WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Удосконалення форм соціалізації і процес становлення особистості - Реферат

Удосконалення форм соціалізації і процес становлення особистості - Реферат

об'єктивні знання про демократію, про політичну систему, про Конституцію, розподіл влади, про автономії, про права меншин, право на страйк тощо.
При формуванні системи політичної освіти істотним моментом буде її структурування, а саме: виділення основних ланок, яким відводиться провідна роль у поширенні політичних знань і від яких здебільшого залежить формування громадської думки (вихователі, учителі, викладачі вузів, журналісти, учені, працівники системи освіти дорослих тощо).
Якщо болісний перехід до ринкової економіки й демократії затягнеться в на тривалий період, якщо не використати перевірений досвідом інших країн метод налагодження нормального життя, у якому, окрім усього іншого, повинна діяти повноцінна система політичної освіти громадян, то виросте чергове покоління політично неосвічених людей.
Таким чином, політична освіта є однією з найважливіших умов перетворення нашого суспільства з об'єкту маніпуляції з боку влади та конфліктуючої з нею опозиції на колективний суб'єкт політики. Система такої освіти, організована в державному масштабі, сама по собі стає чинником захисту громадянського суспільства (або його паростків) від деспотизму держави, надмірного посилення її окремих інститутів, сумнівних дій деяких політиків. Відомо, що рабу не треба розбиратися в справедливості рішень верховної влади, достатньо лише оповіщення. Люди, позбавлені політичних знань, приречені на безсловесність і скніння. "Колективне несвідоме" все ще процвітає на українських теренах, незважаючи на всі красиві слова про формування громадянського суспільства, піднесення політичної культури на новий рівень, просування до справжньої демократії. І створення державної системи освіти як інструмента захисту суспільства від натиску самої держави не буде нонсенсом. Як свідчить історія, сучасна держава, що базується на засадах плюралістичної демократії, бере на себе основний тягар освіти мас, аби не дозволити застигнути свідомості людей, особливо молодих, у "формах" якоїсь однієї ідеологічної течії і завдяки цьому не дати підірвати свої плюралістичні основи. Але щоб цілі політичної освіти не спотворювалися, право контролю за її програмуванням повинно взяти на себе громадянське суспільство, що формується, і створені ним спеціальні структури.
У свою чергу, політична освіта сприятиме удосконаленню форм політичної соціалізації, без чого неможливо уявити роботу політико-культурного механізму становлення української політичної системи.
При цьому загальноприйнятим є розподіл політичної соціалізації на дві основні форми: пряму й опосередковану. При прямій політичній соціалізації зміст орієнтацій, яких набуває індивід, завжди носить яскраво виражений політичний характер. Такими, наприклад, є уявлення про політичний і державний устрій тієї чи іншої країни, про діяльність різних політичних партій, про внутрішню й зовнішню політику, про характер політичної ідеології тощо. У випадку ж опосередкованої соціалізації індивід виробляє орієнтації, які самі по собі не є політичними, але водночас впливатимуть на його політичну поведінку в майбутньому. Наприклад, унаслідок спілкування з батьками, вчителями та іншими неполітичними суб'єктами, які мають певну соціальну владу, індивід розвиває в собі почуття поваги (або неповаги) до влади й авторитету взагалі, яке з часом переходить у нього в почуття поваги (або неповаги) до політичної влади й політичного авторитету.
До основних методів прямої політичної соціалізації звичайно відносять наслідування, передбачення, політичне навчання й політичний досвід, а до основних методів опосередкованої соціалізації - міжособистісну передачу, участь у неполітичних організаціях й узагальнення. Визначаючи різницю між прямою й опосередкованою формами політичної соціалізації, західні ідеологи віддають перевагу останній. І не випадково, оскільки опосередковану форму політичної соціалізації, пов'язану з неполітичними орієнтаціями індивідів, вони розглядають, як природне продовження й завершення загальносоціального розвитку людини. Пряма й опосередкована форми політичної соціалізації діалектично переплітаються й відтворюються в динаміці політичного світу особистості у вигляді її політичної адаптації й політичного самовизначення. Політична соціалізація особистості відбувається у вигляді політичної адаптації, якщо її головною стороною виступає політизація, і у формі політичного самовизначення, якщо її головною стороною виступає генералізація, тобто виведення політичного "Я" з усієї системи установок, орієнтацій і цінностей особи.
