WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Україна і виклики постіндустріальної доби - Реферат

Україна і виклики постіндустріальної доби - Реферат

змогу вести професійну діяльність із застосуванням "останнього слова науки" і жити саме за західними стандартами комфорту. Глобалізація поволі змальовує "американський спосіб життя" у вигляді чи не єдино можливого в сучасному світі, не попереджуючи про те, що такий спосіб життя є принципово неправильним хоча б через екологічні міркування, якщо вже не казати про необхідність збереження культурно-аксіологічного розмаїття світу.
З іншого боку, очевидно й те, що єство економіки не терпить будь-якого монопольного домінування, в усякому випадку - довго. Необхідно на світовому рівні змінити політику і правила гри таким чином, щоб глобалізація більше відповідала нагальним потребам розвитку як самої економіки, так і інтересам країн та регіонів, що не входять до "золотого мільярда". У доповіді ООН підкреслюється, що "глобалізація з людським обличчям" вимагає управління світом з метою підтримки моралі і прав людини, рівності, справедливості, безпеки, сталості природного середовища, розвитку суспільства та протистояння маргіналізації.
Україні, при вирішенні проблем свого національного розвитку, потрібно визначатися, у якій глобалізації вона бере участь. Питання складне, особливо для діючих політиків, змушених його вирішувати. Владі треба вдумливо, виважено і далекоглядно оцінити нині існуючий розклад світових сил і тенденцій, щоб вийти зі стану залежного розвитку, посісти гідне місце у світі й відігравати свою роль у процесі глобалізації.
Так, неприменшуючи актуальності проблеми протистояння "міжнародному тероризму", "радикальному ісламу", "світовій наркомафії", треба усвідомлювати й те, що не ці "побічні продукти" нашого часу визначатимуть довгострокову перспективу і розвиток. Участь України у цьому протистоянні цілком логічна й закономірна з політичної та гуманітарної точок зору. Але варто бачити і передбачати вплив інших фундаментальних факторів. Наприклад, те, що американському сценарію глобалізації найближчим часом об'єктивно будуть спроможні протистояти інші центри сили, носії власних варіантів глобалізації - Європейський Союз, Китай (за умови його домінування у Південно-Східній Азії). Може бути й безліч інших варіантів. Розвиток світової цивілізації може піти і зовсім несподіваним шляхом.
Культурологи, що переймаються проблемами майбутнього, не випадково пишуть про початок "конфлікту цивілізацій" [8]. Саме цивілізаційні, історичні особливості світових культур починають зараз відігравати все помітнішу роль на міжнародній арені. І конкретна економічна конфігурація якогось великого державного утворення, його політика та військова міць є лише технологічним вираженням особливостей даної культури. Перемоги й поразки зароджуються, насамперед, у культурній самосвідомості нації. Як пише А. Столяров, для ісламської цивілізації, що виникла на сімсот років пізніше цивілізації християнської, зараз починається "осьовий час" [9]. У Європі аналогічний період утворило Відродження. Це період пасіонарності, період усвідомлення себе новою всесвітньою спільнотою, період жадібного освоєння світу. Період, коли здається безсумнівним, що світ можна легко й просто перетворити та встановити у ньому закони, які забезпечать рівноправність і справедливість. Таким сценарієм теж не можна нехтувати.
Але яким би шляхом не пішов розвиток світової цивілізації, Україна не повинна виступати у ролі сателіта. В ситуації багатозначної непередбачуваності вона повинна знайти своє місце і виробити власну геостратегічну позицію. І не тільки політичну, а й економічну та соціокультурну. Критично осмислений досвід останніх дванадцяти років буквально волає про необхідність підходити до цього обережніше і знаходити мудріші рішення.
Вважається, що на виклики глобалізації відповідають, головним чином, економіка та бізнес, породжуючи такі явища, як транснаціональні капітали, світові фінансові ринки, міжнародні корпорації й банки. Але, по-перше, глобалізація не зводиться до одного тільки господарського, економічного виміру, і, по-друге, не можна недооцінювати тієї важливої обставини, що національна держава теж спроможна давати відповіді на історичні виклики подібного роду. Саме у цьому контексті слід розглядати проблему взаємин національної держави і ТНК у сучасному світі, що глобалізується.
Глобалізація в її нинішньому вигляді, безперечно, звузила можливості національних утворень впливати на світову економіку, поставивши під сумнів соціальні досягнення розвинених країн і перспективу створення соціальних держав у країнах, що й досі розвиваються. Але це не означає, що епоха національних спільнот завершена, що всі кинулися до світу без кордонів, і роль національної держави зійшла нанівець. Тому партії і впливові політичні сили у будь-якій країні, за рідкісним винятком, не квапляться посідати космополітичну позицію стосовно глобалізації, а шукають свої національні відповіді на її виклики. Чим інтенсивніше виявляє себе глобалізація, тим більше держава повинна зберігати інтерес своєї "функціональної цілісності". І тим функціонально важливішою стає політика внутрішня, а не зовнішня.
Шляхи вирішення проблем, породжених глобалізацією, ще потрібно буде знайти, окреслити. Але вже сьогодні зрозуміло, що "глобалізація з людським обличчям", яку змогла б підтримати більшість народів і країн світового співтовариства, можлива лише за умови зміни загальної парадигми всесвітньо-історичного розвитку і створення нової моделі життєустрою та світопорядку. Глобалізація, яку зрозуміємо саме таким чином, мислиться як перспектива та шлях створення світового солідарного суспільства, справді вільного й справедливого, причому для всіх народів, націй і країн, а не тільки для "золотого мільярда". Це відбудеться тоді, коли, як це не парадоксально прозвучить, глобалісти погодяться з ідеєю-гаслом антиглобалістів - "Світ повинен бути іншим!" і покладуть його в основу діалогу.
Можливість такої трансформації багато вчених пов'язує з початком переходу світової спільноти від індустріального розвитку до постіндустріального, інформаційного суспільства, що визначає основний вектор і світоутворюючу функцію всього трансформаційного процесу, його мотивацію, якість і обрис. У цій парадигмі розвитку інтеграція потрібна для вирішення завдань зовсім іншого порядку, іншого масштабу
Loading...

 
 

Цікаве