WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Україна і виклики постіндустріальної доби - Реферат

Україна і виклики постіндустріальної доби - Реферат

безкомпроміснішого та жорсткішого характеру, сприяючи успіху сильних, а слабких роблячи ще слабкішими. Така ситуація є істотною характеристикою глобального контексту часів постіндустріального суспільства.
Значна частина національного багатства постіндустріальних країн представлена сьогодні інтелектуальним капіталом. В умовах, коли інформація і знання стають безпосередньою продуктивною силою, виникає монопольний ресурс, що характеризується абсолютно новими якостями, яких ніколи раніше не знало суспільне виробництво. З одного боку, саме засвоєння людиною знань та інформації тотожне, у певній мірі, виробництву нового знання; у той же час і передача знання іншим людям не зменшує кількості цього ресурсу. Воно виявляєтьсяпрактично невичерпним.
З іншого боку, доступ до цього специфічного ресурсу обмежений, тому що знання відрізняються від більшості індустріальних благ своєю рідкісністю, а витрати, необхідні для їхнього створення, доступні сьогодні тільки постіндустріальним країнам. Тому цінність знання визначається законами цін монопольних благ, а його творці - не тільки окремі особистості-інтелектуали, а й цілі співтовариства - опиняються у привілейованому становищі. У цьому контексті особливої уваги заслуговує те, що окремі індивіди, соціальні групи і навіть нації, які використовують нині переваги технологічного прогресу, розпоряджаються таким багатством, яке вони не привласнили у ході експлуатації пригноблених класів, а створили самі своєю творчою діяльністю, чи, у крайньому випадку, отримали в результаті ринкового обміну [4].
Виробництво, використання і споживання знань (knowledge economy) на межі тисячоліть визначають взаємовідношення розвинених держав із рештою світу. Нерівність між соціальними класами, яка зберігається у вигляді опозиції "носії та виробники знань" - "некваліфіковані працівники", в ході глобалізації поступово перетворюється із внутрішньо-економічного явища, характерного для кожної окремо взятої держави, на явище світове.
Якщо експансія "економіки знань" різко знизила залежність країн постіндустріального розвитку від усіх інших і зміцнила їхню внутрішню сталість, то усвідомлення ролі знань у сучасній господарській системі викликало переорієнтацію основних торгових, інвестиційних і міграційних потоків. Наприкінці ХХ сторіччя постіндустріальний Захід став осердям наукового потенціалу людства, найважливішим джерелом індустріального і навіть аграрного багатства. Сьогодні 500 найбільших ТНК забезпечують більше чверті загальносвітового виробництва товарів і послуг. Їхня частка в експорті промислової продукції досягає 1/3, а в торгівлі технологіями й управлінськими послугами - 4/5. При цьому 407 із них належать країнам "великої сімки". 24 тисячі транснаціональних компаній мають штаб-квартири у 14 найбагатших країнах світу [5].
Стає очевидним, що найбільш ефективною виявляється взаємодія країн, що складають постіндустріальну цивілізацію, між собою, а не з країнами, що перебувають на нижчому щаблі господарського розвитку. Таким чином, постіндустріальний світ починає замикатися у власних межах. Другий наслідок полягає в тому, що більшість країн потрапляє у зростаючу залежність від постіндустріального світу як постачальника нових технологій та інформації.
Користуючись реальною перевагою у сфері економіки знань (а звідси й перевагою індустріальною, військовою та політичною), країни західного ареалу стягують на себе велику частину стратегічних світових ресурсів. Це дозволяє їм підтримувати власний високий рівень життя, але одночасно це ж спричиняє відносне зубожіння інших країн.
Поки що процеси всесвітньої глобалізації розгортаються під орудою західних транснаціональних структур - Міжнародного валютного фонду, Всесвітнього банку тощо. Це викликає занепокоєння, оскільки такий порядок може бути встановлений надовго. Країни Заходу і далі залишатимуться у привілейованому становищі, а інший світ буде постачати їм сировину і дешеву робочу силу.
Така перспектива загрожує й Україні, оскільки вона втрачає спеціалізацію у наукомістких галузях та провідні позиції в науці. Тому Україна може запізнитися й приректи себе на перманентну відсталість. Утім, вона не може й легковажно поспішати, підмінюючи стратегічні рішення заходами кон'юнктурного маневрування. Україна ще має самовизначитися стосовно процесу глобалізації, але, насамперед, звільнитися від дивного фаталізму в сприйнятті самої глобалізації.
З одного боку, треба реально усвідомлювати, що сьогодні цей процес відбувається в руслі неоліберальної парадигми і скеровується на користь ключових суб'єктів - лідерів глобальної економіки. Політика неоліберального глобалізму, що цілеспрямовано визначається США та їх геополітичними партнерами - країнами так званого "золотого мільярда", діє на користь транснаціональних капіталів і мало рахується з національними інтересами, нестатками й потребами решти людства, нав'язує свої рішення у міжнаціональних і міжрегіональних конфліктах. Як ілюстрацію до цієї тези можна навести слова президента Європейського Союзу Романо Проді. Звертаючись до учасників засідання Європейського парламенту, він, зокрема, сказав: "Всі розуміють, що ми будуємо дещо, що відкриває нам дорогу до світового панування. Це не звичайний торговий союз чи політичне утворення. Мабуть, не всі усвідомлюють, що національним державам, кожній нарізно, потрібно буде доводити своє право на існування у новому світі" [6].
На жаль, згідно з розумінням глобалізації як вестернізації, зараз "доводити" своє право на існування національним країнам потрібно не тільки й не стільки у військовому чи політичному і навіть не в економічному плані, скільки у ціннісному аспекті. Справа не лише в тому, що той, хто сповідує "постматеріалістичні цінності" [7] та володіє когнітивним капіталом, виявляється монополістом на блага матеріальні. Глобалізаційні процеси призводять не лише до майнової нерівності між цілими націями - вони впроваджують нерівність ціннісну.
Мається на увазі, що вищий клас, і, зокрема, інтелектуали-професіонали нових галузей сервісної сфери в усіх країнах світу навчаються сповідувати цінності, характерні для західноєвропейських традицій, а не для власного історично-культурного середовища. Саме завдяки цій обставині вони мають
Loading...

 
 

Цікаве