WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Традиції українського „ринку влади” - Реферат

Традиції українського „ринку влади” - Реферат

розвивати свої демократичні традиції, більше того - впливати на політичний клімат всього Литовсько-Руського князівства. Так, звід законів "Руська правда" став основою для розробки Литовського статуту. Багато українських міст одержало європейський статус місцевого самоврядування - магдебурзьке право. У ті часи налагодилося досить тісне і плідне співробітництво українського народу з багатьма європейськими країнами. Українці прилучалися до цінностей західноєвропейської цивілізації, яка навіть тоді відзначалася певним рівнем розвитку демократії.
Надалі, коли утворилася Річ Посполита, становище українців різко ускладнилося.Національне, економічне, політичне та релігійне гноблення сприяло нагромадженню потенціалу соціального протесту, що, зрештою, призвело до пасіонарного викиду енергії українського народу в процесі його самоорганізації у вигляді масштабної революційної Національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького в середині ХVІІ століття.
У ті роки характер політичного процесу різко змінився. Однак демократичні традиції збереглися й одержали подальший розвиток у наступний період, сприяючи формуванню національного політичного ринку.
Казацько-гетьманську християнську республіку, що сформувалася в процесі Визвольної війни, багато дослідників вважають класичним результатом політичної самоорганізації українства [5].
Демократичні традиції державного устрою розвинулися й збагатилися в умовах козацько-гетманської держави. Саме тоді утвердився, по суті, республіканський демократичний лад: реальною була рівноправність громадян-козаків, діяла козача рада, функціонували обрані органи влади - від гетьмана до старшини й отаманів, існував козачий "присуд" тощо.
Як і в часи Київської Русі, у якій функціонувало народне віче, козаки демократично обирали лідерів. Особа, що обиралося в козацький уряд, повинна було двічі відректися від пропонованої посади і погоджувалася лише на третю пропозицію - після важливих домовленостей, що прикривалися ритуальною сваркою і погрозами. А вся церемонія виборів закінчувалася покладанням старими козаками на голову обраного жмені землі. Цей символ означав, що обраний стає слугою громади, яка його обрала.
Ця соціополітична і психологічна схема побудови влади грунтувалася на особливостях української ментальності, національної психіки. У той же час говорити, що демократизм українського суспільства є лише наслідком психологічних факторів, як справедливо відзначає В. Бебик, було б неправильно. На формування ментальності впливають соціокультурні фактори. З урахуванням того, що в період існування козацької держави не склалися постійні соціальні структури, соціальним прошаркам була притаманна "розмитість", а самосвідомість українців, в силу умов попереднього історичного розвитку, була малорозвиненою, можна стверджувати, що такі обставини не були сприятливими для формування національної абсолютистської влади [6].
Генеральний уряд, що складався з козачої старшини, був вищим ешелоном влади в республіці, повноваження якого поширювалися на всі землі України, підконтрольні Війську Запорозькому. Генеральний уряд був підзвітний органу державної влади, який можна вважати зразком українських демократичних інститутів - військовій раді, зборам усього війська. Скликали їх для вирішення найважливіших питань соціально-політичного життя, ведення війни, виборів гетьмана і складу генерального уряду. Поточне керування здійснювалося генеральним урядом у складі гетьмана та її найближчих помічників - членів ради генеральної старшини.
Гетьман був офіційним главою держави, наділявся широкими повноваженнями для здійснення політичних, військових, господарських, фінансових і судових функцій. Члени генеральної старшини виконували функції міністрів та керували конкретними сферами громадського життя. Місцеве управління здійснювалося полковими урядами, що обиралися полковою радою. Ця рада мала велику вагу і при необхідності могла не тільки обмежити свавілля полковника, але й позбавити його влади. Сотенний уряд представляли сотник та його помічники. У містах правили виборні міські старшини, у селах - сільські отамани. У великих містах, що мали привілей на магдебурське право, влада належала магістратам.
Звертає на себе увагу той факт, що представники державної влади і місцевого самоврядування усіх рівнів були виборними і звітували перед своїми виборцями.
Таким чином, у період, що розглядається, продовжували розширюватися й зміцнюватися демократичні традиції українського народу, формувалися елементи політичного ринку влади. В "Історії запорозьких козаків" Д. Яворницький докладно описує порядок проведення військових, курінних і паланочних рад, що були вищими адміністративними, законодавчими і судовими органами [7]. Аналіз цього джерела показує, що, незважаючи на удавану стихійність виборів козацької старшини, існували команди "піарщиків", які могли сформувати думку козацької ради і забезпечити обрання певної особи на адміністративну посаду.
Особливо чітко простежується робота з організації суспільної думки, коли йшлося не про вибір військової старшини, а про інші питання, наприклад, походи проти ворогів. У цьому випадку козацька рада розділялася на два кола (дві партії): чернь і старшина, заможні козаки. Якщо чернь рішуче відмовлялася від пропозиції, то партія заможних з нею спочатку начебто погоджувалася. Однак у той же вечір починався процес, який можна назвати якщо й не політичним маркетингом, то, напевне, "політичним торгом" з використанням досить ефективних агітаційно-політичних технологій. Представники партії, що програла, оперативно проводили "антирекламну кампанію" проти прийнятого рішення. Робота велася індивідуально, по куренях. Посол країни, що просила козаків про допомогу, обіцяв винагороди. Козацька старшина, що клопотала про тем ж саме, починала умовляти козацьку раду погодитися на принадні та вигідні умови, "щоб не піддатися загальній ганьбі й осміянню за відмову в похвальному підприємстві проти ворогів Христової віри". Якщо рада стояла на своєму, тоді кошовий отаман виходив з "кола", повідомляючи, що не бажає залишатися ватагом людей, які не дорожать військовою честю, козацькою славою та добрим ім'ям. Г. Почепцов справедливо бачить у цих перипетіях елементарні методи політичного торгу, "маркетинговий хід", відомий ще з античних часів [8].
Уся ця кампанія тривала
Loading...

 
 

Цікаве