WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Україна ЄС нові перспективи націотворення - Реферат

Україна ЄС нові перспективи націотворення - Реферат

законопроекти, які зараз опрацьовуються в парламенті. Крім того, на черговому засіданні країн-учасниць розглядатиметься заявка України про її участь у Болонському процесі. Попередню згоду про підтримку нашої країни вже дали 12 учасників. А 11 квітня цього року між урядами України та Польщі було підписано Угоду про академічне взаємовизнання документів про освіту та рівноцінність ступенів [6].
Повертаючись від конкретного прикладу до загальної ситуації, слід відзначити, що недоліки, виявлені перевірками Єврокомісії та Ради Європи, були досить значні. Насамперед зверталась увага на корумпованість владних структур, нестабільність України якполітичного суб'єкта. Більше того, розрив між законодавством та реальною практикою відносин після приєднання до європейських конвенцій не зменшується. Тому у вимогах до України "центр уваги зміщено із суто економічних і політичних питань (як це передбачено Угодою про партнерство та співробітництво) на проблему розвитку реальної демократії й наближення до євростандартів в усіх сферах. Як одна з головних цілей, розглядається нагальна проблема не лише формального пристосування (адаптації) європейських правових і демократичних форм, а й неодмінного забезпечення їх практичної реалізації (імплементації). Доповнення адаптації імплементацією в усіх сферах двосторонньої співпраці є ключовою вимогою Євросоюзу до української сторони" [7]. Саме тому, незважаючи на зміну системи влади та досить великі очікування, європейські політики лишаються прагматичними. В Україні, навіть після перемоги "помаранчевої революції", так і не згорнули свою роботу контролюючі комісії. Відповідно до заяв представників моніторингового комітету ПАРЄ Х. Северінсен і Р. Вольвенд, згортання моніторингу України можливе лише після проведення чесних і демократичних парламентських виборів 2006 року [8].
Водночас в самому Європейському Союзі існують суттєві проблеми, пов'язані з прийомом нових членів. Розширення ЄС перетворюється на складний процес адаптації до євростандартів уже прийнятих членів. Це надто витратна справа: нові держави ЄС мають отримати з європейського бюджету понад 40 мільярдів євро. Окремі експерти побоюються, що й цю суму необхідно буде збільшити. Не слід забувати, що в найближчому майбутньому до Євросоюзу можуть прийняти Болгарію, Румунію, Туреччину і Хорватію. В економічному розвитку вони значно поступаються раніш прийнятим державам, тому й сума допомоги, необхідної для адаптації до євростандартів, буде вищою. Затратність прийому нових членів може значно вплинути на саму ідею розширення ЄС. Окремі держави, в основному менш розвинені країни європейського Середземномор'я, вбачають в нових членах споживачів їхніх коштів. Тобто тих, які мали йти на їх розбудову. Логічно, що й надалі вони виступатимуть проти. Значна частина представників Єврокомісії не виключає, що подальше розширення ЄС може призвести до його кризи. Як наслідок, в організації можуть посилитися впливи внутрішніх угруповань держав. А це може призвести до того, що ЄС буде неспроможний вести цілеспрямовану (зовнішню чи внутрішню) політику. І, зрештою, перетвориться на мертву організацію.
Вже сьогодні для Євросоюзу є актуальними питання зовнішньої політики. Ситуація навколо Іраку яскраво засвідчила кризу єдиної політики в Євросоюзі. Збільшення ж членів лише деконцентрує стержень зовнішньої політики. Крім того, події в Іраку висвітлили наявність проамериканськи налаштованих країн ЄС (Польща, Велика Британія) та країн, які не підтримали позицію частини інших членів (ФРН, Франція). У цьому контексті для частини країн ЄС основним є питання внутрішньополітичних пріоритетів нової української влади: чи є вона "євроорієнтованою" чи все ж "проамериканськи" налаштованою.
В такій ситуації Україні вигідно налагодити зв'язки з окремими членами Євросоюзу. Політику наближення ЄС до України в різній мірі підтримують Австрія, країни Балтії, Данія, Фінляндія, Швеція. Серед перспектив найближчого часу слід передбачити тіснішу співпрацю з членами "Вишеградської четвірки" [9]. Доцільним вбачається участь України в перспективних проектах, пов'язаних з розробкою регіональної політики та реалізацією конкретних проектів: розвитку громадянського суспільства та його складових; наукових та освітніх обмінів; співробітництво на рівні органів місцевого самоврядування; прикордонного і транскордонного співробітництва тощо.
Відзначимо, що саме цього року для України відкриваються значні можливості щодо співпраці з "четвіркою", адже до 1 липня головуватиме в ньому Польща - основний лобіст України на європейському просторі. Ймовірно, що найближчим часом може відбутися зближення і з Чехією. Це пов'язується з економічною співпрацею: за січень - серпень минулого року товарообіг між нашими країнами зріс на 65 % порівняно з аналогічним періодом минулого року.
На євроінтеграційні прагнення України значно впливає Російська Федерація. По-перше, сама Європа, хоч і не так міцно, як Україна, прив'язана до російських енергоносіїв. Доки не будуть диверсифіковані енергетичні джерела Європи, "ЄС навряд чи здійснюватиме кардинальні заходи, спрямовані проти посилення політичного та економічного впливу на Україну з боку Росії, від якої залежить стабільність європейського енергетичного ринку" [10]. Саме тому до зміни владної еліти в Україні деякі країни ЄС (Франція, Німеччина) розглядали можливість співпраці з нашою країною лише в контексті відносин ЄС - Росія. Й сама Україна, пов'язана зі своєю сусідкою економічними зв'язками, перебуваючи в значній енергетичній залежності від неї, в умовах браку суттєвої волі правлячої політичної еліти, довго змушена була "інтегруватися" в двох напрямках: в європейському і євразійському. Перемога "помаранчевої революції" дозволила вийти Україні "з тіні Росії" й заявити про себе як країні із самостійною (в даному випадку - незалежною від Росії) зовнішньою політикою.
Але при цьому Україна зіштовхується з "регіональною" проблемою. Фактично утворено дві різні регіональні моделі розвитку: західні та південно-західні області, зважаючи на близькість до ЄС, запроваджували загальноєвропейські моделі прикордонного і транскордонного співробітництва, тоді як північні, східні та південні регіони здебільш розвивались завдяки кооперації із суміжними областями Білорусі та Російської Федерації. Складність ситуації посилюється збільшенням лінії
Loading...

 
 

Цікаве