж. Лалл: "Якщо колись культура традиційно приписувалася спільнотам, які займали спільну територію, розмовляли однією мовою, поклонялися одному божеству та схожим чином поводилися в аналогічних ситуаціях повсякденного життя, то сьогодні маємо зовсім інше бачення. З багатьох причин ідея нації як "країни" не спрацьовує в достатній мірі як аналог терміну культура, бо сьогодні люди, що проживають географічно та політично в одній країні, репрезентують дедалі більше розмаїття етнічних груп та субкультур з власним способом життя, а ще тому, що сьогодні будь-хто користуєтьсябезмежним набором транснаціональних символів і стилів" [15].
Що стосується європейського майбутнього країни (розуміємо, передусім, її вступ до ЄС, СОТ, НАТО) як мети і національної ідеї, то нині, за даними численних соціологічних опитувань, ці прагнення не можна вважати загальноприйнятими. До речі, до нашої вибірки потрапило лише три висловлювання щодо такого змісту поняття "національна ідея", при тому два з них, що характерно, належать російським авторам. Це можна розцінювати як ще одне підтвердження певної кореляції між дискурсом і станом громадської думки.
Додаткового вивчення і спеціального аналізу потребує зміст етно-національної складової української ідеї. Жодних висловлювань, які б відверто наполягали на первинності етно-національного змісту поняття "українська національна ідея" або пріоритетності цінностей та інтересів корінного етносу, в базі наших даних не знайшлося. Винятком можна вважати хіба що точку зору А. Гальчинського, який наполягає на доцільності впровадження державою ідеології "конструктивного націоналізму". Проте, як нам здається, автор має на увазі те, що зазвичай називається патріотизмом [16].
Цікаво відзначити, що за результатами дослідження дискурсу російської національної ідеї, про яке ми вже згадували, пріоритетність національного посідає друге місце за частотою використання в пресі. Але "національне" розуміється в досить широкому діапазоні, найчастіше в контексті проблеми "відродження Росії".
Слід
Loading...

 
 

Цікаве