WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Томаш Гаррі Масарик про державотворчі процеси в Україні в першій половині XX століття - Реферат

Томаш Гаррі Масарик про державотворчі процеси в Україні в першій половині XX століття - Реферат

влади в державі. Але з правового погляду договір не був легітимним, оскільки Т. Масарик засвідчив його як голова політичної організації Чехословацької Національної Ради, а не глава країни. Тому такий документ, скоріш за все, слід розцінювати як вияв симпатії і підтримки, що не зобов'язував жодну із сторін виконувати його положення, хоча сторони й розраховували на певні дивіденди. Україна прагнула заручитись підтримкою країн Антанти, а Чехословацька Національна Рада хотіла зберегти своє військо, необхідне їй як карта у відносинах з Францією та Англією, як символ підтвердження стійкого наміру домагатись утворення власної держави.
На той час український національно-визвольниий рух частково досяг своєї мети: було відновлено автономію. Але, залишаючись частиною Росії, Україна не набула статусу суб'єкта міжнародного права, і це не давало можливості заручитись дипломатичною та військовою підтримкою Антанти. Великі держави, розмежовуючи Центрально-Східну Європу, не знайшли на її мапі місця для України.
Будучи добре обізнаним з політичною ситуацією й пов'язуючи майбутнє Чехословаччини з країнами Антанти, Т. Масарик не був схильний підтримувати ідею не тільки державної, а навіть і національної самостійності України. На нашу думку, така позиція зумовлювалась прагненням зберегти за собою статус одного з найважливіших репрезентантів слов'янства в очах великих держав. Тому, услід за союзними країнами, Т. Масарик вважав за необхідне зберегти цілісність повоєнної демократичної Росії. Він наголошував, що відокремлення України від Росії призведе до нового розлому в слов'янському світі, ослаблення позицій Росії, а відтак Німеччина використає Україну для своїх політичних планів [10].
Поставши перед загрозою більшовизму, Центральна Рада 9 січня 1918 року приймає IV Універсал, яким було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Такий поворот подій змінив становище в Європі. Звісно, в цих умовах Т. Масарик мав визначити свою позицію щодо українського питання. Ситуація, у якій він опинився, була непростою. Україна почала вести перемови з Німеччиною та Австро-Угорщиною, країнами, проти яких спрямовувався чеський національно-визвольний рух. Неприйняття такого зближення викликалось не тільки загрозою пангерманізму, а й тим, що воно таїло небезпеку для чеських легіонів, котрих могли роззброїти або просто віддати австрійським властям.
Згідно з частиною 5 "Положення про чеське військо на території УНР", у разі виходу УНР з війни воно звільнялося від взятих зобов'язань щодо УНР і мало можливість вільно, але без зброї залишити межі України [11]. Тому вже 10 січня 1918 року Т. Масарик проінформував міністра закордонних справ України О. Шульгіна про скасування угоди й про те, що чехословацькі легіони залишають територію України. У мемуарах "Світова революція" Т. Масарик пише: "Я сказав міністру Шульгіну, що в даній ситуації відокремлення від Росії вважаю помилкою. Головним чином тому, що, виснажена війною і не готова до ведення будь-яких військових дій, Україна підпадає у велику залежність від німців і австрійців" [12].
Критикуючи політику Центральної Ради, Т. Масарик у цій же праці робить загальний огляд політичної ситуації й визнає: "Україна уклала мир під тисненням дужчого партнера" [13]. Звичайно, укладення Брест-Литовського миру, загроза більшовизму ускладнила ситуацію для чеського політичного і військового проводу. Але й для антибільшовицьких сил Росії й українців вивід чехословацького війська, на підтримку якого вони розраховували, був небажаним. Т. Масарик згадує: "На мене налягали Корнілов, Алексеєв, Мілюков, також більшовики, і українці були проти нашого відходу, оскільки намагалися залучити нашу армію для своїх дій" [14].
З огляду на інтереси чеської визвольної акції, цілком виправданий нейтралітет Т. Масарика щодо внутрішньополітичної боротьби на території Російської імперії. "Я поводився відносно Росії у всіх фазах її розвитку, - підкреслює він, - керуючись своїм знанням відносин і нашою національною програмою" [15]. У цьому випадку таку його позицію можна пояснити, але незрозуміло донині, як оцінити таке: під Крутами розгорівся нерівний і жорстокий бій, а 50 тисяч добре озброєних і досвідчених чеських легіонерів стояли під Лохвицею, Борисполем і Пирятином і не надали українцям допомоги [16]. Якщо виходити з того, що підтримці перешкодило підписання Брестського миру з Австрією і Німеччиною і що це суперечило інтересам чехів, то й більшовицька Росія була скомпрометована миром з Німеччиною, однак ніщо не завадило Т. Масарикові піти на переговори з нею. Одного посилання на те, що невизнання IV Універсалу сприяло підписанню угоди з командувачем Східного фронту більшовицької армії Муравйовим, недостатньо [17]. Напевно, в оцінці такої позиції слід виходити з твердження першого президента ЧСР: "...мені здається, що російська революція була для нас і для нашого визволення скоріше плюсом, ніж мінусом. При цьому я маю на увазі не лише наші легіони в Росії, але і вплив російської революції на нас вдома (на Австрію і Європу взагалі). Навіть більшовицька революція не накоїла нам лиха" [18].
Неабиякий вплив на ставлення Т. Масарика до української державності чинив і зовнішній фактор. Не можна не враховувати того, що з укладенням Брест-Литовського миру українська держава виходила на міжнародну політичну арену як прихильниця політики центральних країн, а це посилило побоювання серед західних державних діячів, що Німеччина виступить головним оборонцем суспільного порядку на Сході в умовах загрози більшовицької навали. Саме тому держави Антанти спирались переважно на антибільшовицькі сили Росії, які, як вони вважали, могли реорганізувати політичне життя в країні. На думку Т. Масарика, брак демократичних традицій на Сході Європи значно утруднить цей процес, бо тут "треба буде витворити нові держави, нові форми влади і закласти основи для цивілізованого життя" [19].
Міркуючи над післявоєнною реконструкцією Східної Європи й необхідністю утворення нових держав, Т. Масарик повертається до питання про майбутнє українського народу. За його словами, "...угорські малоруси (українці Закарпаття - Авт.) бажають стати автономною частиною Чехословацької держави... Малоруси в Галичині вирішать свою майбутність і, зокрема, ставлення до Польщі та України... Росія об'єднається з федерацією народів. Україна буде автономною частиною Росії - спроба бути самостійними показала українцям, що їхнє відокремлення від Росії веде їх у підлеглість до німців..." [20].
Виникнення ЗУНР засвідчило масовий характер українського національного руху. Таку звістку Т. Масарик отримує в Америці, і, як засвідчує його секретар Я. Цісарж, приємно був вражений. Він тоді зауважив: "Я і не думав, що українці на це спроможуться" [21].
Незважаючи на те, що політичне становище ЗУНР відрізнялось від становища УНР, бо вона виникла на землях, які до 1914 року належали Австро-Угорщині, союзні держави й Чехословаччина невиокремлювали українське питання й розглядали його в загальноросійському контексті, тим більше, що Росія
Loading...

 
 

Цікаве