WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Типології політичних систем: основні підходи - Реферат

Типології політичних систем: основні підходи - Реферат

процесі яких спостерігається постійне прагнення до коаліціювання організацій і груп близької ідеологічної орієнтації, формуванню "ідеологічних сімей" консервативного, ліберального, соціалістичного та інших напрямків (ІІІ і ІV Республіки у Франції, Веймарська Німеччина та Італія після Другої світової війни). По-третє, Г. Алмонд і Б. Пауелл виокремлюють демократії з низьким рівнем внутрішньосистемної автономії, які вирізняються домінуванням у партійно-політичній системі однієї політичної сили чи партії .
Таблиця 1
Класифікація політичних систем (за Г. Алмондом і Б. Пауеллом, 1966 р.)
Клас Підтипи політичних систем
I. Примітивні системи А. Примітивні племена (Бергдама)
В. Сегментарні системи (Нуери)
С. Пірамідальні системи (Ашанті)
II. Традиційні системи А. Патримоніальні системи (Угадугу)
В. Централізовані бюрократичні системи (Інки, Англія при Тюдорах, Ефіопія)
С. Феодальні політичні системи (Франція ХІІ сторіччя)
III. Модерні системи А. Секуляризовані міста-держави з обмеженою диференціацією (Афіни)
В. Мобілізаційні модерні системи з високим ступенем диференціації і секуляризації
В-1. Демократичні системи з розвинутою внутрішньосистемною автономією і партисипаторною політичною культурою
а) велика внутрішньосистемна автономія (Велика Британія)
b) обмежена внутрішньосистемна автономія (ІV Республіка у Франції)
с) низька внутрішньосистемна автономія (Мексика)
В-2. Авторитарні системи з внутрішньосистемним контролем і піддансько-партисипаторною політкультурою
а) радикально-тоталітарні (СРСР)
b) консервативно-тоталітарні (фашистська Німеччина)
с) консервативно-авторитарні (Іспанія при Франко)
d) модернізовані авторитарні (Бразилія)
С. Домобілізаційні модерні системи з обмеженою диференціацією і секуляризацією
З1. Домобілізаційні авторитарні (Гана)
З2. Домобілізаційні демократичні (Нігерія до перевороту 1966 р.)
Авторитарні політичні системи також поділяються на чотири підгрупи. На одному кінці континууму містяться радикально-тоталітарні і консервативно-тоталітарні політичні системи (СРСР за Й. Сталіна та Німеччина за А. Гітлера). Це політичні системи з суцільним політичним контролем над населенням, без будь-яких автономних організацій, груп інтересів і засобів масової інформації, з наявністю панівної ідеології і єдиної правлячої партії. На іншому - консервативно-авторитарні і модернізовані авторитарні системи, де політичний плюралізм неможливий, з активною мобілізацією населення на підтримку авторитарної держави за допомогою радикальної і націоналістичної ідеології і, дуже часто, військовим правлінням (Іспанія за Франко, Португалія за Салазара, Іран в часи правління шаха, Бразилія після 1964 року, Чилі після Піночетового перевороту 1973 року).
Крім того, Г. Алмонд і Б. Пауелл виокремлюють додаткову підгрупу домобілізаційних політичних систем, що поділяються на два підтипи. Домобілізаційні демократичні системи виникають у країнах, що розвиваються, з сильними традиційними структурами, в яких демократичні інститути ще надзвичайно слабкі і формальні, а політичне управління здійснюється без повноцінної демократичної конкуренції й активної політичної участі населення (багато країн Тропічної Африки та Азії). Домобілізаційні авторитарні системи характеризуються наявністю традиційних авторитарних структур управління, що діють без механізму мобілізації населення на активну підтримку режиму. Таким системам притаманні парафіяльна чи підданська політична культура і низький ступінь участі населення в політичному житті (традиційні монархії в країнах, що розвиваються, - Саудівська Аравія, Марокко, Катар, Оман та інші).
Широку популярність одержала двомірна типологія політичних систем Р. Даля, яку він поклав у підґрунтя свого емпіричного дослідження поліархій. Ідеальні типи політичних систем Р. Даль вибудовує за допомогою двох основних критеріїв. Першим є рівень лібералізації політичної системи. Він визначається ступенем публічної змагальності (public contestation), яка включає ступінь допустимості опозиції, чесність політичної конкуренції, відкритість політичних інститутів, а також гарантії, що дозволяють членам політичної системи претендувати на управління суспільством. Другим критерієм виступає рівень політичної участі, так званої включеності (inclusiveness). Вона визначається пропорцією населення, що має право брати участь у системі публічного суперництва за владу. Інакше кажучи, перший критерій пояснює, які можливості для участі і політичної діяльності опозиції існують, а другий - в який спосіб ці можливості можуть практично реалізовуватися [5, с. 9 - 13].
Відповідно до запропонованих критеріїв і їхнього виміру Р. Даль виокремлює чотири типи політичних систем (таблиця 2).
Таблиця 2
Типологія Р. Даля
Змагальність
Політична участь Висока Низька
Висока Поліархії Включаючі гегемонії
Низька Конкурентні олігархії Закриті гегемонії
Закритою гегемонією автор називає систему, у якій немає опозиції і політичної конкуренції або вони близькі до нуля, а ступінь залучення громадян до політичного процесу вкрай низький і не забезпечений жодними інституціональними можливостями. Режим забороняє будь-яку опозицію і робить усе можливе для її повного знищення. Отже, громадяни цілком відчужуються від політики і позбавляються будь-яких механізмів контролю над соціальними, економічними і політичними структурами. Включаюча гегемонія позначає системи з низьким рівнем конкуренції і великою політичною участю населення. Конкурентну олігархію утворюють системи з більшим ступенем опозиційності і конкуренції в поєднанні з малою пропорцією участі населення в політичному процесі. Їх характерною рисою є те, що інститути політичної участі використовуються, як правило, лише вузькоелітарними угрупованнями. Нарешті, поліархія є політичною системою, яка характеризується значним ступенем політичної конкуренції й опозиційності, а також великою часткою населення, забезпеченого всією повнотою можливостей участі в політичній діяльності. Фактично поняттю поліархії відповідає те, що звичайно визначається як демократична політична система.
Типологію демократичних політичних систем спробував удосконалити А. Лейпхарт [див.: 3]. В основі його типології лежать два критерії: 1) структура суспільства - однорідна чи плюралістична і 2) поведінка еліт - конфронтаційна чи коаліційна. Відповідно до них він вирізняє чотири типи демократичних політичних систем, репрезентованихвідповідними країнами (таблиця 3).
Таблиця 3
Типологія демократичних систем А. Лейпхарта
Структура суспільства Поведінка еліт Однорідна Плюралістична
Коаліційна Деполітизовані (Австрія) Консоціальні
(Бельгія, Нідерланди, Швейцарія)
Конфронтаційна Доцентрові (Великобританія, США, Швеція, Данія, Норвегія) Відцентрові
(Франція, Італія, Канада)
Деполітизовані демократії характеризуються однорідною суспільною структурою і стилем співробітництва у взаємодії еліт. Такі системи досить стабільні завдяки тому, що процес прийняття рішень в них не обтяжується ідеологічними, культурними і релігійними протиріччями. Однак наявність в таких політичних демократіях безлічі коаліцій на всіх рівнях суспільства, на думку А. Лейпхарта, стимулює виникнення нових форм протесту й опозиції, орієнтованої на дестабілізацію системи.
Доцентрові демократії, на думку А. Лейпхарта, відповідають англо-американському типу, виокремленому Г. Алмондом. Вони репрезентовані системами
Loading...

 
 

Цікаве