WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українська національна ідея в дзеркалі преси - Реферат

Українська національна ідея в дзеркалі преси - Реферат


Реферат на тему:
Українська національна ідея в дзеркалі преси
Поняття дискурсу не є новим для філософії, соціології, лінгвістики й політичної науки. Проте його зміст і досі не одержав чіткого тлумачення. В контексті нашого дослідження найприйнятнішим видається визначення дискурсу як способу публічного обговорення подій та ідей, завдяки чому складаються певні форми сприйняття і розуміння соціальної реальності.
Основи теорії політичного дискурсу було закладено ще в 1950-х роках. Зусиллями Дж. Остіна, Дж. Поккока, Д. Говарда, Т. Ван Дейка та їх послідовників було переглянуто чимало традиційних підходів до ролі мови в політичних і соціокультурних процесах. В політичній науці пострадянських країн ці проблеми досліджуються в працях Л. Бессонової, М. Гаврилової, М. Ільїна, Б. Парахонського, К. Петрова, А. Шевченка та інших авторів. Поступово засвоюються різні версії дискурс-аналізу, що застосовуються для вивчення як широких царин суспільно-політичного життя, так і окремих текстів.
Мета статті полягає у викладенні деяких результатів аналізу газетного дискурсу щодо української національної ідеї та з'ясуванні його впливу на процеси соціокультурної інтеграції суспільства.
Концепт "національна ідея" нині активно використовується в загально-громадському і політичному дискурсі. З унезалежненням України дискусії щодо його змісту й ролі не тільки не вщухають, а, навпаки, стають дедалі гострішими. В них беруть участь як політики, вчені, журналісти, так і пересічні громадяни, прагнучи "з'ясувати ступінь самоорганізації українського народу, його здатність самостійно творити державу на рівні вимог сучасної доби" [1].
Тим часом, джерела українського дискурсу національної ідеї досить глибокі. О. Забужко справедливо зауважує, що філософська рефлексія над національною ідеєю була єдиною прямою, нічим не опосередкованою формою самопізнання української національної спільноти. "Вона була дослівно занурена - і, відповідно, розчинена - в товщі тих інтенсивних культурних процесів, котрими напівпробуджений до історичного життя український народ намагався об'єктивувати суверенітет свого духовного бутя…". Впродовж ХІХ і почасти ХХ століття кілька поколінь українських "чистих філософів" національної ідеї і представників "розстріляного Відродження" (В. Липинський, Д. Чижевський, М. Шлемкевич, І. Мірчук, Є. Маланюк та інші) "культурно самоусвідомлювалось власне на грунті "української ідеї" [2].
Відлунням і продовженням цих роздумів у сучасних умовах є численні наукові публікації філософів, істориків, політологів. Їх досить повний огляд міститься у статті Ф. Медвідя в першому номері журналу "Політичний менеджмент" за 2004 рік [3]. В багатьох із згаданих науковцем праць увага зосереджується, передусім, на з'ясуванні змісту поняття "національна ідея", її ролі як чинника консолідації суспільства і остаточного формування української політичної нації як фактора державотворчих процесів загалом. Але слід зазначити, що висновки авторів мають здебільш умоглядний характер.
Вітчизняні соціологи, в свою чергу, нагромаджують фактологічну базу й використовують різні методи аналізу процесів політичної комунікації в суспільстві, завдяки чому зафіксовують і конкретизують певні ознаки змін громадської думки щодо національної ідеї та її впливу на суспільне самопочуття. Так, спираючись на емпіричні дані, І. Попова доводить, що поборники національної ідеї в будь-якій її інтерпретації демонструють більшу впевненість у майбутньому порівняно з тими, кого така ідея не надихає [4].
Водночас матеріали соціологічних опитувань однозначно засвідчують, що фундаментальні розколи, притаманні сьогодні масовій свідомості в Україні, пов'язані, передусім, з глибокою соціокультурною кризою, котра спричиняє втрату стратегічних орієнтирів суспільного розвитку [5]. На нашу думку, в публічному дискурсі щодо національної ідеї на свідомому чи напівсвідомому рівні якраз і відбувається пошук соціокультурного підґрунтя інтеграції українського суспільства. Якщо визначити дискурс як "особливий засіб спілкування і розуміння навколишнього світу (або якогось аспекту світу)" [6], тоді аналіз відповідного дискурсу може сприяти глибшому розумінню процесів самопізнання і колективної самоідентифікації українського суспільства в добу пострадянських трансформацій.
Можна припустити, що головна інтенція всіх учасників цього дискурсу полягає у віднайденні ємного та несуперечливого за змістом політико-ідеологічного концепту, спроможного об'єднати й примирити суспільство, політична культура якого досить фрагментована і навіть конфронтаційна. До речі, цей процес характерний і для Росії, де широке обговорення змісту національної ідеї було ініційовано відомим зверненням президента Б. Єльцина наприкінці 1995 року.
Безперечно, слід враховувати, що завдання штучного конструювання національної ідеї завжди мало і сьогодні має як своїх прихильників, так і затятих супротивників. Останні, посилаючись на історичні факти, підкреслюють, що природна національна ідея може бути сильнішою і довговічнішою навіть за саму державність. Інші дослідники слушно вважають, що у нас поступово "проблема обирання народом бажаного суспільного устрою країни стала об'єктом політичних спекуляцій, сучасної міфотворчості та відвертої демагогії" [7].
Нам здається, попри всі ці зауваги, що в пострадянських країнах національна ідея відіграє роль не стільки усталеного за змістом штучного конструкту, скільки одного з "фундаментальних термінів", котрі "дозволяють суб'єктам політичного процесу дати характеристику й проблематизувати ситуацію, а потім відзначити альтернативи і залучити ресурси для досягнення однієї з них" [8]. В українських умовах це поняття взагалі централізує громадсько-політичний дискурс стосовно широкого кола актуальних проблем: формування загальнонаціональних зовнішньополітичних пріоритетів і узгодження системи базових національних цінностей, залучення культурних та історичних традицій для об'єднання країни, занепокоєння щодо збереження державою цілісності й суверенітету тощо. В такий спосіб публічний дискурс національної ідеї в тій чи іншій мірі впливає на процеси вироблення стратегій державного розвитку і пошук соціокультурного підґрунтя щодо колективної самоідентифікації слабо інтегрованого суспільства, яким поки що є Україна.
За деякими сучасними науковими парадигмами, політика - це "слово в дії" (П. Бурдьє). Тобто, зміст і структура дискурсів не лише відображають уявлення людей про навколишній світ, але й впливають на формування символічної реальності, яка опісля, у свою чергу, здатна спрямовувати в певне річище соціальну практику. Тому "дослідження форм усвідомлення і конструювання політичної реальності передбачає вивчення суб'єктивних схем сприйняття і оцінювання когнітивних і тих, що розвиваються, структур політичного простору" [9]. Такі міркування, здається, можуть бути достатньою підставою для використання поняття "національна ідея" в якості концептуальної змінної (далі - К-змінної) аналітичногоексперименту, який здійснювався автором статті.
Отже, розглянемо основні завдання і технологічні особливості, а також результати аналітичного експерименту. Зауважимо відразу, що ці результати мають проміжний характер, оскільки зазначений експеримент є лише одним з етапів масштабнішого дослідження. Крім того, його проведення за деякими напрямами ще триває. Однак вже опрацьований емпіричний матеріал дозволяє простежити низку загальних тенденцій в процесах дискутування змісту
Loading...

 
 

Цікаве