WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Типологічне позиціювання національних організацій в інституціональній структурі громадянського суспільства - Реферат

Типологічне позиціювання національних організацій в інституціональній структурі громадянського суспільства - Реферат

Очевидно, що органи місцевого самоврядування, політичні партії і громадські організації за інтересами є трьома суттєво різними формами громадської самодіяльності, які містяться на окремих щаблях суспільно-політичної ієрархії (мають різний політико-правовий статус, функції і завдання). Доволі специфічними постають також професійні спілки, релігійні організації, комерційні фонди чи кооперативи. Кожна з цих груп громадських об'єднань пов'язана з досить суттєвою і водночас відносно самостійною сферою суспільних відносин - соціальною, економічною, релігійною,чим визначається їх особлива історія, роль та інституційна форма.
Отже, керуючись структурним підходом, можна говорити про наступні форми представництва етнічних інтересів. По-перше, це органи самоврядування. Йдеться, очевидно, про найбільш політизовану та інкорпоровану в структуру державної влади форму репрезентації етнічності. Втім, характер співвідношення національного самоврядування і державної влади може бути різним. Тільки на прикладі української історії можна розрізнити принаймні три варіанти такого співіснування: національно-територіальна автономія як елемент територіально-політичного устрою держави (національні сільради, райони чи навіть суб'єкти федерації); органи представництва національно-культурної або національно-персональної автономії (наприклад, Національні Збори та Національна Рада - за законом УНР про національно-персональну автономію), які існують у межах конституційно-правового поля ("Органи Національного Союзу" характеризувались у ст. 9 згаданого закону як "органи державні" [див.: 4, с. 132]); нарешті, самочинні органи національного самоврядування, які тією чи іншою мірою конфліктують з існуючою державно-політичною структурою, не будучи визнаними офіційно (наприклад, Курултай та Меджліс кримськотатарського народу).
Другою формою етнічного представництва є національні політичні партії. Їх формування та діяльність є яскравим проявом процесу політизації етнічності, в якому дослідники виділяють три основні етапи: а) набуття політичної свідомості; б) політична мобілізація; в) вихід на політичну арену [5, с. 13]. Безперечно, існування національних політичних партій (підкріплене, як правило, ідеологічно, тобто сформованою націоналістичною ідеологією) само по собі означає наявність вагомого конфліктогенного потенціалу в поліетнічному суспільстві. Актуалізована національна ідея, яка отримує партійно-політичний механізм регенерації, не може не тяжіти до більш чи менш радикальної вимоги самовизначення. Отже, національні політичні партії можуть бути суворим викликом і випробуванням для демократичного громадянського суспільства з точки зору потенційної загрози його розколу. Правовим механізмом запобігання такому розвитку може бути обмеження діяльності політичних партій, спрямованої на "порушення суверенітету і територіальної цілісності держави.., розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі" (Конституція України, Ст. 37). Зазначимо також, що закон України "Про політичні партії в Україні" (2001 р.) фактично спрямований на формування партійної системи єдиної української політичної нації, адже передбачає створення партій тільки із всеукраїнським статусом і розглядає партію як "добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку" (ст. 2). Разом з тим, це не заважає нинішнім вітчизняним політичним партіям в переважній більшості виступати як видовій ланці найвпливовіших на сьогодні центрів політичної сили - регіональних груп інтересів, і перспектива інтеграції регіональних груп з етнічними таїть серйозну небезпеку дезінтеграції політичного простору України [див.: 6, с. 44]. Реальна небезпека такої дезінтеграції була відчутна, зокрема, під час "сєверодонецької" реакції на події "помаранчевої революції".
По-третє, репрезентація етнічних інтересів може відбуватись у формі неполітичних громадських організацій національних меншин - національно-культурних товариств, земляцтв, спілок, громад тощо. Спрямованість діяльності таких організацій може бути досить різною, хоча переважаючою є культурницька. І це цілком зрозуміло, адже саме в галузі культури в першу чергу відбувається актуалізація етнічного інтересу. Відповідно, подібні організації, як правило, тісно пов'язані з різними національними культурними та освітніми установами (художніми колективами, національними навчальними закладами, органами преси тощо).
При класифікації громадських об'єднань слід брати до уваги і їх місцевий, регіональний або загальнодержавний статус. Практика знає не тільки моноетнічні об'єднання регіонального чи загальнодержавного рівня, які включають "первинні" осередки, але й об'єднання (спілки) національно-культурних товариств, до яких входять організації, що репрезентують інтереси різних національностей. Такі об'єднання (наприклад, Асоціація національно-культурних об'єднань України), здійснюють, у першу чергу, координацію діяльності громадських організацій національних меншин та представляють їх інтереси на загальнодержавному рівні.
Громадські організації - це об'єднання громадян для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших спільних інтересів. Формально вони не є складовими частинами політичної системи, але оскільки виражають соціально значущі інтереси (це, перш за все, профспілки, об'єднання підприємців, жінок, ветеранів, молоді тощо), то вони набувають певної політичної ролі. Інша справа, якщо організації задовольняють приватні інтереси громадян - такі, зазвичай, зовсім не втручаються у політику (товариства філателістів, мисливців, рибалок тощо).
До громадсько-політичних організацій належать також і рухи, тобто широкі об'єднання громадян різних політичних переконань, спрямовані на досягнення конкретної мети або вирішення конкретної суспільно-політичної проблеми. Від політичних партій вони відрізняються тим, що не мають розгорнутих ідейно спрямованих програм; нефіксованим членством або дозволом подвійного членства; короткочасністю існування; не мають організаційних структур або ці структури аморфні; віддають перевагу тискові на владу, а не прямій участі у владі. Національні рухи - важливий компонент етнополітичної ситуації. Під їх впливом точиться політична боротьба за владу, формуються певні міжетнічні відносини, здійснюється консолідація суспільства або його дезінтеграція (Саюдіс, Крунх, Народний рух України, Пам'ять). Тут необхідно зазначити, що характер інституціалізації етносу залежить, безумовно, від його статусу, тобто місця, яке посідає етнос у певному суспільстві, в системі взаємовідносин [див.: 7, с. 28]. Розрізняють такі види статусу, як демографічний, культурний, правовий,
Loading...

 
 

Цікаве