Органи політичної соціалізації поділяються на первинні і вторинні групи. Критеріями такого розподілу є характер особистих контактів і ступінь формальної організованості. Первинні - це безпосередньо контактні і, як правило, неформальні групи. Вторинні - це неперсоніфіковані групи з формально організованою структурою. До первинних груп політичної соціалізації належать сім'я, об'єднання друзів і товаришів (так звані групи рівних - peer groups), ділові, релігійні, ігрові та інші малі групи; до опосередкованих - школа, робітничі спілки, політичні організації й засоби масової інформації.
Віддаючи належне первинним органам політичної соціалізації, не можна в той же час применшувати значення і вторинних органів, оскільки саме у них сконцентровані такі важелі впливу на особу, які практично недоступні первинним органам - як, наприклад, радіо,преса, телебачення. Причому, вторинні органи виконують особливу роль як у політичній соціалізації зокрема, так і в розвитку сучасної української політичної культури взагалі.
На думку В. Шкляра, політична практика сьогодення підтверджує бінарність ролі мас-медіа в культурному просторі: вони не лише репродукують (відтворюють) культурно-політичну ситуацію, але й значною мірою продукують (творять) її [4, с. 96].
Сьогодні в Україні реформованість або недорозвиненість вітчизняного мас-медійного ринку значно погіршує інформування громадян, а за браком потужної системи прес-служб, які б надавали журналістам повну й достовірну інформацію, негативно впливає в цілому на суспільну стабільність [5]. А це руйнує навіть ті невеликі досягнення на шляху формування демократичних підвалин політичної культури, які ми маємо.
Недостатнє правове забезпечення роботи ЗМІ й правовий захист населення від недоброякісної інформації тих самих ЗМІ, хоча певні зрушення є [6], призводять до кризових політичних ситуацій ("касетний скандал" тощо), а потім зовсім гальмують, нехай невеликі, але досягнення в плані консолідації суспільства навколо демократичних реформ. На думку А. Чічановського, "керуючись демократичними нормами, ЗМІ повинні виступати за консолідацію суспільства й, незважаючи на різноманітні платформи й напрями, відстоювати найважливіші цінності загальнолюдського співжиття, політичного плюралізму, свободи слова і прав людини, розкривати свій творчий потенціал з точки зору національної ідеї саме в контексті шанобливого ставлення до національних цінностей та ідей своїх сусідів" [7, с. 92].
Таким чином, розмірковуючи про роль ЗМІ в політичній соціалізації й у формуванні політичної культури в цілому, слід наголосити на необхідності потужного кроку як з боку правового забезпечення, так і з боку інформаційного простору, який слід зробити Україні до нових інформаційних відносин, необхідних для формування політичної культури інформаційної доби.
Література:
1. Липсет С. Политическая социология // Американская социология. Перспективы, проблемы, методы. - М.: Прогресс, 1972. - 350 с.
2. Лисенков М. М. Политическая культура советского человека. - М.: Московский рабочий, 1983. - 196 с.
3. Ребкало В. А. До нової парадигми політичної культури. // Політологічний вісник: Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції "Політична думка в Україні: минуле і сучасність". - К.: НМКВО, 1993. - 178 с.
4. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра / За заг. ред. проф. В. І. Шкляра. - К., 1998. - 180 с.
5. Петрів Т. Інформаційна доба і проблеми сучасної політичної культури // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць. - Вип. 5 / Гол. ред. проф. В. І. Шкляр. - К., 2001. - С. 29 - 32.
6. Різун В. Роль ЗМК в демократичному суспільстві // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць. - Вип.. 2 / За заг. ред. проф. В. І. Шляра. - К., 2001. - С. 13 - 16.
7. Чічановський А. Толерантність культур як умова функціонування глобального інформаційного простору // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць. - Вип. 5 / Гол. ред. проф. В. І. Шкляр. - К., 2001. - С. 88 - 94.
8. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве