WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Україна ЄС нові перспективи націотворення - Реферат

Україна ЄС нові перспективи націотворення - Реферат

кордону з ЄС. Тобто - із запровадженням візового режиму на західному напрямку та програмою боротьби ЄС з мігрантами, що матиме негативні наслідки для євроорієнтованих регіонів. Водночас відкритість східного кодону України все більш переорієнтовуватиме підприємства на російську модель.
Посилення ж пропускного контролю на східному кордоні ЄС, про що згадувалось раніше, має ще однин негатив - Україна перетвориться на місце накопичення біженців. А збільшення нелегалів на території нашої країни може тільки суттєво підвищити криміногенну ситуацію. Як свідчить досвід, збільшення кількості біженців стимулює розвиток ксенофобії в країні, що, в свою чергу, призводить до зростання політичного екстремізму. Зрозуміло, що це прямо пропорційно позначиться на негативному іміджі нашої країни як кандидата на вступ до європейської спільноти. Можна покладати надії на пропозиції окремих європейських країн про утворення і фінансування таборів біженців на території України з боку ЄС. Однак навіть це не зніме проблеми біженців, а тому не стимулюватиме процес євроінтеграції. Отже, слід шукати альтернативні моделі. Ймовірно, вони включатимуть і посилення пропускного режиму на східному кордоні. При чому, зважаючи на те, що це - проблема ЄС, представників Євросоюзу можна залучити до співпраці у цій сфері.
Розширення ЄС обумовило те, що "Україна опинилась на перетині двох геополітичних концепцій... Європи та Євразії" [11]. Але, точніше, Україна стала буфером між цими сторонами. Що вже містить суттєві загрози національній безпеці.
Вже сьогодні геополітичні інтереси Заходу і Росії в Україні заклали умови для розколу нації. Особливого масштабу це набуло під час минулих президентських виборів: країни, які виступають гарантами безпеки нашої держави (США та Росія), прямо чи опосередковано використовували наявні в них важелі для досягнення власних геостратегічних цілей, що призвело до виникнення ліній поділу нашої держави. І тому чим довше зберігатиметься стан, коли Україна фактично "зависла" між ЄС та Росією, тим більше посилюватимуться відцентрові тенденції в країні. У свою чергу, це може призвести до утворення зони нестабільності на кордоні ЄС. І навряд чи така тенденція його влаштує.
З іншого боку, буферизація України лише в короткостроковій перспективі вигідна європейській спільноті. По-перше, утворюється культурний кордон, який дає можливість повноцінної адаптації нових членів до норм ЄС. Як писав М. Горинь: "Україна не раз рятувала європейську цивілізацію від навал східних кочовиків, від татарсько-турецької експансії, від російсько-євразійської жадоби" [12]. По-друге, не маючи спільних кордонів з Росією (за винятком Калінінградської області), ЄС має можливість домовитися з буферною Україною про блокування потоку біженців. З Росією таких домовленостей досягти не просто, особливо коли зважити на енергетичну залежність та брак європрагнень останньої. Однак у довгостроковій перспективі така ситуація навряд чи затягнеться. Зміцнення східного кордону України, адаптація нових країн-членів ЄС, диверсифікація енергетичних донорів (Ірак, Закавказзя) змінить геоекономічну ситуацію. І тоді Європейський Союз для власної безпеки буде змушений взяти до свого складу Україну. Тому в його інтересах подавати найближчим часом можливо й символічні, але доволі переконливі сигнали про інтеграційні наміри для стимулювання європейських намірів населення України.
Виходом з цієї ситуації вбачається активніше залучення європейських інвестицій на внутрішній ринок України. Залежно від їх присутності на території України, відбуватиметься стимулювання переходу на європейську модель. З іншого боку, активізація європейського бізнесу в Україні дозволить одержати суттєве євроінтеграційне лобі в керівних структурах ЄС. Та при цьому треба зважити, що Німеччина, яка свого часу виступала лобістом Польщі в євроструктурах, перед тим фактично поставила під свій контроль всю банківську систему нашої західної сусідки [13]. Цього не слід допускати в Україні не тільки у сфері фінансових відносин, але й у сфері виробництва та послуг. Необхідно зробити все, щоб перестати бути сировинним додатком технологічно розвинених країн, тим більше, що деякі переваги маємо. По-перше, при територіальній близькості до ЄС в Україні сконцентрована відносно дешева робоча сила, яка має високу кваліфікацію і трудову мотивацію. По-друге, будучи молодою країною, Україна має інституційну гнучкість. У нас можна "вирішити багато структурних довгострокових проблем, які важко регулювати у високорозвинених європейських країнах, де диспропорції формувалися десятиліттями" [14].
Двополюсна орієнтація України викликала і відповідне ставлення до європейської інтеграції з боку населення, якому в процесі історичного розвитку прищеплено дві різні ментальності. Частина населення підтримує європейську модель розвитку. Однак все ще значною лишається частина громадян, що виступає за євразійську модель. Тому серед головних внутрішніх вад є неготовність населення визнати єдиний геостратегічний курс.
Багатовекторність, як "невизнана" модель зовнішньої політики, відбилась на власній нації. "На глибинному суспільному рівні консенсусу з цього питання не існує - громадська думка розділена" [15]. Порівнюючи Україну з країнами, які вже вступили до ЄС і НАТО, Голова Верховної Ради України В. Литвин заявив, що це є "практично повернення до європейської сім'ї... Для України ситуація виглядає інакше, складніше. Геополітичний курс, як і розв'язання внутрішніх проблем, не можна реалізувати без загальнонаціонального консенсусу" [16]. Політична еліта, намагаючись діяти за принципом "і вашим і нашим", не могла і, скоріш за все, не бажала стимулювати формування повноцінної української нації. З одного боку, політична еліта офіційно оголосила свій курс до ЄС, а з іншого - постійно акцентувала увагу на економічній вигоді участі в євразійських утвореннях [17]. Мовна близькість (відсоток українців, які назвали російську мову рідною, становить 15,8 %, тоді як україномовних росіян - 3,6 % [18]) призвела до того, що Україна ще й досі міцно прив'язана до російського інформаційного простору. Тоді як "між західними ЗМІ та більшою частиною українських споживачів стоїть мовний бар'єр" [19]. Цю проблему за короткий час вирішити неможливо. Одним із механізмів подолання мовних бар'єрів є Болонський процес, але входження в нього
Loading...

 
 

Цікаве